Висока ідея національної ідентифікації як усвідомлення ролі та значення свого народу в міжнаціональній спільноті ставить за мету остаточне національне державотворення. Як ідеальна модель вона передбачає утворення державних структур на демократичних засадах, коли всі народи, що проживають на території країни, мають рівні права й рівні обов'язки перед державою. Кожна багатонаціональна держава для самоутвердження, а також утвердження національних інтересів має виробити таке законодавство, яке не суперечить нормам міжнародного права, сприяє розвитку національної освіти, виховання, культури. Мають бути дотримані обов'язкові умови, щоб усі етнонаціональні групи мали рівні права, можливість збереження й розвитку своїх національно-культурних закладів, інституцій, інформаційної мережі тощо.
Таким чином, у державі мають ідеально поєднуватись національне й загальнолюдське. Незважаючи на те, що провідна нація має особливе становище, усі інші мають бути шанованими, оскільки вони становлять державу як єдину цілісність. На початку XX ст. оприлюднено маніфест Рассела-Ейнштейна зі зверненням до людей: «Пам'ятайте про те, що ви належите до роду людського, та забудьте про все інше». Перша його частина констатувала політичну інтеграцію у світі (було утворено Європейську співдружність, блок соціалістичних країн, які успішно співпрацювали до 1991 р.), а от друга частина виявилась досить абстрактною: умоглядні декларації про подолання політичних, ідеологічних та інших відмінностей, що уможливило б об'єднання націй, і досі звучать на рівні побажань. Цілком ймовірно, що нівелювати класи, об'єднати держави набагато легше, ніж звести нанівець націю, адже нація – це динамічна субстанція, а не перехідна історична функція. Досвід свідчить про «живучість» нації в історичному часі. Нація є визначальним фактором при утворенні держав саме за національними ознаками, що й підтверджується практикою. Так, на уламках Радянського Союзу та Югославії утворюються національні держави, об'єдналася Німеччина, розпадається Чехословаччина та ін. Цей процес, напевно, триватиме. Залишається сподіватися, що він відбуватиметься мирним шляхом.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Арнольдов А.И. Введение в культурологию. – М., 1993. – 312 с.
2.Барт Р. Мифология. – М., 1996. – 133 с.
3.Белик А.А. Культурология. Антропологические теории культур. – М., 1998. – 209 с.
4.Бердяев Н.А. Смысл истории. – М., 1990. – 118 с.
5.Библер В.С. Нравственность. Культура. Современность: философские размышления о жизненных проблемах. – М., 1990. – 234 с.
6.Библер В.С. Цивилизация и культура. – М., 1993. – 187 с.
7.Бокань В. Культурологія: Навч. посіб. – К., 2000. – 288 c.
8.Бонгард-Левин Г.М. Индийская цивилизация. – М., 1993. – 499 с.
9.Вейнберг И.И. Человек в культуре Древнего Ближнего Востока. – М., 1987. – 267 c.
10. Вернан Т.П. Происхождение древнегреческой мысли. – М., 1988. – 109 с.
11. Гончарук Т.В. Культурологія: Навч. посібн. – Тернопіль: Карт-бланш, 2004. – 214 c.
12. Горичева Т. Православие и постмодернизм. – Ленинград, 1991. – 69 с.
13. Гуревич П.С. Культурология: Элементарный курс: Учеб. пособ. – М.: Гардарики, 2001. – 334 с.
14. Древние цивилизации. – М., 1990. – 455 с.
15. Ерасов Б.С. Социальная культурология. – М., 1997. – 117 с.
16. Єрмашенко М.М., Канигін Ю.М., Калитич В.І. та ін. Концепція національної політики інформатизації України. – К., 1993. – 78 c.
17. Иванов В. Дионис и прадионисийство. – СПб., 1994. – 111 с.
18. Ионин Л.Г. Социология культуры. – М., 1996. – 303 с.
19. Історія і теорія світової і вітчизняної культури. – К., 1993. – 512 c.
20. Кравченко А.И. Культурология: Учебное пособие для вузов. – М., 2001. – 341 с.
21. Культура українського народу: Навч. посіб. – К., 1994. – 261 c.
22. Культурология в вопросах и ответах / Под ред. проф. Г.В. Драча. – Ростов н/Д, 2001. – 406 c.
23. Культурология: Краткий тематический словарь / Под ред. проф. Г.В. Драча. – Ростов н/Д, 2001. – 115 c.
24. Левен П. Эллинистический мир. – М., 1989. – 112 c.
25. Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. – М., 1996. – 96 c.
26. Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. – М., 1991. – 295 c.
27. Любимов Л. Искусство древнего мира. – М-П., 1980. – 599 c.
28. Межуев В.Н. Культура и история. – М., 1997. – 290 c.
29. Митрохин А.Н. Философия религии. – М., 1993. – 179 c.
30. Морфология культуры. Структура и динамика / Под ред. Э.А. Орловой – М., 1994. – 116 c.
31. Назаретян А.П. Агрессия, мораль и кризисы в развитии мировой культуры: (Синергетика исторического процесса). – М., 1996. – 54 c.
32. Ницше Ф. Рождение трагедии из духа музыки / Сочин. В 2 т. Т. 1. – М., 1997. – 403 c.
33. Петров М.К. Язык, знание, культура. – М., 1991. – 114 c.
34. Подольська Є.А. Культурологія: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 288 c.
35. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури: Навч. посіб. – Харків-Київ, 1999. – 543 c.
36. Ракитов А.Й. Философия компьютерной революции. – М., 1991. – 178 c.
37. Розин В.М. Введение в культурологию. – М., 1994. – 298 c.
38. Роль ЗМІ в процесах державотворення / За заг. ред. А.З. Москаленка. – К., 1997. – 137 c.
39. Сорокин П. Человек, общество, цивилизация. – М., 1993. – 219 c.
40. Тейлор Э. Первобытная культура. – М., 1989. – 201 c.
41. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. // М.М. Закович, І.А. Зязюн та ін. – К., 2001. – 569 c.
42. Успенский Б. Семиотика искусства. – М., 1995. – 108 c.
43. Учебный курс по культурологии / Под ред. проф. Г.В. Драча – Ростов н/Д, 1998. – 432 c.
44. Фрейд З. Тотем и табу. Психология первобытной культуры и религии. – СПб., 1997. – 301 c.
45. Фромм Е. Душа человека. – М., 1992. – 164 c.
46. Шевнюк О.Л. Культурологія: Навч. посіб. – К.: Знання-Прес, 2004 – 353 с.
47. Шпенглер О. Закат Европы. – М., 1993. – 312 c.
48. Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ. Сравнительное изучение цивилизации. – М., 1999. – 226 c.
49. Энциклопедический словарь по культурологии / Под общ. ред. А.А. Радугина. – М., 1997. – 789 c.
50. Юнг К.Г. Архетип и символ. – М., 1991. – 357 c.
Размещено на http://www.