Курс лекцій
Основи культурології
Курс лекцій «Культурологія» призначений для студентів економічних спеціальностей, висвітлює основні терміни та поняття культурології – науки про сутність, закономірності існування та розвиток культури, способи опанування нею. Наведено теоретичний виклад положень і концепцій культурології, розглядаються поняття «культура», прототип культури, питання щодо природи і сутності культури, властивості культурних форм, тенденції історичних змін культури тощо.
Передмова
культурологія культура субкультура
На основі програми, затвердженої Міністерством освіти і науки України, курс лекцій «Культурологія» висвітлює основні терміни та поняття культурології – науки про сутність, закономірності існування та розвиток культури тощо.
Курс лекцій призначений для студентів економічних спеціальностей. Складається з десяти тематично завершених лекцій, що дозволяє студенту детальніше ознайомитися з предметом, глибше пізнати його сутність, вільно орієнтуватись у концепціях культурології, мати уявлення про генезис культури, кризові явища в ній, засоби передачі культурної інформації, роль культурних орієнтацій у розвитку суспільства тощо, розуміти культуру як природну цілісність через призму культурного становлення людини і суспільства.
У курсі лекцій міститься не тільки емпіричний опис культури, але й порівняльний аналіз культур, проблеми міжкультурних комунікацій, вивчення витоків загального і специфічного, постійного і змінного в культурі. Культура розглядається як природна цілісність через призму культурного становлення людини і суспільства.
ТЕМА 1. СПЕЦИФІКА КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ
1.1 Культурологія як навчальна дисципліна, її філософський сенс
У сучасній культурі домінантами стають процеси загальної інтеграції. В інтелектуальній діяльності це виявилось у взаємодії донедавна далеких одна від одної наук і виникненні на їх перетині нових: біохімії, генної інженерії, біофізики тощо.
Культурологія є також інтегративною сферою знання, народженою в широкому багатоаспектному діалозі на стику філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігієзнавства, соціології культури та мистецтвознавства. Базою культурологічного знання є окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Таким чином, культурологія належить до соціогуманітарних наук, хоча активно використовує як методи природничих наук, так і спеціальні методи дослідження в соціальній сфері.
Специфіка культурології полягає саме в її інтеграційному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.
Культурологія є системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання культури. Тому важливим завданням теорії культури є пізнання сутності культури та виявлення законів і механізмів функціонування конкретних форм і сторін культури.
Серед основних завдань культурології можна виділити такі:
- аналіз культури як системи культурних феноменів;
- виявлення ментального змісту культури;
- дослідження типології культури;
- розв'язання проблем соціокультурної динаміки;
- вивчення культурних кодів та комунікацій.
Культура завжди цікавила філософів, соціологів, психологів, істориків як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей у конкретних формах життя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу і суспільства в цілому. Без світу культури важко собі уявити світ особистості. До культури в цілому належить широкий діапазон людських почуттів і думок – від пошуку смислу життя до естетики.
Уже у стародавніх міфах є спроба відповісти на питання про початок культурної історії людства. У легендах і міфах кожного народу є легендарні герої, які вчать людей оволодінню культурними досягненнями. Наприклад, Прометей навчив людей користуватися вогнем, а Гермес – виготовляти знаряддя, обробляти метали.
Духовний світ людини формується під впливом культурної діяльності, у процесі здійснення культурних зв'язків і стосунків між людьми. Проблема полягає в тому, що кожна народжена людина повинна стати повноцінною, бо вона повинна не просто успадкувати природні задатки своїх батьків, а й самостійно засвоїти все багатство культурних цінностей.
Одним із суттєвих моментів культурної історії людства є потреби, які, на відміну від потреб тварин, здатні збільшуватися. Зростання потреб і було першим історичним актом, який визначив суперечливу культурну історію людства. На початку свого існування людина не мала інших потреб, крім тих, які започаткувала в ній природа. Це, перш за все, потреба до самозбереження роду людського та окремого індивіда. Але щоб зберегти себе як вид у природі, людина повинна була задовольняти свої потреби зовсім інакше, використовуючи такі способи, які б принципово відрізнялися від тих, за допомогою яких зберігають себе тварини. Для людини в природі потрібна особлива їжа, житло, одяг. Тому перший культурно-історичний акт був спрямований на виробництво засобів, необхідних для задоволення цих потреб, на виробництво власне матеріального життя.
Культурна творчість людей, таким чином, проявляється відразу як подвійне відношення – природного і суспільного.
Природне відношення підказано людській діяльності самою природою. Воно полягає в тому, що людині потрібно вирішити питання, що їй робити, щоб вижити в природі.
Суспільне життя народжувалось у процесі спілкування індивідуумів і завжди зводилося до того, щоб загальними зусиллями визначити, як здійснити ту чи іншу діяльність.
Потреба в праці та спілкуванні – це потреба культурної історії людства, пов'язаної з появою повсякденного завдання, викликаного необхідністю й можливістю самому обирати свій образ життя, створювати самого себе і власний світ культури – державу, мораль, право, науку, мистецтво; створювати уявлення про добро й справедливість, совість і честь, які народжувались лише у процесі спілкування. Саме в цьому полягає філософський сенс культури.
1.2 Сутність культури
Основною категорією культурології є поняття «культура».
Термін «культура» у початковому його тлумаченні не позначав якогось особливого предмета, стану або змісту. Він був пов'язаний з уявленнями про дію, зусилля, спрямовані на дію чогось, і тому вживався з певним доповненням, що позначало завжди культуру чогось: культуру духу, культуру розуму тощо. Пізніше культуру стали розуміти як «людяність», що виділяє людину з природи, варварського стану.
Більшість людей переконана, що саме культура – те головне, основне, що відрізняє людське і соціальне буття від існування дикої природи. Пояснення і докази цієї тези наводяться найрізноманітніші, в залежності від того, що розуміється під культурою.
Слово «культура» – латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення, обробіток. У класичній давнині воно вперше було зафіксовано в праці Марка Порція Катона «De agri cultura» (ІІІ ст. до н.е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці. Турботи відповідали духові того часу. Автор рекомендував утримувати рабів надголодь, завантажувати їх роботою без міри, щоб утримати від крадіжки і легковажних занять. Господареві наказувалося бути скупим і обачним, не впадати в надмірності і нікому не довіряти.
Таке значення слова «культура» пішло в минуле. Слово «культура» набуло багатозначності у видатного римського оратора і публіциста Цицерона. В одному зі своїх листів він говорить про «культуру духу», тобто про розвиток розумових здібностей, що є гідним завданням для вільної людини і дається завдяки заняттям філософією.
Зігравши роль універсальної мови у середньовічній Європі, латина донесла до нас слово «культура» через пітьму сторіч. Хоча вживалося воно тільки у словосполученнях і означало ступінь майстерності в якій-небудь галузі, придбання розумових навичок (наприклад, «cultura juris» – вироблення правил поведінки, «cultura scientiae» – засвоєння науки, «cultura literarum» – вдосконалення письма).
Така різноманітність контекстів вживання слова «культура» не пройшла безслідно. До XVIII ст., згідно з висновками лінгвістів, слово «культура» стало окремою, самостійною лексичною одиницею, яка позначала обізнаність, освіченість, вихованість, тобто все те, що й зараз ототожнюють з культурністю.
Сучасні дослідники шукають аналоги до терміна «культура» в інших мовах. Так у давньогрецькій мові вживалося слово «пайдейя», що означало виховання гармонійної особистості (в дитині), у китайській мові – «жень» і «вень» означали виховання благородної людини, в давньоіндійській літературі говорилося про «дхармашастру» (вчення про життєві правила поведінки й обов'язки віруючого). Ця схожість виправдовує використання поняття «культура» для вивчення різноманітних історичних фактів.
Новітня наукова інтерпретація культури розглядає її як універсальну категорію, зміст якої трактується різними гуманітарними науками, дослідницькими школами та авторами досить умовно. Культурні процеси і явища відрізняються складністю і багатоплановістю. Тому в сучасній науці нараховується декілька сотень визначень культури. Деякі з них широко відомі: культура – це сукупність досягнень людства; все багатство матеріальних і духовних цінностей; це інтегральний образ, що об'єднує науку, освіту, літературу, мистецтво, мораль, уклад життя при визначальній ролі світогляду. За визначенням «Енциклопедичного словника з культурології», культура – це іманентна характеристика або параметр суспільства; те, що поза суспільством не є культурою. Б. Малиновський називає культурою соціальне наслідування як ключове поняття культурної антропології, X. Ортега-і-Гассет – соціальне спрямування, яке надає людство культивуванню індивідуальних біологічних потенцій. А. Флієр визначає культуру як соціальний досвід колективної життєдіяльності людей.