В цьому досягненні вбачається не лише практичне, але й духовне джерело як присутності, так і відсутності чогось. Із психологічного погляду і з погляду відчуття форма матеріалу є позитивною, бо її можна відчути, тоді як до простору неможливо доторкнутися, і він у мистецтві асоціюється з цариною метафізики та з абстрактним. Можна сказати, що О. Архипенко зробив найвище досягнення: він надав як матеріалу, так і простору символічне навантаження.16
Досить важливим у мистецтві нашого скульптора є конструювання творів у прозорому плексигласі й застосування цілком інших принципів, ніж ті, що до нього застосовувалися у роботі з кристалом. Митець користується товстим листом цього матеріалу (плексигласу) і вирізьбленими формами з обох боків, встановлюючи їхню взаємозалежність таким чином, щоб одержати єдність форми в обох перспективах. Він отримує тривимірність плаского матеріалу або перекрученням площин матеріалу в дійсності, або проектуючи й вирізьблюючи фігуру в скороченні або перспективі.17
Характерною рисою творчості цього скульптора є також лірична лінія, яку можна порівняти з довгим звуком однієї струни на японському інструменті, що називається сумакото, і яку можна протиставити нервовому зиґзаґу перуанських малюнків на тканинах, що асоціюються із джазовою музикою. У мистецтві лінія як така являє собою знаряддя утворення асоціацій у численних психологічних напрямках. Митець мотивує цю новацію тим, що добір лінії і враження від неї зумовлені знанням і почуттям – якщо не прямо, то через асоціацію.18
Але чи не найвизначнішим відкриттям скульптора є винахід, що нині відомий під назвою «архипентура». Лише 1924 року, після численних експериментів із технікою, у Нью-Йорку О. Архипенко винайшов новий метод зображення для відтворення реального руху на поверхні картин і спеціальний апарат для їх демонстрації. Архипентура – це машина, яка справляє ілюзію руху пофарбованого об’єкту, аналогічно повільному руху в кіно (запатентована 1928 року у Сполучених Штатах).
Машина має форму скрині. Її довжина та ширина – 3 фути на 7 футів. Запатентований спосіб живопису застосовується, щоб одержати ефект руху. Електромеханізм у нижній частині апарату рухає центральну раму назад і вперед, і тисячі фрагментів живопису постійно з’являються на поверхні, утворюючи цілу картину. Не сюжет, а зміни стають суттю і першоджерелом цього винаходу. Ця машина експонувалася в 1928 р. в Галереї Андерсона у Нью-Йорку та в Новій Школі Соціальних Досліджень.
Основним у новому відкритті є тривалість часу і швидкість, що дають змогу усвідомити характер і зміст даного руху. В архипентурі міра часу і швидкості встановлюється згідно з рухом об’єкту на полотні, і їхнє співвідношення, подане на полотні, що змінюється, дає нам уявлення про об’єкт. Архипентура володіє способами передачі на полотні конкретних змін тривалості і швидкості і завдяки цьому вона пов’язана з часом і простором. Можна сказати, що архипентура «малює час».
Як пише сам О. Архипенко, архипентура, як мистецтво взагалі, не має прямих зв’язків із теорією Ейнштейна (хоча він не заперечує найбільший її вплив на свій винахід), але вона здатна передати речі вищого порядку, речі, які в певних аспектах, без сумніву, подібні до теорії відносності, позаяк вони мають чотири виміри.19
Отже, ми бачимо, що О. Архипенко – новатор у великій сфері мистецтва, зокрема скульптури. Він виробив концепцію поступу через відсутність, яка полягала в модулюванні увігнутості, простору, прозорості і їх відбитків у тривимірній скульптурі, конструкціях і скульптурному живописі. Ще його новаторство полягає у філософсько-психологічному індивідуальному підході до свого мистецтва. Те, що, здавалося б, є традиційним у творах інших жанрів, митець переосмислював і по-своєму використовував у своїх скульптурах. Як видно з його витворів, він надавав велике значення сприйманню своїх творів, винаходив психологічні підходи до свого мистецтва, яке б викликало у глядачів певні асоціації завдяки символіці. Ось у чому полягало його новаторство.
Традиційні тенденції у творчості митця
Із попереднього розділу видно, що майже вся творчість О. Архипенка – це суцільна новизна. Проте у його мистецтві проглядаються і традиційні риси, зокрема українського народу, вихідцем із якого він був. Хоча дехто і відмовляє в його українстві, мотивуючи це тим, що, мовляв, залишив Україну 1906 р. і більше сюди не повертався. Проте живився майстер саме її імпульсами, культурою Трипілля, Кагарлика, Київщини. Про це свідчать навіть його слова: «Хто знає, чи думав би я саме в такий спосіб, якби українське сонце не запалило в мені туги за невідомим, якого я навіть не усвідомлюю».
Також із записів скульптора відомо, наскільки важливими для нього були спостереження з самого дитинства за роботою сільських керамістів. Не випадково й те, що перші Архипенкові твори зроблено з паленої глини — шамоту.20 Тож саме українські народні впливи і зумовлюють певну традиційність творів митця.
Якщо конкретно розглядати ті риси, що можна назвати традиційними, то до них віднесемо лінію, оскільки лінії використовувалися як традиційні малюнки.21 Також колаж, оскільки такий різновид мистецтва був характерним навіть для простого народу. Особливо О. Архипенко займався рельєфним колажем. Проте у нашого скульптора застосовується особистий підхід до нього. Це стосується, перш за все, техніки. Митець використовував принцип колажу в скульптурному живописі і конструкціях, але прикріпляв клаптики пласких матеріалів у різних діагональних положеннях щодо тла і пов’язував їх з опуклими піднесеннями загнутого металу. Таким чином майстер отримував яскраві ефекти природного світла і тіней. Він також загинав дріт, щоб окреслити форму простору.
Сам О. Архипенко писав, що його скульптурний живопис і конструкції походять від старовинних інкрустацій; але оскільки йому довелося розв’язувати складніші проблеми, він був змушений розташовувати свої площини так, що вони майже відокремлюються від тла і тягнуться в повітря.
Щодо увігнутостей автора, то вони не були абсолютно новими у мистецтві, адже увігнуті поверхні були характерними в італійському інтальйо, єгипетському втиснутому рельєфі та зустрічалися у деяких негритянських масках. Проте сам майстер пояснює наявність таких увігнутостей випадковим явищем, що не несе ніякої символічності.22 І тому його твори в цьому аспекті абсолютно нові й особливі.
Різнобарвний колір скульптурних творів також можна вважати за певну традиційність, яка була характерною рисою українського мистецтва (іграшки, керамічний посуд, різьблення іконостасів, весільні скрині). Вочевидь, саме це стало джерелом насиченого кольору у творчості митця, про що свідчать згадки народних майстрів з їхнім «непомильним оком».23
Тож бачимо, що поряд із новаторством існує і певна традиційність творів О. Архипенка, проте його мистецтво є унікальним, оскільки він зумів синтезувати традиційні риси світового мистецтва і своєрідно застосувати всі його досягнення по-своєму, з особливою індивідуальністю.
Роль О. Архипенка в українському мистецтві та визнання митця
Не дивно, що О. Архипенко нині є одним із найвідоміших митців, принаймні серед скульпторів. Він зробив своєрідну революцію у мистецтві своїми новаціями. Однак таке визнання характерне для нашої демократії, для сучасності. Оскільки не завжди творчість О. Архипенка визнавали. Попри гучну славу, він наражався на недовіру в Європі та в Америці. Про це свідчить те, що скульптури Архипенка, виставлені на Венеціанському Бієннале у 1920 році, були викляті тамтешнім католицьким зібранням. Деформація людського тіла, образу і подоби Всевишнього, випадала з покірливо-самозневажливого ставлення до самих себе, яке личить істинно християнській душі.24 Іншим не менш фантастичним епізодом є звинувачення конгресмена 1949 р. в американській пресі, який дійшов абсурдного висновку, ніби модерні тенденції мистецтва, включно з творами О. Архипенка, інспіровані марксизмом. Водночас, у комуністичних країнах те саме модерне мистецтво оголосили небезпечною примхою західної буржуазії; комуністи вилучили твори митця і всі модерні мистецькі речі зі своїх музеїв; Гітлер просто знищив їх під час політичного цькування вільного духу.25
Проте ми можемо говорити, що перше міжнародне визнання О. Архипенко отримує запрошенням із персональною виставкою на згаданому вже Бієннале і навічно залишається на цьому рівні.
Про важливу роль нашого митця свідчить і широке коло спілкувань, зокрема з художниками і вихідцями з України: Малевичем, Кандинським, Олександрою Екстер, Сонею Терк Делоне...
Усі роки в Америці Архипенко підтримує зв'язки з українською громадою. Так, у 1933 році Союз українок Америки шукав кошти для допомоги голодуючим в Україні. Архипенко виділяє для них одну зі своїх скульптур, «Портрет жінки», яку розігрують у лотерею.
Певне коло людей з галузі української культури спілкується з ним. Так, його обирають почесним членом відомого українського «Мистецького клубу» у Нью-Йорку. Він створює на замовлення погруддя Тараса Шевченка. Для українського парку у Клівленді виготовляє погруддя князя Володимира, Тараса Шевченка, Івана Франка.
Очевидно, що творчість Архипенка є надбанням всесвітньої культури. Він став і був громадянином світу і, мабуть, таким і почувався.26
Висновок
Отже, у даній праці ми охарактеризували основні риси мистецтва О. Архипенка на підтвердження його як новатора і зробили спробу показати певну традиційність його творчості, проте не як значущий, а допоміжний елемент. Також спробували довести важливе значення психологізму та символічності у його творах, без яких неможливо розглядати цього майстра.