Калина
Калина звичайна, червона калина — високий гіллястий кущ 2-4 м висотою з сірою корою. Пагони зеленувато-сірі з супротивними, великими (до 57 мм) бруньками. Листки до 10 см завдовжки, супротивні, майже голі. Пластинка їх 3-5-лопатева з серцеподібною основою, зелена, з двома ниткоподібними прилистками, черешки довгі. Запашні квітки зібрані в плоскі кінцеві щиткоподібні суцвіття, крайові квітки великі, білі, безплідні, серединні — дрібніші, двостатеві. Чашечка з п'ятьма зубчиками, віночок (до 5 мм у діаметрі) п'ятироздільний, тичинок п'ять, маточка одна, стовпчик короткий з три-роздільною приймочкою, зав'язь нижня. Плоди — ягодоподібні червоні, овальні кістянки (6,514 мм завдовжки і 4,5-12 мм завширшки), містять забарвлену червоним соком плоску тверду кісточку. Калина звичайна росте в підліску мішаних і листяних лісів, по берегах рік і водойм. Рослина зимостійка, тіньовитривала. Цвіте у травні — червні, плоди достигають у вересні.
Поширення
Калина — рослина лісової і лісостепової зон; у степових районах зустрічається тільки по долинах річок. Калина є звичайною рослиною лісових ценозів, у складі підліску росте розсіяно, переважно у вологих хвойних, листяних і мішаних лісах, на галявинах, в чагарниках, на вирубках, по берегах річок, озер і боліт. Чистих заростей калина практично не утворює.
Калина має євросибірський ареал зростання. У дикому стані росте в центральній і південній Європі, в Малій Азії, у Північній Африці, в європейській частині Росії. На півночі і заході Росії зустрічається рідше. Зустрічається у Західному і середньому Сибіру, а також у східних і північних областях Казахстану.
В Україні зростає два аборигенні види : калина звичайна та калина гордовина Калина звичайна поширена майже по всій Україні. Основні райони заготівель — Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області та Крим
Калина в Українській культурі
Найбільш оспіваною породою в Україні є калина. Колись у сиву давнину вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця — «Коло». Іноді її вважають символом України. Її значна поширеність на теренах України, пов'язаність із родинно-побутовими, календарними обрядами (весілля, похорони, осінній обряд «похід на калину» та ін. )
Також калина вважалась «весільним деревом» і була обов'язковою учасницею весільного обряду. Гілками калини прикрашали столи, весільні короваї, дівочі вінки й гостинці.
Другий вид символічної спорідненості калина — Україна притаманний найбільше стрілецьким і повстанським пісням. Плоди калини стали символом мужності людей, що віддали своє життя боротьбі за Україну. Для українців, що відстоювали загальнонаціональні інтереси, вели непримиренну боротьбу з поневолювачами українського народу, девізом стало варіанти пісні С. Чарнецького, Г. Труха «Ой у лузі червона калина»:
…А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо…
Пісні про калину
Народні пісні:
· Кущ калини
· При долині кущ калини
· Ой у лузі червона калина.
· Бреди, бреди, діду у ліс по калину.
· Ой на горі калина.
Авторські пісні:
· «Дівчина-калина» В. Кукоб
· «Одна калина» В. Куровський
Приказки про калину
Похолодніло, риба не ловиться, калина у цвіт вбирається.
Любуйтеся калиною, коли цвіте, а дитиною - коли росте.
Заливається, як соловейко на калині.
Дівчина, як у лузі калина.
Вибери собі дівку, як калинову гілку.
Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягідки дарує.
Запишалася калина, наче красная дівчина
Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина.
Легенди про калину
Легенда про село Калини на Закарпатті.
Давно, дуже давно те було, коли на місці теперішнього села Калин жив один господар. Називали його Данилом. А жив він під горою, що зветься Плеша.
Данило як прийшов до Калин, то оженився. У нього був один син Семен. Перші люди в Калинах звалися Куцини, а мали прийти десь із Галичини, тікаючи від татар.
А на Плеші тій розбійники мали в землянці свою криївку, В ній жило дванадцять одважних розбійників. Старшин межи ними був на ім'я Жуганар Іван. Той як наказав, то всі мусили його слухати. Жуганар був родом із Румунії.
Коли розбійники прийшли на Плешу, то привели з собою дівку, котра їм готувала їсти. Дівку ту називали Калиною.
Розбійники воювали по цілій околиці. А коли вертали зі своєю багатою здобиччю, не забували про свого вірного товариша Данила. Ідуть попри хижу, зайдуть до Данила й гостять до рана.
Отак розбійники воювали за двадцять років. Але їх пильнували вже люди з цілої Тересівки.
Розбійники бачили, що не можуть далі вільно мандрувати, й почали збиратися собі геть. Як одходили з Плеші, взяли із собою й Калину, а коли зайшли в село, що вже розрослося, та переходили через цвинтар, подумали собі, як Калина буде з ними, коли самі не знають, де будуть.
Але коли Калина піде від них, то видасть їх. . .
Тоді Жуганар забив Калину.
Від того часу й село звуть Калинами.
Загадки про калину
****
За хатою у садочку,
У зеленому віночку
Та в червоних намистах
Стала пава молода.
І збігаються всі діти,
Щоб на неї поглядіти.
За намисто кожен – смик,
Та й укине на язик.
****
У вінку зеленолистім,
у червоному намисті,
видивляється у воду
на свою червону вроду.
****
І не дівчина, а червоні стрічки має.
Назви населених пунктів, прізвища
Існує багато сіл з назвами що походять від калини.
Наприклад: Калинівка, Калинці, Калини, Калинчики, Калинки, Калінінград.
Також багато прізвищ:
Калінченко, Калінін, Калиновський, Калінкін, Калінніченко, Калина, Калиночко.
Народна медицина
В народній медицині відома з XIV ст.
У науковій медицині застосовується кора калини Cortex Viburni як кровоспинний засіб при внутрішніх кровотечах, особливо маткових, як заспокійливий — при істерії, а також знижує кров'яний тиск. Кора містить глікозид вібурнін, дубильні речовини, солі валеріанової і капрілової кислот, смоли, цукри, фітостерин. Плоди використовують як сечогінний і вітамінний засіб, при шлункових і простудних хворобах.
У народній медицині кору застосовують при простуді, золотусі, носових кровотечах, плоди — при геморої, сік — горлових простудах, кашлі, хворобах шкіри, квітки і плоди — при склерозі, туберкульозі легень, гіпертонії, захворюванні нирок, серцевих хворобах і як потогінний засіб. Є вказівки на позитивний вплив плодів при лікуванні ракових захворювань, діатезу, виразки шлунка.
У гомеопатії застосовують есенцію з свіжої кори. У ветеринарній практиці квітки й плоди використовують при лікуванні ящура, запалень слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і ротової порожнини тварин.
В їжу плоди калини вживають після проморожування, коли вони втрачають гіркий смак. У народі з плодів калини готують начинку для пирогів, киселі, приправи до м'ясних страв.
Завдяки високому вмісту пектинів плоди калини використовують для виготовлення мармеладу, їх консервують, готують наливки, лікери, фруктово-ягідні вина, застосовують, як чайно-кавові сурогати.
Плоди калини містять цукри (5-6 %), білки (0,37 %), ізовалеріанову й оцтову кислоти (2,56 %), дубильні і фарбувальні речовини, вітамін С.
Калина — посередній пізньовесняний медо- і пилконос, що дає підтримуючий взяток. Медопродуктивність її до 30 кг з 1 га.
Плоди калини дають червону фарбу, кора — чорно-зелену, придатну для фарбування шерсті.
Деревина жовтувато-бура з білою заболонню, використовується для дрібних виробів. Є дані про високу активність плодів проти деяких бактерій і вірусів.
Калина звичайна має високі декоративні властивості як у період цвітіння, так і при достиганні плодів. Є декоративні форми калини, з яких особливо поширена форма бульденеж — Viburnum opulus var. sterile з великими повними сніжно-білими суцвіттями. Використовується у парках, для створення окремих груп і живоплотів.
Калина звичайна ціниться в лісомеліоративних насадженнях як ґрунтозахисна порода, а також порода, що приваблює корисних птахів.
Горіх
Горіх волоський (грецький горіх; Juglans regia L. ) - Високе могутнє дерево родини горіхових (Juglandaceae) (до 30-35 м заввишки) з шароподібною, розлогою кроною.
Товстий гіллястий стовбур вкритий ясно-сірою поздовжиьотріщинуватою корою. Молоді пагони блискучі оливково-сірі з круглими, опушеними бруньками. Листки великі чергові (20-40 см завдовжки), непарно-перисті з 7-11 листочками, з яких верхній найбільший. Листочки цілокраї, яйцеподібні, при розпусканні рожеві, влітку темно-зелені, блискучі, зісподу матові, при розтиранні з приємним характерним запахом. Плід — несправжня кістянка, дуже різноманітної форми: від округлої до яйцеподібної (до 5 см завдовжки, до 3 см завширшки) . Зовнішня оболонка плода зелена, м'ясиста, внутрішня — дерев'яниста, зморшкувата, ребриста. Горіх волоський — швидкоросла, світлолюбна, теплолюбна, посухостійка рослина. Цвіте у квітні — травні, плода достигають у вересні.
Поширення
В Україні поширений у садово-паркових культурах, у лісових насадженнях як плодова супутня порода, в лісосмугах і придорожніх посадках. Заготівля можлива в місцях вирощування. Назва походить від назви Волощини, звідки його вперше привезли в Україну. Горіх волоських в дикому вигляді поширений на Кавказі, в Закавказзі і Середньої Азії. Росте по ущелинах і річкових долинах окремо або групами, рідше зустрічається у вигляді невеликих гаїв. З давніх-давен введений в культуру. Вирощують в Середній Азії, Закавказзя, Криму, Молдавії, на "Україні та Північному Кавказі.
Горіх в Українській культурі
Горіх – найцінніша і найстаріша культура в садівництві З давніх часів людям відомо, що це — найцінніший продукт харчування. Горіхи багаті корисними для організму людини речовинами