Зміст
Вступ
1. Бароко як художній напрям Європи
2. Архітектура і скульптура доби бароко
3. Музика бароко
4. Спасо-Преображенський Мгарський монастир
5. Українське бароко
6. Архітектура українського бароко
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Особливе місце в європейській культурі XVII-XVIII ст. зайняла культура бароко (від італ. barocco – дивний, вибагливий, химерний). Спочатку термін застосовували тільки до пластичних видів мистецтва, з кінця XIX ст. помітили стилістичну відповідність в літературній та музичній творчості доби, а з першої половини XX ст. культурологи почали говорити вже про таємничу і суперечливу «людину бароко», вбачаючи в цьому феномені найближчу типологічну спорідненість із внутрішнім світом людини XX ст.
Бароко одноголосно називають першим стильовим напрямком в історії культури, який у більшій чи меншій мірі охопив усі народи Європи незалежно від конфесійної чи національної диференціації, включаючи протестантські та православні країни, і більше того, першим напрямком, який вийшов за європейські межі.
Разом з тим значна кількість науковців вважає, що культура бароко водночас стала останньою в черзі інтегративних культурних епох, після занепаду, якої у другій половині XVIII в культурному житті Європи панують непоєднувадьні в одне ціле стилістичні течії та світоглядні установки.
Відійшовши від властивих ренесансній культурі уявлень про чітку гармонію та закономірність буття і безмежні можливості людини, естетика бароко будувалася на колізії між людиною та зовнішнім світом, між ідеологічними й чуттєвими потребами, розумом і природними силами, які уособлювали тепер ворожі людині стихії.
Культура бароко далека від сентиментальної сльозливості, або пасивної споглядальності. Її герой – здебільшого яскрава особистість з розвиненим вольовим і ще більш розвиненим раціональним началом, художньо обдарований і дуже часто благородній у своїх вчинках.
Дослідження культури бароко є актуальним не лише у ракурсі історії. Звернення до барокових традицій художнього мислення безпосередньо стосується сучасних проблем формування національної самосвідомості та культурної ідентичності, впливає на становлення категоріальних універсалій новітньої естетики, культурології, мистецтвознавства як в Україні, так і у всій Європі.
Епоха бароко - одна з найбільш цікавих епох в історії світової культури. Цікава вона своїм драматизмом, інтенсивністю, динамікою, контрастністю і, в той же час, гармонією, цілісністю, єдністю. Для нашого часу - смутного, невизначеного, динамічного, що шукає стабільності і впорядкованості, - епоха бароко надзвичайно близька по духу.
Мистецтво бароко розвивалося передовсім у католицьких країнах Європи: в Італії, Іспанії, Португалії і їх колоніях, у Фландрії, частково у Франції, проникло до Польщі, балтійських країн, а в ХVІІІ ст. до України і Росії, дало помітні здобутки в Австрії та Німеччині.
Звичайно ж, розповісти про всю культуру бароко все одно, що «обійняти неосяжне». Цей час збагатив світову скарбницю мистецтва. Представники доби бароко розкрили різні грані стилю.
Саме тому нам було цікаво звернутися до цієї теми, щоб знайти в минулому якісь орієнтири, здатні допомогти пошуку себе в складних життєвих ситуаціях. Окремі грані (основні риси епохи, поширення бароко у країнах Європи та Україні) розглянуті нами більш детально, інші - менш.
Об’єкт дослідження – особливості розвитку бароко в Європі та Україні.
Предмет дослідження – основні риси мистецтва бароко в Україні та Європі.
Мета роботи - дослідити вплив історичних умов на свідомість європейського суспільства XVII ст. та простежити розвиток барокового стилю в Західній Європі та Україні.
Для досягнення даної мети були поставлені такі завдання:
· дослідити жанрові особливості бароко, причини його зародження в Європі та Україні;
· розглянути відмінності між рисами західноєвропейського та українського бароко.
Наукова новизна роботи полягає у здійсненні систематизації літератури про бароко в західноукраїнському та українському мистецтві, дослідженні особливостей формування і розвитку стилю бароко; виділенні основних рис західноєвропейського бароко у зіставленні їх із рисами бароко в українському мистецтві; підкресленні характерних тенденцій у розвитку бароко.
Практичне значення роботи: результати дослідження можуть бути використані у курсі викладання зарубіжної літератури у вищих та середніх навчальних закладах освіти, а також при розробці спецкурсів та спецсемінарів з теми бароко у мистецтві.
1. Бароко як художній напрям Європи
Бароко — це назва першого загальноєвропейського напряму, який прийшов на зміну художньому стилю, виробленому в епоху Відродження.
Походження терміна бароко виводять від португальського perola barroca (перлина неправильної форми) та латинського слова barroco (дивний, химерний), яким позначали один із силогізмів (логічних суджень) у середньовічній філософії і який вирізнявся своєю складністю та дивовижністю. Значення терміна бароко немовби відбиває різні аспекти цього художнього напряму: з одного боку - вишуканий, артистичний і аристократичний елемент, пристрасть до екзотичного, барвистого стилю,а з іншого - зв'язок зі старим релігійним світоглядом. І це дійсно так, оскільки, бароко дивовижно поєднало в собі аскетизм середньовічного мислення з витонченою розкішністю поетичної фантазії.
Хронологічні межі періоду бароко не збігаються з календарними межами історичних епох і для різних країн Європи коливаються, інколи з досить значною різницею в часі. Бароко — як загальномистецький літературний напрям зародився в Італії та Іспанії в середині XVI ст., звідки упродовж XVI—XVIII ст. розповсюдилося майже навсі європейські країни. Розквіт його в більшості європейських країн припадає на XVII ст. Тому саме XVII стполіття прийнято називати епохою бароко.
На відміну від провідних держав Західної Європи, серед слов'янських країн напрям бароко поширився досить нерівномірно. Україна запозичила бароко із сусідньої Польщі; основними його представниками були поети — викладачі Києво-Могилянської академії, заснованої в 1615 р. В бароковому стилі писали Мелетій Смотрицький, Лазар Баранович, Іван Величковський, нарешті Григорій Сковорода. Найвідомішим жанром української барокової поезії була духовна пісня. Чи не найоригінальнішими творами українського бароко стали «віршові іграшки», тобто твори, в яких автори вдавалися до різноманітних експериментів з формою їх побудови. Розповсюдилася й українська барокова проза, набув розквіту й український бароковий театр, зокрема у перенесених із Заходу формах шкільної драми, різдвяної драми, а з XVIII ст. і світської драми.
Як і попередній ідейно-художній рух, відомий під назвою епохи Відродження, бароко охопило всі сфери духовної, в тому числі й мистецької, діяльності людини, яскраво виявивши себе в архітектурі, скульптурі, живопису, музиці й літературі. Історичні та ідеологічні передумови виникнення бароко пов'язують найчастіше з кризою епохи Відродження.
Ідеологічною та художньою передумовою бароко була контрреформація, а бароко — її естетичним виразом. У 1540 р. римський папа заснував орден єзуїтів, які основними і найбільш активними пропагандистами бароко в мистецтві. Впродовж XVI—XVII ст. єзуїтський орден поширюється по всіх країнах католицької Європи і разом з ним поширюється бароко. Але при цьому повного повернення до середньовіччя, як того прагнула католицька церква, все ж не відбулось. Як наслідок — бароко стало своєрідним синтезом культур середньовіччя й античності. Тому для митців бароко характерним було примирення суперечностей: земного і небесного, духовного і світського, античності і християнства. Бароко намагалося поєднати почуттєвість і аскетизм, абстрагованість ідеї з конкретністю і навіть натуралістичністю зображення, фантастичність, містику і правдоподібність.
Найяскравішими були ознаки бароко в тематиці творів та художній картині відображуваного в них життя. Для бароко характерними стали алегоричність, містицизм, інтерес до трагічних суперечностей буття: життя і смерті, тлінного і вічного, взагалі поєднання непоєднуваного — смішного із сумним, трагічного з комічним, високого з низьким («радісний біль», «багатий жебрак», «німий промовець», «блаженна мука» тощо). Дотепність, парадоксальність, контрастність — це ті риси твору, які найбільш цінували митці бароко. Улюблені теми митців бароко — ілюзорність та скороминущість людського життя, метафорично осмислювані в образах життя як сну, життя як театру або лабіринту; трагічна невлаштованість світу; фатальна підпорядкованість людської долі божественній волі; гріховність людської природи. Поширеними мотивами поезії бароко стають різноманітні природні катаклізми (бурі, повені, землетруси) та соціальні потрясіння (війни, повстання, народні заворушення), трагічні суперечності в душі людини як відображення суперечностей між небесним та земним, раціональним та ірраціональним, пристрастю та моральним обов'язком, мотиви відчаю, зневіри та приреченості.
У творах бароко найчастіше домінує похмурий, песимістичний пафос. Напружена емоційна атмосфера творів бароко розрахована на те, щоб максимально вразити, схвилювати читача. Художні прийоми бароко — це надмірна метафоричність, вишуканість, ускладненість мови, різноманітні стилістичні експерименти з формою художнього твору, елементи фантастики, використання різноманітних емблем, алегорій та символів, через які митці бароко намагались осмислити потаємний сенс буденних речей (наприклад, людське життя асоціювалося зі «скаженим звіром», що переслідує власну тінь, або з трояндою, яка швидко втрачає свої пелюстки, залишаючи натомість сухе стебло і гострі шипи, та ін.). В основу сюжетівтворів бароко, як правило, покладено історію духовного випробовування людини.
2. Архітектура і скульптура доби бароко