В цей же час в пресі з'являються його вірші. В 1906 році в тижневику "Рідний край", який видає мати Л. Українки Олена Пчілка, Друкується перша поезія Онацького "Погук!”
В дальшому твори митця містяться в збірниках "З неволі", «Терновий вінок»,включаються до антології "Українська муза".
Н.Х.Онацького надихнула на творчість революція. За її покликом художник взявся за перо, щоб оспівувати мужність і нескоримість народу, який піднявся на боротьбу. Цей спів теж був участю у революції.
Поїхати до Петербурга продовжувати освіту він не зміг за браком коштів. Влаштувався учителем малювання в лебединській чоловічій гімназії і заробляв там на шматок хліба, перебуваючи під постійним таємним наглядом поліції. В Лебедині ж писалась переважна більшість віршів, які не без інтересу зустрічали читачі.
За своєю спрямованістю поезія Онацького близька до революційно – демократичної творчості I. Я.Франка, Л. Українки, М. М. Коцюбинського [33, 28]. В ній і натяку немає на бажання відійти від животрепетної сучасності,поринути в примарний світ "мистецтва для мистецтва". Сам учасник революції ,він гостро відчував і переживав події,якими жила вся Росія. В роки,коли багато письменників зневірились на час в народі, схибили з вірного шляху поет з Сумщини гордо заявив, що сила гноблених не зломлена,протестував проти царської сваволі і деспотизму,кидав у вічі ворогам:
Не радійте, в литаври не бийте
І савану на. Волю не шийте :
Не положим ми зброї своєї,
ще не втратили сили своєї
І боротись до смерті ми будем,
Поки волю
Собі не здобудем.
Хай помрем ми по тюрмах,в Сибіру,
Але вбити не можете віру! [22, 17]
Вірші Онацького не віддільні від революції Вони дають додаткові штрихи до портрету її борців,допомагають повніше уявити розмах і відчути невгасимість народних рухів. Образи мужніх людей,впевнених у своїй силі і ні на мить не втрачаючи віру в прийдешній світлий день,працюючи для того,щоб день настав швидше,постають у поезії «Коваль і ковалева пісня».
Ці вірші з’явились у світ в 1908 році, коли революція потерпіла поразку. Та як і два роки тому поет кличе "Ти світи досвітні вогні". І сам не гасить їх в своїй творчості, як дехто з сучасників,а запалює нові й нові . Бо йдучи на ті вогні боротьби,трудящі здійснять мрії:
На братерських руках кайдани розкувать
І надіть на народних катів [22, 17].
Поет першим в українські літературі оспівав подвиг лейтенанта Шмідта Пам'яті розстріляних на острові Березані в Чорному морі лейтенанта Шмідта і трьох його товаришів – матросів присвячена легенда "Острів мертвих", написана вправною рукою майстра.
В її ритміці,будові,доборі образів відчувається стремління автора говорити епічно про революцію 1905-1907 року.
Віра в невичерпність революційної енергії народу межувала в Онацького з тяжким переживанням від уяснення того,що революція потерпіла поразку,що верх взяли вороги.У вірші "Осінь" він малює поле де гайвороння лиш кричить, пише про орла в однойменній поезії,яки помирає від бойових ран. Рядки народного поета проникнуті вселюдською мрією про життя без царя і панів:
"Сонце весняне засяє над нивами,
Килим зелений застеле поля,
воля жадана,в квіти повитая,
Радо між людьми колись загуля.
Ниви одягнуться в золото ясне
Буде робота загальна женцям,
Пам'ятник слави високий збудується
Щирим та мужнім за волю борцям! [24, 8]
У виданнях,в яких з’явилися вірші Онацького вони були поряд з творами Л.Українки, Михайла Коцюбинського,Панаса Мирного,Василя Степанника.
І були близькі поезіям і оповіданням видатних письменників не тільки через це сусідство,а духом , своєю спрямованістю,довершеністю.
Царські похвастачі правильно зрозуміли,яку небезпеку таять для них пристрастні рядки поета з Сумщини.
Коли Петербурзькому цензурному комітету стали відомі матеріали збірника "З неволі" він відразу звернувся до головного управління в справах друку з вимогою порушити судове переслідування Онацького та інших авторів книги. По одержанню справи прокурор Петербурзької судової палати зразу ж наклав на книгу арешт і почав клопотання про притягнення її авторів до відповідальності. Никанор Харитонович в тяжку хвилину не зрадив славним традиціям української літератури,чесно служив їй.
В 1906 р. Н. X. Онацький поступає викладачем у Лебединську чоловічу ї жіночу гімназії. Поліції стає відома й інша сторона його діяльності, що полягала у створенні нелегальних політичних революційних гуртків, розповсюдженні забороненої літературні.
Перше десятиріччя XX ст. було у творчому відношенні надзвичайно плідним для Н. X. Онацького. В цей період він глибоко і зацікавлено вивчає побут і звичаї українського села, друкує невеликі розвідки в часописі "Рідний край", робить ескізи своїх майбутніх живописних І полотен. Глибину і самобутність таланту Никанора Онацького як художника переконливо засвідчила Перша українська артистична виставка в Києві в грудні 1911- січні 1912 рр., на якій було представлено 15 його картин. Серед них: "Хата біля Тарасової гори" (написана під враженням | поїздок до Канева в 1909-1911 рр.), "Циганський табір", "На тирлі", "У жнива", "Похмурий день", "Вітряк" та інші .
З 1913 р. Н. X. Онацький працює в Сумах, викладає малювання в реальному училищі, веде курси географії, малювання і креслення в Сумському кадетському корпусі, і, як видно, це ніскільки не заважає йому займатися живописом, брати участь в різноманітних художніх виставках.Основним заняттям його в Лебедині все ж таки залишалось малярство. Він віддає багато часу і енергії викладанню малювання в чоловічий гімназії,а потім і в жіночій гімназіях, допомагає дітям оволодіти основами художньої грамотності.
Про його досягнення в цій справі свідчать хоча б те,що В 1913 році у Харкові на виставці художніх робіт учнів Харківського навчального округу лише лебединські гімназисти удостоїлись почесного відгуку за малювання , креслення.
Можливо Никанору Харитоновичу необхідно було зосередити основні сили саме в живопису. Та, по-перше,потребувався заробіток для існування, а по-друге,таку він мав щедру натуру коли відчував,що може бути корисний людям в тій чи іншій справі,він повністю віддавався їй.
Це була людина високої культури і благородства,яка добре розуміла і знала свій обов'язок перед народом і кожен момент раділа можливості служити йому. Так педагогом він і пропрацював майже до схилу днів.
На живопис лишались години і дні,вільні від інших занять. Та при його талановитості, при його наполегливісті, з якою він оволодівав майстерністю, при безпосередності сприйняття природи Слобожанщини і цього вистачало,щоб написати полотна, які не скоро забуде Україна.
Улюблений жанр Онацького – пейзаж. Він зріс у селі на лоні розкішної української природи,серед полів, краса яких ще звабнішою стала від того,що віками на них селянин сіяв хліб,будував хати,клуні,вітряки,садив дерева.
На цій землі художник вперше побачив сонце, і протягом всього життя. В своїх картинах прагнув як найправдивіше розповісти про її чари.
Не відразу приходило вміння. Картина «пасіка» (1904 року) – це тільки підступи до теми, ще надто загальні. Відсутнє проникнення в таємниці колориту,яке стане властиве наступним творам. Колір ще не має органічного зв'язку з темою.Творчість живописця починається після революції 1905–1907 рр. Два фактори остаточно визначають творче обличчя художника. Революція, яка виявляє могутність народних мас,допомагає більш оптимістичному сприйняттю оточуючої дійсності. Впливає і поглиблене ознайомлення з роботами двох великих художників Слобожанщини С.Васильківського і П.Ловченка. Намагається знайти своє місце в тогочасному мистецькому житті! Він не шукав рідкісних красот , а брав звичайну сільську вулицю,перші ліпші атрибути побуту, селянина і писав твір правдивий,щирий з глибоким відчуттям своєрідності і чарівності довколишньої природи.
У картині "Місячна ніч" тремтливе проміння місяця заливало стодолу,коня,що стоїть біля неї розсипалось по стріхах хат,створюючи незабутній,сповнений не повторного багатства кольорів пейзаж. Подібне можна сказати і про інші твори.
В рецензії на виставку,вміщені в журналі «Рідний край»,коли йшлося про твори Онацького,відзначався їх реалістичний напрям,зауважувалось,що молодий художник не спокусився навіть такою темою,як "Місячна Ніч", щоб дати якийсь крик світла, дав правдивий,гарний малюнок.В дальшому Никанор Харитонович бере участь в художніх виставках, які проходили в Києві і Полтаві.
Серед народу відчувався сильний потяг до культури. Онацького радувало це. Тому він завжди шукав можливості якомога повніше задовольнити запити і потреби трудящих. І згодом, незважаючи на зайнятість викладацькою і музейною роботою береться за організацію в Сумах художньої студії. Існувала вона на громадських засадах, мала чотири класи. Загальне керівництво і викладання в 3-4 класи вів Никанор Харитонович, допомагав йому художник Іван Охрімович Крапівін [18, 67].
Підготовку до вступу в художні учбові заклади за свою мету студія не ставила, і, зрозуміло, ніяких дипломів не видавала. Проте викладання було поставлене так, що всі, хто вступав потім до художніх вузів, успішно витримували екзамен.
В студії вчились такі митці як Д.Зелінський, Г.Калітаєва, З.Юдкевич, В.Костюківська, С.Луньов та інші. Вони згадують Онацького як талановитого педагога, митця, який прищепив їм на все життя любов до мистецтва і навчив розуміти його.
Бурхливі події 1917 р. захопили і Никанора Онацького. В цей період він активно співпрацює з Українською партією соціалістів-революціонерів, налагоджує діяльність партійного осередку в м. Суми.
Пізніше, розчарувавшись в, есерівських програмах, Н.X.Онацький відійшов від УПСР, зосередився на науково-педагогічній і творчій роботі. В 20-х - на початку 30-х років Н. X. Онацький незмінно викладає в учбових закладах Сумщини. Серед них Сумські Радянські командні курси РСЧА, військова школа, педтехнікум, а після його реорганізації - педагогічний інститут.