Творчість Н.Х. Онацького органічно вписалася в історію вітчизняного мистецтва першої третини XX століття. У мотивах творчості Н.Х. Онацького втілилися кращі традиції українського реалістичного мистецтва другої половини XIX – початку XX ст., розвиток якого йшов шляхом поглиблення та вдосконалення образотворчої мови. Мистецька спадщина Н. Онацького налічує понад триста творів живопису і графіки. У творчості Н.Х. Онацького втілилися кращі традиції українського реалістичного мистецтва другої половини XIX – початку XX ст., розвиток якого йшов шляхом поглиблення та вдосконалення образотворчої мови.
Є в художника також роботи, пов'язані з оформленням книг і поштових листівок (Хата біля Тарасової гори в Каневі), з розробкою орнаментів (для фресок в інтер'єрах сумських будинків культури та освіти), в яких відчутний пошук нових художньо-зображувальних засобів.
Більша частина творів Н.Онацького зберігається в Сумському художньому музеї. Його роботи представлені також у музейних зібраннях Лебедина, Харкова, Луганська, Полтави, Чугуєва, Канева, у приватних колекціях України, СПІА, Франції. Н.Х.Онацький працював у різних жанрах мистецтва, але перевагу віддавав пейзажу, пленерному вирішенню натури. Дотик сонячних променів, відчуття рідної землі, щирі і чисті враження дитинства художник проніс через усе життя. Тому й темою його творів були краєвиди мальовничих куточків природи, з бузком, мальвами або польовими квітами, які „переходять" до натюрмортів з опішнянськими вазами, оздобленими характерним народним орнаментом. Любов до пейзажу обумовлена поетичною натурою художника і відзначається його особливим ставленням до роботи над картиною на відкритому повітрі – однієї з головних ознак мистецтва кінця XIX – початку XX ст.
При невеликих форматах і невибагливості сюжетів Н. Онацький у своїх творах вдало поєднує різні жанри: звичайні буденні речі органічно вписує в пейзажний простір, пройнятий бадьорим настроєм («Курінь», «Зимівник», «Соняшник»). Як проникливий лірик, художник тонко відчуває природу і свої спостереження відтворює в характерних особливостях дерев, кущів, квітів, рельєфу місцевості. Пленерне вирішення властиве і жанровим творам («Наталка», «Прання білизни», «Пряля»), в яких зображені селяни за хатнім клопотом. Увагу художника привертає етнографічний матеріал: мазанка, піч, прядильний станок – все, що оточує селянина. Н.Х.Онацький своєрідно зображує світлотіньові ефекти, підкреслює характерні риси селянських типажів, передає поезію здорового буття. У пізніх творах живописець прагне відтворити свою потаємну пам'ять про народний побут («Колодязь», «Голубка», «Пасіка»).
Н.Х.Онацький був красивою, талановитою людиною. Кремезний, високий на зріст, русявий, з густим волоссям, пильним поглядом очей, козацькими вусами. Зовнішність художника цілковито відповідала його духовному змісту, досвідченості, зацікавленості всім новим.
З портретної спадщини художника відомо десять зображень, серед яких дев'ять автопортретів. Один з ранніх портретів був створений відомим російським художником П.Кузнецовим. Так сталося, що в 1899 р. художників об'єднала Москва. Н.Х.Онацький вчився в Строганівському училищі технічного малювання, а П.Кузнецов - в художньому училищі, де тоді викладали В.Сєров, К.Коровін. Обидва починали свій шлях у мистецтво. їх зустріч була не випадкова, бо доля поєднує людей споріднених професій, а тим більше мистецтво, яке завжди єднає. Н.Х.Онацький спілкувався та листувався з багатьма письменниками, діячами культури та мистецтва, серед яких були С.Таранушенко, М. Хвильовий, О. Олесь, Ф. Ернст, брати В. та Ф.Кричевські, Г. та В. Нарбути.
Всі дев'ять автопортретів зберігаються у фондах Сумського художнього музею, один із них (графічний) є логотипом закладу. Кращий з портретів – «Автопортрет у смушковій папасі» написаний у 1909 р. у Лебедині. На полотні зображено молодого енергійного чоловіка, який нагадує постаті вільних козаків, з відкритим сміливим обличчям і твердим поглядом, з довгими вусами.
Духовно чиста, щира і талановита людина, Онацький і зовнішністю привертав увагу: кремезний, високий на зріст, з густим русявим волоссям. Будучи природженим портретистом, у своїх більш пізніх портретах художник простежив зміни, які відбувалися в ньому з плином часу, і відтворив не стільки об'єкт зображення, скільки життєвий процес пізнання.
Всі портретні роботи Н.Х.Онацького поєднує особливий дух демократизму, який був характерний для цього жанру в кінці XIX – першій половині XX ст.
Аналізуючи автопортрети Н.Х.Онацького, сім з яких зберігається в Сумському художньому музеї, можна прослідкувати вікові та духовні зміни людини, що жила на початку нової доби.
Один з перших відомих автопортретів належить до 1909 року. На ньому зображено чоловіка з вусами, в смушковій папасі, на фоні невеличкого пейзажу на стіні, що свідчить про духовні та професійні інтереси портретованого. Цей твір ніби увібрав в собі заповітні риси багатьох відомих людей тих часів, його також дещо єднає з образом Т.Г.Шевченка, пам'ять про якого художник проніс через усе своє життя. Автор акцентує увагу на обличчі - відкритому, світлому. Білий комір сорочки надає образу урочистості. Ритми силуету та предметний колір моделі стають головними зображальними засобами.
Художник використовує ефекти освітлення і повітряного середовища для створення відповідного емоційного стану. Домагаючись звучності колористичного рішення, він поетично одухотворяє образ. Художник відмовляється від зайвих деталей з тим, щоб передати головне - самоцінність моделі. Саме це зближує Н. Онацького з учнями І. Рєпіна, адже у нього він також вчився, які в пошуках художніх засобів ніколи не втрачали головного - змісту твору.
В час, коли був створений цей автопортрет, Н. Онацькому йшов тридцять п'ятий рік, за плечима вже був певний досвід. З друку вийшли поетичні твори в українських виданнях "Рідний край", "Терновий вінок", "Українська муза"; позаду роки навчання в Москві, Санкт-Петербурзі, Одесі, участь в революційному русі, нагляд царської поліції. Н. Онацький живе в Лебедині, вчителює, пише свої чудові пейзажні твори, бере участь у громадському житті міста, очолює шевченківський гурток, учасники якого читають твори Кобзаря, цікавляться питаннями національної культури.
Графічні автопортрети камерні, зроблені графітним та кольоровим олівцем, пастеллю у вільній манері малюнку, що надає особливу життєвість образам. Слід підкреслити, що всі вони датовані. Ці твори зроблені в традиціях психологічного портрету другої половини XIX ст., їх поєднує особливий дух демократизму. Автопортрети Н.Онацького мають стилістичні аналогії в творчості М. Кузнецова, Ф. Кричевського, П. Волокідіна, де на перший план виходить цінність особистості, індивідуальні риси.
Всі автопортрети Н. Онацького зроблені майже за одне десятиріччя, однак спостерігається великий розрив між останнім та передостаннім зображеннями: 1923-1935 рр. Малюнкам художника притаманна закінченість композицій, узагальненість ліній, плавність моделювання форм, і надає їм монументального звучання. Особливо це стосується автопортретів 1916, 1921, 1923 рр.
В них автор розробляє концепцію під впливом ідей та настроїв, збентежених почуттів творчої інтелігенції в період прийдешніх соціальних зворушень. То були буремні роки в житті митця.
Н.Х.Онацького запрошують на викладацьку роботу в Суми. Метою художника стає створення в місті художньо-історичного музею. Він вивчає свій край, збирає етнографічні матеріали, які пов'язані з козаччиною, природні і художні речі, багато їздить по місцях перебування Т.Г.Шевченка на Сумщині.
В автопортреті 1916 р. на весь формат аркуша крупним планом замальована голова художника, який вдивляється не стільки у свою зовнішність, скільки у внутрішній стан. Зосереджено замкнутий вираз обличчя красивої, мужньої людини, яка зовні перебуває у спокої, лише очі видають емоційність моделі. Це зображення містить в собі рух, тоді як в "Автопортреті в капелюсі" 1919 р. художник перебуває в ньому.
Н.Х.Онацький перевтілює реальність у відповідності з романтизованою концепцією особистості, що було типовим явищем на той час. Піднесеність образу органічно поєднана з величністю духу.
В цьому автопортреті художник ширше висловлює уявлення про цінність людської гідності, форми багато в чому залишаються традиційними, але в самому зображенні відчувається нове ставлення до моделі, де головним вважається передача психологічного стану людини, яка перебуває на зламі складних випробувань часу.
Тяжкі наслідки революції, громадянська війна, масова еміграція творчої інтелігенції не могли позитивно позначитися на чуттєвій натурі Н.Х.Онацького. Він відштовхує все особисте, радо сприймає нові зміни в суспільстві, продовжує справу свого життя - несе красу в душі співвітчизників. В 1920 р. його призначають на посаду директора Сумського художньо-історичного музею. Друге десятиріччя нового століття багате на різні події, і він бере в них безпосередню участь. Це численні відрядження по Сумщині та за її межі як з археологічними експедиціями, так і в пошуках експонатів, очолює комісію по спорудженню пам'ятника Т.Г.Шевченку в Сумах, стає головним експертом по розбірці колекції О. Гансена в маєтку М.Сумовської, викладає мистецтво в учбових закладах, а також робить ескізи оформлення громадських приміщень та розробляє національний орнамент, застосовуючи два основних кольори - синій та жовтий.
В автопортреті 1921 р. постає зріла, мужня людина з допитливим поглядом крізь окуляри. Риси обличчя дещо загострені, в них відбилися тяжкі часи випробувань. На тонованому папері художник застосовує колір, який підкреслює зосередженість, надає найбільшої виразності погляду.
Через два роки (в 1923 р.) Н.Онацький знову звертається до автопортрета, на якому зображена зовсім інша людина за психологічним станом. Зовні він перегукується з раннім зображенням 1909 р., але автор ставить вже інше завдання. Це неначе швидкий начерк чоловіка в папасі, з якою художник не розлучався. Постійне піклування за музей та його експонати, переїзди з одного помешкання в інше, скрутне матеріальне становище - все це позначалося на ньому. Художник все менше віддає часу творчості, з'являється багато начерків для подальшої роботи, які, на жаль, не були здійснені. В ці роки художник багато друкується, один за одним виходять його мистецтвознавчі та публіцистичні статті, він входить в спілку письменників-плужан, які в подальшому всі були репресовані.