На цьому зображенні художнику лише сорок вiciм років, але він має вигляд значно старшого, дещо з сумним виразом. В кінці 1920-х pp. H.Х.Онацький робить підсумки своєї пpaцi у Сумському музеї: випускає брошуру "Ciм poкiв існування Сумського музею", створює художню студію. В 1931 р. з'являються мистецтвознавчі твори про українське шкло та порцеляну. Невдовзі він залишає Суми, місто, якому віддав двадцять найкращих років натхненної праці В Полтаві Н.Х.Онацького призначають завідуючим краєзнавчого музею. Страшні роки репресій торкнулися i його. В 1934 р. Н. Онацького звинувачують в націоналізмі i заарештовують, через деякий час випускають, звільняють з роботи...
I знову за гратами. Але i там не втрачає марно часу, пише вірші, по пам'яті малює рідні його серцю пейзажі. Тоді, в 1935 р., з'являється останній автопортрет. Немає пишної зачіски, де ділись козацькі вуса. Перед нами одутле, iз зморшками смутку обличчя, на якому сліди страждань, однак відчутна духовна нескореність, самокритичність. Людина все ще сповнена горіння творчості, але стримана розумом та волею. Кольорова гама надає образу певного стану.
Минув сьогодні місяць,
Як тут даремно я конаю,
За що - скажу одверто:
Я сам не відаю й не знаю.
27.VIII.35p.
Художник спостерігає за собою, вже створює не стільки об’єкт зображення, скільки пізнання. Це портрет літньої людини, яку через два роки, пізньою холодною осінню розстріляють без суду та слідства.
Н.Х.Онацький працював у різних техніках: є чимало олівцевих начерків і робіт у техніці пастелі, звертався він і до пера. Притаманне йому й відчуття матеріалу, де перевага була за тонованим папером, який часто використовував як тло («Бузок», «Брама», «Місток»). Символіка, яка була характерною для мистецтва початку XX століття, присутня в картинах дореволюційного періоду як звернення до високої духовності, особливо в «Пісні останнього променя».
Під час археологічних експедицій на Сумщині Н.Х.Онацький створив олівцеві малюнки та акварелі: «Кам'яна баба», «Розвалини. Хотінь», «Огорожа Охтирського монастиря» та ін. Багато творів було зроблено в селі Мала Павлівка, яку художник люб'язно називав „Павлівочка". Саме з цим краєм, де мешкали родичі дружини Надії Василівни, було пов'язане його особисте життя. Важливе значення мистецького спадку Н.Х.Онацького полягає ще й у тому, що в більшості своїх пейзажних робіт він відтворив тогочасний вигляд місць і архітектурних споруд, які були пов'язані з іменами славетних людей Сумщини. Все це збереглося у виразних акварелях із садибами Линтварьових і Кублицького, каплицями та фрагментами палаців стародавніх часів, а також тими, що були збудовані на кошти Харитоненків, Лещииських, Хрущових, Надаржинської. Це не тільки високохудожні твори мистецтва, але й свідки історії, у яких Онацький збагачує традиції національного пейзажу новими мотивами, відтворює невід'ємне від природи життя провінційної околиці.
Крок за кроком міцнів талант митця. Ясно визначилося демократичне спрямування його творчості. З картин сходять перед наші очі українські степи і села,то запорошені снігом,то заквітчані весною,то залиті барвами золотої осені. Ми зустрічаємося з вітряками і отарами – невід’ємними прикметами тодішнього краєвиду,з тополями і берізками,що поросли на степовому привіллі,йдемо плутаними сільськими вуличками.
Написане все те пензлем,який тримала рука маляра з пристрасною і чистою душею. Численні картини і етюди відлунюють вірою в трударя замилуванням його натхненною працею.До теми жнив, до теми хліборобства маляр повертається не раз і не два. Про рідкісну спорідненість його з нею свідчать етюди «Білі клуні», «Скирти взимку», «Вітряки», «Вітряк вночі».
Глибоке проникнення в єство народу,поетичне його єство проглядає в роботах «Хати», «Криниця».
Сам палко закоханий в красу хліборобського краю,пейзажист пробуджає цю любов і в глядачів.
Невід'ємним компонентом натюрмортів Н.Х.Онацького є квіти. Розкішні вінки з квітів обрамляють яблука, виноград, кетяги калини, горіхи, помідори, буряки, моркву, розсипане добірне зерно пшениці, шматочки цукру. Н.Х.Онацький, як ніхто інший, зумів проспівати величальну пісню плодам людської праці і квітам рідної землі, опоетизувати своїм щедрим талантом "красиве і корисне". У захопленні світом краси, багатими дарунками рідного краю для нього зникали часові відстані. На картинах митця зображені квіти й овочі різних пір року. За тином квітують тюльпани і жоржини, півонії і красоля, рожі і лілії, півники і кручені паничі. І все це виписане навдивовижу тонко, до ілюзорності правдиво ("Квіти за тином").
Розглядаючи квіти пізньої весни і плоди літа й осені, ми захоплюємося вмінням художника передавати фарбами на полотні їх форму і колір ("Кавун, морква, квіти").
Дуже правдоподібно виписаний кавун, особливо чіткий візерунок на його шкірці. Мереживними салатовими і зеленими смужечками Н.Х.Онацький відтворює круглу форму плода. Рожево-червоний соковитий м'якуш і спілі зернинки в ньому викликають бажання відрізати скибочку кавуна, відчути його неповторний смак. Мажорний колорит картини підсилюється яскраво-оранжевим кольором морквин, форма яких чітко окреслюється ледь помітними поперечними рисочками.
Більшу частину полотна займає букет півоній. І квіти, і овочі щедро осяяні сонцем. Милує око насичена зелень листків півоній, на яких виразно проступають світліші прожилки. Стебельця, краї листків художниця злегка виділяє червоною і жовтою фарбами, і вони ніби світяться від променів сонця. Трохи декоративну форму мають темно-рожеві пелюстки півоній.
Посилюють світле почуття радості від зображеного на картині кетяги спілої червоної калини.
Малюючи осяяні сонцем квіти й овочі літньої пори, художник прагне викликати у глядача замилування щедрими дарунками рідної землі, плодами людської праці. У цьому головна думка картини.
У натюрмортах Н.Х.Онацького незримо присутня людина з її настроями, почуттями, одвічним потягом до краси у праці. Це чиїсь дбайливі руки дуже чисто помили моркву, надрізали кавун, спекли хліб, зварили картоплю, зірвали найкращі яблука в саду та склали їх на хустину, щоб передати комусь гостинця, прикрасили плоди своєї праці букетами квітів. Картини хвилюють любов'ю художника до людини, пошаною до її праці. Вони звеличують людську щедрість, доброту, працьовитість, прагнення до краси, закоханість у рідну землю.
Н.X. Онацький зображує млини, колодязі, хвіртки, містки, що є невід'ємною частиною села. Художник живе в місті, а малює село, оспівує свою землю, де народився. Жанрові елементи збагачують пейзаж, художник захоплюється простими радощами буднів.
Соняшники, мальви, бузок, гроно - улюблені рослини художника. Не дивлячись на те, що до зображення бузку зверталося багато митців, у Н.X.Онацького воно набуває особливого змісту. В його творах бузковий колір притаманний не тільки квітам, але й спостерігається у сріблясто-зеленкуватому фоні, кераміці темних опішнянських ваз, у скатертинах. Складний вигадливий малюнок у таких кольорах сприймається як декоративно-площинне рішення з елементами українського орнаменту.
"Соняшники" написані у вохристій гамі, де фактурний мазок ніби ліпить квітку, на якій грає сонячне сяйво. Єднання жанрів робить твір дещо особливим, кольори рослин змальовані в природному стані.В доробку Н. X. Онацького заслуговує уваги чудовий твір "Вітальня ("Інтер'єр"). Художник відтворив внутрішнє обладнання свого дому в Лебедині. Тональна кольорова гама самовиразна; шанобливо, зі смаком розташовані речі в кімнаті; у центрі її - стіл з червоною скатертиною та вазою. Цей твір дещо перегукується із зображенням інтер'єрів українських митців кінця XIX ст., де, як правило, переважав затишний побут, що тепер сприймається з повагою до минувшини.
В творчій спадщині художника багато олійних етюдів, олівцевих начерків, замальовок, невеликих за розмірами, де зображені хатки, дерева, лави. Часто-густо Н.X.Онацький трактує вибраний мотив фрагментарно, дещо збільшуючи, що надає йому значимості. Це етюди "Пасіка", "Дівчинка в лісі", "Берізки" та інші цілком закінчені твори.
Протягом всього творчого житття Н.X.Онацький звертається до автопортретів, серед яких найперший 1909 р., а пізніший - 1935 р. Здебільшого це олівцеві зображення однієї й тієї ж людини у різному віці. Художник гостро сприймає індивідуальні особливості натури, виявляючи себе уважним спостерігачем. Він вільно моделює своє обличчя, зосереджує напрям погляду на глядача. Суттєву роль в характеристиці образу відіграють зовнішні атрибути. В кожній роботі простежуються зміни портретованого: від молодого, кремезного - до літньої людини, митець відтворює психологічний стан. Всі твори камерні, в них відчуваються традиції вітчизняного портретного жанру другої половини XIX ст.
Цінність Н. X. Онацького – як художника полягає ще і в тому, що він у більшості пейзажних творів залишив нащадкам зображення місць, архітектурних споруд, що пов'язані з іменами славетних людей нашого краю, в тому вигляді, якими вони були в дореволюційні часи. До таких творів належать чудові акварелі із садибами Линтварьових та Кублицького, каплицями та спорудами стародавніх часів, а також тими, що були збудовані на кошти Харитоненків, Лещинських, Хрущових та інших поміщиків. Це не тільки талановиті твори мистецтва, але й свідки історії. В "Садибі Надоржинської" відтворений чудовий архітектурний пейзаж, де барвистий кольоровий настрій твору надає урочистості. Н.X.Онацький збагачує традиції національного пейзажу новими мотивами, відтворює на полотні життя провінційної околиці в єднанні з природою.