На малюнку на першому плані сивовусий козак з тачкою на будівництві каналу за часів Петра І («канальские работы»), де серед представників різних національностей працювали й українці.
По всіх пунктах звинувачення Н. Онацький давав логічні й обґрунтовані заперечення, з жодним із них він не погодився. Майже рік тривали допити, на яких повторювались одні і ті ж питання: про належність до партії соціалістів-революціонерів і «націоналістичну пропаганду музейними засобами» [32]. Ситуація складалась таким чином, що Н. Онацький вже не міг сподіватися, що вийде живим з катівні. Та сталося диво: (постановок) від 2 червня 1936 р. карне переслідування припинили, і його було звільнено.До останнього арешту у вересні 1937 р. Н. Онацький ніде не працював, ніяких матеріалів про останній рік його життя не збереглося.
На відміну від «Справи Онацького» 1935 р., другої справи тридцять сьомого року немає: слідство або не велось, або матеріали були знищені. В єдиному протоколі допиту зазначено, що Н. Онацький визнав усе, проти чого мужньо вистояв у 1.935 р., наче йшлося про іншу людину. У цій справі є вирок і довідка про його виконання. Розстріляли Н. Онацького без суду І слідства за постановою «особливої трійки». В остаточному вироку значилося: «бывший эсэр, в 1934–1935 гг. арестовывался за к–р деятельность, участник к–р националистической организации... Расстрелять».
23 листопада його розстріляли за постановою трійки при управлінні НКВС по Полтавській області.В обвинувальному висновку вказувалось, що він був „завербований полтавським націоналістом Майфетом у контрреволюційну націоналістичну організацію, яка готувала кадри для збройного повстання в країні".Тоді Н.Х. Онацькому було 62 роки.
У листі прокурора Полтавської області від 02.10.1956 р. повідомлялось: „Н.Х.Онацький реабілітований, його справа закрита за відсутністю складу злочину" [8, 30].
Місце поховання художника і поета невідоме. В Полтаві на міському цвинтарі, де похована дружина художника Надія Василівна, зроблено напис з датами народження і смерті Н.Х.Онацького.
Останнім часом з родинного архіву художника до Сумського художнього музею надійшло понад ста оригінальних матеріалів, документів, фотографій, які свідчать про плідну роботу Н.Х. Онацького.
На жаль, в музейних фондах не залишилось жодного акту за підписом Н.Х.Онацького. Як свідчать колишні працівники музею, наприкінці 1950-х років всі документи 1920-30-х років були знищені. Це може пояснюватись тим, що тривалий час і після реабілітації Н.Х. Онацький вважався „ворогом народу". І тільки з особистого архіву художника, переданого в 1998 році його донькою Наталією Никанорівною, можна дізнатись, де саме їздив Онацький по Сумщині з метою збирання творів мистецтва для музею, насамперед, зі зруйнованих революцією і громадянською війною приватних садиб і маєтків.
Найщасливіший період в житті Онацького - двадцять років, проведених в Сумах, коли він писав картини, займався художнім оформленням, археологічними розвідками. Про це свідчать зарисовки та малюнки із зображенням поміщицьких маєтків в Хотіні та Славгороді, а також кольорові зображення курганів з кам'яними бабами трипільської доби. Никанор Харитонович згадував: „Чимало я стоптав стежок по тих місцях, де жив і працював".Документальні матеріали, пов'язані з репресією художника, викривають ставлення влади в ті ганебні 1930-ті роки до творчих особистостей, в тому числі до Никанора Харитоновича Онацького, який зробив вагомий внесок у розвиток і збереження національної культурної спадщини.
Никанор Харитонович Онацький – талановитий художник поет, драматург, археолог, мистецтвознавець, педагог, активний громадський діяч.
Виняткова роль належить Н.X.Онацькому в розгортанні культурного життя на Сумщині. Своєрідним незгасаючим вогнищем культурного життя на Сумщині став створений у 1920 р. з ініціативи Никанора Харитоновича історико-художній музей, яким він керував протягом одинадцяти років.
Творчість Н.Х.Онацького - живописця починається після революції 1905–1907 рр. Два фактори остаточно визначають творче обличчя художника. Революція, яка виявляє могутність народних мас,допомагає більш оптимістичному сприйняттю оточуючої дійсності. Впливає і поглиблене ознайомлення з роботами двох великих художників Слобожанщини С.Васильківського і П.Ловченка.
Мистецька й життєва доля Никанора Онацького досить типова для українського інтелігента, який народився в простій селянській родині, де любили народні пісні, малярство, вишиванки.
Мистецька спадщина Н. Онацького налічує понад триста творів живопису і графіки. У творчості Н.Х. Онацького втілилися кращі традиції українського реалістичного мистецтва другої половини XIX – початку XX ст.
Спадщина Н.X.Онацького займає гідне місце серед великого доробку українського образотворчого мистецтва. Саме завдяки подвижницькій справі таких діячів, як він, набувало свого значення культурне життя провінцій, яке органічно вливалося в могутній потік вітчизняного мистецтва першої чверті двадцятого століття.
Важко переоцінити внесок Н. Онацького у розвиток художнього життя Сумщини, зокрема музейництва та викладацької справи. Образ цієї людини завжди залишиться для нас світлим i нескореним. Таким ми його спостерігаємо на автопортретах, які є найкращим здобутком художника, що органічно вписується в історію українського портретного мистецтва.
У 1960-1980 рр. родина художника (його вдова Н.В.Онацька жила у Полтаві у 30-60 роки) передала твори Онацького до Сумського художнього музею. Треба віддати належне Надії Василівні: завдяки її зусиллям поволі виходило з непам’яті ім’я Н. X. Онацького. Ще в 70-х роках відбулися виставки збережених нею художніх полотен. На щастя, не справдились розпачливі рядки поета, написані між в’язничних стін: «Все піде в царство небуття, Сліду жаданого не кине...» Наприкінці 1995 р. його ім'я було присвоєно Сумському художньому музею.
Сумський обласний художній музей ім. Никанора Онацького заснований протягом 1920-1922 рр., має одне з найзначніших в Україні зібрань вітчизняного і зарубіжного образотворчого і декоративного мистецтва ХVІІ-ХХ ст.
Ситуація з мистецькими скарбами на землях, які в 1939 р. були об'єднані в Сумську область, через певні історичні обставини склалося таким чином, що в 20-ті роки XX ст. вони були сконцентровані у трьох музеях - Лебединському і Сумському художньо-історичних то Роменському краєзнавчому, де у своїй більшості збереглися до наших днів. За кількісним і якісним складом мистецької спадщини регіону пріоритети були і залишаються за художньою збіркою Сумського обласною художнього музею. Він є головним осередком, до функцій якого входять пошук і дослідження, відродження і збереження, експонування і пропаганда іншими засобами мистецького надбання краю. Основні фонди музею, які на сьогодні налічують понад 14 тисяч одиниць збереження, мають потужний потенціал для подальшої розбудови музейної справі на Сумщині, яка за останнє десятиліття зазнала певних втрат.
На теренах Сумщини, як у цілому в Україні, становлення музейної справи було доволі запізнілим процесом, зумовленим певними історичними обставинами Перші музейні заклади у сумському краї виникли на початку XX ст. як наслідок археологічних і епіграфічних досліджень, які проводилися на цій території, вже починаючи з XIX ст. Це були два округові музеї у Конотопі (1900 р.) і Глухові (1903 р.). Організація наступної групи музейних закладів, яка відбулася протягом 1920-1922 рр. (в Лебедині, Ромнах і Сумах) пов'язана з громадянською війною і революцією.
Реальну хронологію початкового періоду розбудови музейної справи на Сумщині сьогодні можне встановити з розвідки В.Дубровського "Музеї на Україні", яка вийшла друком у 1929 р. в державному видавництві України. Автор цієї унікальної і невідомої сучасним дослідникам публікації зробив огляд і аналіз музейної справи в Україні, охарактеризував музейні фонди відповідно до їх профілів, надав повний перелік музеїв і основні показники роботи станом на 01.01.1929 р., назвав подвижників музейної справи більшість з яких вже на початку 30-х років XX ст. зазнали політичних переслідувань і репресій (серед них фундатор Сумського музею Никанор Онацький).
У 1920 році, втілюючи в життя декрети молодої Радянської держави у галузі культурного будівництва, Сумський повітовий виконавчий комітет виніс рішення створити в місті художньо-сторичний музей. Найактивнішу участь у збиранні музейних цінностей брав, окрім Н.Х.Онацького, голова окружної Ради профспілок В.Рибальченко. Організація його проходила при підтримці партійної організації та громадськості міста за надзвичайно складних умов розрухи, холоду й голоду.
Основою для створення Сумського музею стала частина приватної мистецької збірки (близько 5,5 тисяч експонатів) О. Гансена, яку було виявлено у 1919 р. в одному з сумських маєтків і націоналізовано. Регулярно складене художнє зібрання знаного київського збирача Оскара Германа Гансена свого часу органічно увійшло окремими своїми частинами до складу відомих музейних зібрань України: Національних історичного і художнього музеїв, Київського музею російського мистецтва, Музею українського декоративного мистецтва, Музею мистецтв імені Б. і В. Ханенків, Одеського музею західною і східного мистецтво. Щодо Сумською музею, то тільки з надходженням до його фондів колекції О.Гансена у 1921 р. поодинокі предмети старовини, зібрані в Сумах протягом 1917-1920 рр., які, за визначенням Н.Х.Онацького, музейного значення не мали, сформувалися в систематичне науково обґрунтоване музейне зібрання, яке на момент відкриття першої експозиції наприкінці 1922 р. налічувало більше 8 тисяч одиниць збереження.