Саме завдяки наполегливим зусиллям в колективу художнього музею, дослідників Б.Ткаченка з Лебедина та Г.Петрова з Сум постать митця постає все об'ємніше. За останні роки опубліковано низку матеріалів, що проливають світло на невідомі та призабуті сторінки його життя, у художньому музеї влаштовувалися виставки його творів та меморіальних речей. І ця благородна справа триває.
Мало відомим залишається той факт, що Н. Онацький займався археологічними дослідженнями. Як нещодавно вдалося встановити, він десь з початку 20–х років був і знайомий з видатним вченим Миколою Макаренком. Згодом відносини їхніх сімей стали зовсім дружніми — листувалися не лише вони, а й їхні дружини . Дочка художника Наталія Никанорівна пригадує, як її батько разом з Макаренком десь у 1923–25 роках проводили розкопки великого кургану в районі старого аеропорту у Сумах.
Онацькі жили тоді на території військового училища, і маленька Наталка часто бігала дивитися, як ідуть роботи. Було це давно, але Наталія Никанорівна пам'ятає, як всі чекали приїзду Макаренка, а потім як він, піднявшись на курган, виголошував імпровізовану лекцію перед робочими,що працювали на розкопках, на жаль, про ЦІ дослідження більше нічого не відомо.
Більше інформації збереглося про інші розкопки, що проводилися 65 років тому під Сумами в районі Крейдища (нині неподалік Зеленого Гаю). Керівником експедиції був Макаренко. У роботі брали участь працівники Сумського музею на чолі з Онацьким, дружина Макаренка, кілька студентів Київського художнього інституту, місцеві жителі та аспірант С.Магура. Дослідження велися на нині широковідомому археологічному комплексі, який складався з великого городища, селища і могильника. Останній з найбільшим серед слов'янських могильників у світі. Роботи тривали з 20 серпня по 6 вересня. Було розкопано кілька поховань, що дало змогу Макаренку визначити цей об'єкт як унікальну пам'ятку роменської культури, Потім було проведено розвідку на городищі,розкопано 5 курганів у Краснянському лісі, оглянуто городище околиці Сум .
Про ці роботи у 1930 році було опубліковано лише одну статтю, її автор Магура підкреслював, що ці розкопки дали відносно небагатий матеріал, але „досконалі методи розкопів, застосовані від проф. М.О.Макаренка, дали змогу в похованнях виявити інтересні. Саме наприкінці 1929 року проти Макаренка і було організовано переслідування, внаслідок і якого він був змушений вийти із складу Академії. Очікуваної публікації, як і багатьох інших, не з явилося. Майже всі матеріали про ці дослідження були втрачені під час Великої Вітчизняної війни. Але в сім ї Онацьких дивом збереглися три фото, які були зроблені Макаренком саме під час розкопок на Крейдищі. Це ті скупі дані, які є на сьогодні про участь Онацького в археологічних розкопках, але, звичайно, він брав участь і в інших дослідах. І за творчою вдачею, і як директор музею, і як уповноважений Комісії по охороні пам'яток по і Сумському повіту Н.Х.Онацький без сумніву відігравав значну позитивну роль в організації наукових досліджень.
Надалі вважаємо за доцільне розглянути подальший розвиток Сумського художнього музею, створеного Н.Х.Онацьким, що й буде предметом розгляду наступного параграфу.
Як ми вже зазначали раніше, перші одинадцять років історії музею фізично пов'язані з іменем уродженця Сумщини, професійного художника, педагога, археолога, громадського діяча Никонора Харитоновича Онацького, для якого організація музею в Сумах стало справою життя, але потужний духовний потенціал, закладений його фундатором, простежується і впливає на всю подальшу історію закладу. У 1937 р. Н.Онацького було розстріляно «за націоналістичну пропаганду музейними засобами». Саме репресією першого директора музею обумовлена і то ситуація, що нині музей знаходиться на стадії відродження власної історії, з якої двадцять шість перших років його існування залишаються практично невідомими широкому загалу. Наразі йде процес дослідження і наукової обробки документів з родинною архіву Н.Онацького, який його донька Наталія Никанорівна передала музею наприкінці минулого століття і без яких до цього часу неможливо було відтворити як біографію Н.Х.Онацького, так і початкову історію першого музею в Сумах.
Надалі проведемо короткий огляд більш ніж 85-літньоі історії Сумського художньою музею з акцентом на доленосні еволюційні періоди і часи поточного існування з виконанням звичайних музейних функцій (збереження, дослідження, експонування, пропагандо тощо), та в цьому колі питань - простеження зв'язку між позицією влади і місцем музею у конкретних проміжках часу.
Хронологічно в історії музею виокремлюються три періоди: 1920-1931 рр., 1932-1946 рр., після 1946 р.
Призначення Н.Онацького на посаду директора майбутньою Сумського музею (1 березня 1920 року) не було випадковим - націоналізовані пам'ятки старовини явно носили мистецький характер, а серед членів спеціальної комісії, створеної у 1918 р. під егідою Наросвіти для збирання предметів старовини і мистецтва, які надходили до Сум з поруйнованих навколишніх садиб і маєтків, тільки він мав певну фахову освіту.
Як вже зазначалося у попередніх розділах нашого дослідження, Н.Х.Онацький закінчив Одеське художнє училище, в 1906 р. повернувся до Лебедина (після навчання у Петербурзькій академії художеств), де розпочалася його плідна педагогічно діяльність, яка продовжувалася протягом усього його життя. З 1913 р. він викладав історію мистецтво, живопис, малюнок, інші образотворчі дисципліни в різних сумських закладах.
Саме як фахівцю з образотворчості, першому і єдиному в той час у регіоні професійному художнику Н.Онацькому було доручено організацію музею.
Музейна політика перших років радянської влади була спрямовано на організацію доступу широких верств населення до культурної спадщини, і музейна мережа в цілому по країні зростало швидкими темпами. Тотожні процеси відбувалися й на місцях, керівництво Сумської наросвіти підтримувало Н.Х.Онацького.
І хоча на момент призначення його на посаду майбутній музей не мав не тільки приміщення і штатних працівників, а й музейних фондів, але протягом короткого часу музею були передані три суміжні споруди, після сполучення яких між собою музей уже мав нормальні умови для подальшого розвитку закладу.
За відсутності бюджетного фінансування протягом кількох років музею було дозволено здавати вільну площу в оренду під магазини і житло. Бюджетне фінансування розпочалося у 1925 р. Наприкінці 1922 р. було відкрито першу музейну експозицію, структуру якої Н.Онацький докладно по кожній залі висвітлив у місцевій періодиці. За основу побудови експозиції було взято принцип показу за матеріалами по технікам виконання творів мистецтва: у перших двох залах експонувалися графічні твори як відомих вітчизняних художників, так і французьких, італійських, американських майстрів. Живописні роботи вітчизняних художників (українських і російських) XVIII – початку XX ст. були розміщені у декількох окремих залах разом з вітчизняною скульптурною пластикою і декоративним мистецтвом. Так само експонувалися в трьох залах і твори живопису та декоративного мистецтва західноєвропейських і східних майстрів ХVІІ-ХІХ ст. Незважаючи на те, що вітчизняне мистецтво в експозиції презентувалося в руслі загальноросійської культури, українське національне спрямування було очевидним. Тож, дві зали Н.Х.Онацький оголосив "українським відділом" з визначенням його як найбільш повного і цікавого відділу минулого життя України, тут експонувалося старе українське скло, старі українські килими, старі вишивки, межигірські фаянсові вироби, невеличка збірка козацької зброї, картини різних художників з українського життя.
Другий етап музейної історії, який розпочався після звільнення Н.Х.Онацького, можна охарактеризувати як період боротьби за виживання. З 1932 р. по 1937 р. йшов процес реалізації пропозицій комісії з передачі фондів від Н.Х Онацького іншій особі, зафіксованих в акті (оригінал якого з автографами зберігається нині у музеї): "..Комісія знаходить потрібним у зв'язку з реорганізацією музею залишок музейних речей передати до Всеукраїнського єдиного державного музейного фонду, а срібні речі, що не мають музейного значення, слід реалізувати з метою підсилення спеціальних коштів, потрібних для реорганізації музею з художньо-історичного на краєзнавчий". Під "залишком" розумілося все, що не було краєзнавчого профілю, здебільшого, це стосувалося творів мистецтва, які складали основу музейного зібрання.
Процес знищення музею, який тривав кілька років поспіль, був припинений після виходу у світ урядової постанови "Про музеї", яка вимагала від місцевих органів влади "розібратися з профілями музеїв, які є переплутаними". Після офіційного визнання у 1937 р. художнього профілю Сумського музею протягом 1938-1939 рр. до його фондів неодноразово надходили твори західноєвропейського і вітчизняного живопису з Ермітажу, Третьяковської галереї та інших музеїв країни.
Згідно з актом, Н.Х.Онацький залишив наступникам більше 13 тисяч експонатів. Кількість тих, що залишилися у фондах до 1941 р. невідома, але найцінніші мистецьки речі, зібрані Н.Х.Онацьким, були збережені і наразі експонуються в постійних музейних експозиціях. Під час Другої світової війни вони були евакуйовані і знаходилися під наглядом фахівців з Третьяковської галереї в Новосибірському оперному театрі, у 1946 р. основний фонд налічував менше 5 тисяч експонатів. Під час Великої Вітчизняної війни співробітники музею, проявивши справжній героїзм, евакуювали найцінніші експонати. Значна частина робіт, що їх не встигли вивезти (1822 твори), була спалена гітлерівцями разом з приміщенням музею. У 1945 році колекція повернулася в рідне місто. Невдовзі музей розпочав роботу. Було поновлено вивчення експонатів, ускладнене необхідністю реставрації ряду творів і втратою наукового архіву та бібліотеки. Поступово активізувалася збиральницька діяльність. Музею подарували свої твори художники М.Барсамов, М.Жуков, С.Луньов, В.Литвинов. Колекція відділу радянського образотворчого мистецтва періодично поповнювалася творами із всесоюзних та республіканських художніх виставок.