ВЕРБА
Верба на Україні у пошані здавна. Ще у давніх слов'ян вона вважалась деревом священним, символом безперервності й постійності життя. Саме верба символізує язичеського бога сонця Ярила, який подарував людям вогонь. До наших днів зберігся звичай в ніч на Івана Купала на честь Ярила прикрашати вербу квітами, палити біля неї купальські вогнища. По закінченні ж свята гілки верби садять у дворах.
Чим же прислужилась нашому народові верба, що її так любовно оспівано у народних піснях та приказках? Мабуть, своєю красою, великою користю, невибагливістю до грунту і клімату. З 500 видів верб, які поширені майже на всій земній кулі, 30 припадає на Україну. Найпоширеніші у нас біла, гостролиста, ламка, попеляста, білолоз, роз-маринолиста, козяча, верболіз та пурпурова, що зростає серед пісків.
Верби біла і ламка — дуже декоративні. Вони найперші серед деревних порід розвиваються навесні і одними з останніх скидають лист восени. Біла верба сягає у висоту ЗО, а в діаметрі — 3 м. Росте вона дуже швидко і доживає до 100 років. Крона у неї розлога, кора сіра, старі дерева часто дуплисті. Молоді пагони на кінцях сріблясто-пухнасті, старі — голі, жовтого і лимонного кольору. У корі міститься 4—5 % саліцилу та 5—11 — танідів, деревина м'яка, легка, її використовують у будівництві, для виготовлення човнів, тари тощо. В сухому місці ця деревина довговічна.
Верба ламка рідко виростає у висоту до 20 і в товщину — до 1 м. Гілки настільки ламкі, що навіть граки легко обламують їх для гнізд. Пагони ї молоді паростки відзначаються гнучкістю. Доживає дерево до 75 років. На відміну від верби білої, яка, крім берегів річок та водойм, зростає і вздовж доріг, верба ламка любить добре зволожений глибокий глинистий грунт.
Шелюга — деревовидний чагарник або дерево висотою до 12 м з темною корою та яскраво-жовтим лубом. На півдні України і Поліссі зарості шелюги є надійним захисником від пісковіїв, добре витримують сухий клімат і безводдя.
Кущові верби найчастіше зустрічаються на берегах річок, їх використовують для заготівлі прутів, з яких споконвіку селяни плетуть необхідні для господарства речі.
Найбільше, мабуть, верби прислужились річкам та ставам. Важко знайти ріку, над якою б не росло це дерево. Міцно пустивши коріння в землю, верби стримують зсуви, не допускають підточування грунту водою, запобігають ерозійним процесам. Коріння верби у землю проникає на 2,5—3 м, сягаючи водоносних шарів і ніби відкупорює їх: Могутня коренева система верб розростається і в боки — до 70 см за рік і сягає далеко за межі крони. Малій річці без верб не вижити — це підтверджено наукою. Якби можна було усі стоки з полів пропустити через зарості чагарникових верб, які ростуть на дні ярів, балок та на берегах рік, то ріки стали б чистими і повноводими. Під час повеней верболози виявляють виняткову життєздатність у боротьбі з водною стихією, приймаючи на себе шалені натиски води, вони захищають береги від руйнівної сили повенен. Часто у зонах, які прилягають до канав, утворюються болота й озера, піднімаються грунтові води і земля засолюється. Виявляється, що верба може бути справжнім насосом для відкачування води. Вчені підрахували: якщо на 1 км каналу створити п’ятирядну захисну смугу з 1000 деревовидних верб, то вона здатна перехопити 100 тис. м3 води за рік. Це відмінний біологічний дренаж.
Верба є природним фільтром усіляких домішок, що містяться у водах річок та озер, недаремно люди завжди брали воду для пиття під вербою. А в селах, де копають колодязі на куток, тобто на 10—15 дворів, люди у відра з водою кладуть невеличку вербову дощечку: це дезинфікує воду, поліпшує її смакові властивості. Літньої пори під вербою прохолодніше, ніж під будь-яким іншим деревом. Це пояснюється тим, що вона містить багато води. Верба очищає не лише воду, а й повітря — кожне дерево на метрів десять оточене непомітною аурою, де немає жодної хвороботворної бактерії.
Зацвітає верба рано навесні, період цвітіння триває два-три тижні. Після цього тичиночні сережки опадають, а маточкові видовжуються і грубішають. На початку червня (через місяць після цвітіння) на них дозріває багато продовгуватих коробочок, які розкриваються і з них випадає насіння, що негайно проростає. За час еволюції верба пристосувалася до життя в заплавних умовах: її насіння дозріває одночасно із спадом води після паводку. Маса 1000 свіжозібраних насінин становить лише 0,12 г. Воно не має насіннєвого періоду спокою і майже позбавлене поживних речовин. Відразу після достигання у них починається процес росту. Сім'ядолі дозрілого насіння починають зеленіти через 2 год після висіву у вологий грунт, за добу все воно проростає, при несприятливих умовах швидко гине. Найпростіший спосіб вирощування сіянців — нарізати пагони довжиною 25—30 см разом з розкритими плодами — коробочками і посадити у грядки з добре обробленим і вологим грунтом. Відстань між пагонами у рядку 5—10 і між рядками — 20—25 см.
Квіти верби дають багато нектару і пилку в той час, коли інші види деревних і трав'янистих порід ще не цвітуть. Перший взяток бджоли беруть саме з вербових сережок. З 1 га вербняків вони збирають до 150 кг меду, щоправда, він менш корисний, ніж гречаний або липовий. Але найсмачніша медівка буває саме з вербового меду.
Високо цінуються вулики з вербових дощок, у них бджоли добре розмножуються і менше хворіють. У сухих вербових дошках пори заповнені повітрям, яке є чудовим теплоізолятором.
На Україні здавна виробляли з верби музичні інструменти. Особливо прославилася вона в кобзах, а потім у бандурах.
З вербової деревини виготовляють меблі, човни, ложки. На Запорізькій Січі кожен козак мав свою вербову ложку. Добровольця, який такої не мав, запідозрювали як ворога.
На півдні України та Подніпров'ї більшість осель зводили у давнину із лози (глинобитні і турличні будівлі). Незамінною була лоза при виготовленні ясел, кошар, кліток для свійської птиці. На Поліссі з верби плели кошики, тини, хлібнички, інші речі.
У лісовому фонді республіки різні види верб займають незначніплощі і в основному як домішки головних порід. У молодниках при проведенні рубок догляду вербу як малоцінну породу вирубують, тому що вона пригнічує головні лісоутворюючі породи.
Верба — дерево цілюще. У її корі містяться смоли, флавоноїди та глікозид саліцин. Настій з кори знижує температуру, оскільки спирт окислюється в організмі, перетворюючись на саліцилову кислоту. Відвар вербової кори вживають по 1 —2 столових ложки тричі на день за 20—ЗО хв перед їдою при грипі, гострих респіраторно-вірусних інфекціях, подагрі, ревматизмі, відкладенні солей, артрозо-артритах, невралгіях, радикуліті, міозиті, травмах м'яких тканин, кровотечах, безсонні, захворюваннях шлунка, печінки та жовчного міхура, в гінекології, при шкірних захворюваннях тощо.
Кора верби входить до складу потогінних чаїв при простуді. Зовнішньо її відвар застосовують для лікування екземи і дерматиту, виразок і гнійних ран. Ним полощуть горло при ангінах, стоматитах, фа-ринголарингітах. Порошком з вербової кори посипають кровоточиві рани та порізи. А при випаданні волосся та лупі відваром кори верби і коріння лопуха миють голову.
При запаленні нирок п'ють відвар чоловічих суцвіть верби козячої. Потовчене листя прикладають до фурункулів для їх розм'якшення.
Для лікарських потреб кору збирають ранньою весною (до розпускання листя) з гілок завтовшки з палець. Чоловічі сережки зривають під час цвітіння.
Про користь, яку отримує людина від верби, відомо багато. Але сказаного вище, мабуть, досить для того, аби переконатися, наскільки уважними ми повинні бути до цієї дивовижно витривалої, ніжної провісниці весни. Верба була священною для наших предків, священною вона повинна залишитися і для нас.