Мапа Курбасового наукового материка ще чекає на своїх дослідників та креслярів. Роботи тут – непочатий край. Адже та органіка, з якою митець вбирав новітні наукові ідеї і перетворював їх на власні світоглядні засади, потребує глибокого занурення як у власне наукові праці, так і відчуття руху, польоту Курбасової думки. Він не мав потреби у кожному з випадків посилатися на першоджерело, бо значна частина нових ідей ставала засадною для його власного світогляду, в якому нерозривно поєднувалися два світи - мистецький і науковий, творчий і аналітичний. Тільки через півстоліття, у середині 1950-х років, з легкої руки британського письменника та громадського діяча Чарльза Персі сноу виникне дискусія з приводу «фізиків» і «ліриків». Л. Курбас мав би що сказати і у цій дискусії. Мав би про що посперечатися і з учасниками львівсько-варшавського університетського семінару «Філософія науки» на початку ХХІ сторіччя у стінах рідного Львівського – вже Національного – університету імені І. Франка. Адже він був і залишається для нас людиною універсального, всеохопного, міждисциплінарного світогляду.
лесь курбас театр
Висновки
Лесь Курбас - основоположник національного українського модерного театру ХХ ст., чиє ім'я стоїть поряд з іменами Станіславського і Мейєрхольда, Брехта і Арто.Він зробив дуже великий внесок у розвиток української драматургії. Творив і був розстріляний за жорстоку правду.
Список літератури
1.Волицька І. Театральна юність Леся Курбаса. – Львів, 1997.
2.Бехтерев В. Коллективная рефлексология. – Ленинград, 1921.
3. вопросы теории и психологии творчества. – Х., 1915.
4. Лосев А. Философия. Мифология. Культура. – М., 1991.
5. Лесь Курбас. Філософія театру. – К., 2001.
6. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст.. 2-е вид., доповнене. – Львів, 2001
7. Эйнштейн А. Собрание научных трудов: В 4-х тт. Работа по теории относительности. 1905 – 1920. – М., 1965. – Т. 1.
8. Мейерхольд В. Статьи, письма, речи, беседы. – М., 1968. – Ч. 2.
9. Цит. за: Вакарчук І. Теорія відносності та її творці//Світфізики. – 2001. - № 2
10. Эйнштейн А. Математические основания теории относительности. – Петроград, 1923.