Кожен військовослужбовець почувши, побачивши, прочитавши про цих героїв свого часу, формулює для себе свій образ, свого героя.
Підійшовши до проблеми з іншого боку можна зрозуміти ще одну деталь: художній образ — багатозначний, він має глибокий зміст. Кожна епоха знаходить свої риси у художньому образі. Йому властива і недоговореність. Глибокий художній твір завжди має цю рису. Художній образ — це ціла система думок. І автор не завжди повністю та всебічно розкриває їх. Якби художній образ був повністю розкритий, він перестав би цікавити людину. Коли художній образ не повністю розкритий митцем, він сприяє розвитку публіки, її фантазії, уявлення, процесу мислення, він перетворює її у творця мистецтва. Художній образ відповідає багатоплановості, багатогранності дійсності. Осягнення художнього образу — це нескінченний процес наближення і поглиблення.
Кожна подія, кожний факт життя — це завжди складне явище, в якому є закономірне і випадкове, загальне і окреме, зовнішнє і внутрішнє. Ці грані явища важко відокремити, аби розкрити його сутність. Так, щоб пізнати людину, слід дуже багато дізнатися про неї, перебути чимало часу разом з нею, "з'їсти пуд солі". У мистецтві художник виявляє головне, суттєве, відкидаючи випадкове. Тому йому доводиться звертатися до відбору, щоб показати необхідне, внутрішнє, головне. А якщо цього не буде, то читачі (глядачі, слухачі) не зрозуміють головного, суттєвого.
Художній образ — це індивідуалізоване узагальнення, яке розкривається в індивідуальному і через індивідуальне, яке подається у конкретно-чуттєвій формі. У мистецтві це узагальнення розкривається в індивідуальному. Майстер говорить не деклараціями, а конкретно-чуттєвими образами. І це зближує мистецтво з формами життя.
У мистецтві кожне зображене обличчя — тип, але разом з тим і певна особа.Типізація — це художнє узагальнення, узагальнення через індивідуальне. Художник повинен показати суттєве, головне у явищах через окреме, часткове. Згадаймо стародавню індійську притчу. Було троє сліпих. Вони ніколи не бачили слона і вирішили з'ясувати, що це за тварина. Один обмацав ногу слона і сказав: "О, я вже знаю, що таке слон. Це великий стовп". Другий обмацав черево слона і сказав: "Ні, слон — це великий, дзбан". Третій обмацав хвіст слона і заперечив їм: "Ні, ви обидва не зрозуміли, що таке слон. Слон схожий на корабельний канат". Так вони сперечалися і не зрозуміли, яким був слон, тому що за головне приймали випадкове, несуттєве.
Таким чином, художній образ — це скорочена розповідь про життя, яке розкривається через одну ситуацію, але в ній висловлено багато схожого з іншими. Але типізація властива лише реалістичному мистецтву.
Сьогодні, наприклад, комп'ютер може писати вірші, складати музику, малювати. Але у творах, які пише машина, не відчувається особистісне, суб'єктивне, те, що притаманне тому чи іншому митцю.
Отже, мистецтво відтворює світ емоційно-чуттєво, в усьому багатстві краси дійсності, тоді як наука лише апелює чіткими, логічно вивіреними поняттями.
Роль індивідуальності митця особливо наочна у виконавському мистецтві (музиці, театрі). Кожен актор, наприклад, інтерпретує образ за своїм розумінням, і тому перед глядачами розкривається різнобічність п'єси.
Індивідуальне, суб'єктивне виявляється в образі. Для науки також важливо, хто провадить експеримент, хто займається дослідженням — талановита людина чи ні, моральна вона, чи в неї відсутні такі якості. Але хто б не зробив першим відкриття, сутність його від цього не зміниться. Згадаймо, що закон збереження енергії вперше відкрив Михайло Ломоносов, але світ про цей закон почув після того, як його знову було відкрито французьким вченим Антуаном Лавуазьє. Сутність закону залишилася, тільки людство не знало, хто вперше його відкрив: російський чи французький вчений.
Суб'єктивність пов'язана із світоглядом автора. На його бачення світу впливає довкілля, умови життя, соціальні відносини.
Розібравши головні положення що стосується образу в мистецтві можна зробити висновок, що образ – це приклад. Приклад мужності, відваги чи чогось іншого, що притаманне кожній людині індивідуально. Для кожного сина, батько являється втіленням найкращих чоловічих рис. Це теж образ але це не мистецтво, це життя.
Висновки
1. Людина, суспільство, народ, нація – всі ці категорії пов’язані з мистецтвом, з почуттям красоти та життя.
Народна творчість та художня самодіяльність є важливою частиною культурно-виховної та просвітницької роботи. Завдяки їй досягається культурно-естетичне виховання особистості військовослужбовців, допомагає їм виявити свої творчі здібності, що, в свою чергу, підвищує свідоме ставлення до виконання військового обов’язку, ідейно-патріотичне виховання в дусі любові до своєї Батьківщини, підвищення військової дисципліни, бойової та мобілізаційної готовності.
Займаючись художньою творчістю, військовослужбовець не обмежується сприйняттям художніх творів, але й сам виступає творцем художніх цінностей. Особиста участь у процесі творчості набагато сильніше й скоріше пробуджує у ньому творця, аніж споглядання творів мистецтва. У процесі самодіяльної творчості відбувається природний процес інтелектуалізації духовного світу військовослужбовців, їх всебічний і гармонійний розвиток. З огляду на все це, з повним правом можна стверджувати, що заняття художньою творчістю - не самоціль, а активний засіб виховання особового складу, підвищення якості бойової й моральної підготовки, зміцнення військової дисципліни.
Мистецтво відображає життя в його цілісності та загальнолюдській значущості, у тому, що цікаво кожній людині. Мистецтво — це завжди розповідь про людину, для людини та в ім'я людини.
Саме людина та вплив на неї через призму мистецтва і являється головною темою цієї роботи. Всі теоретичні положення які викладені в теоретичній частині є підґрунтям впровадження прекрасного через картину, скульптуру, мозаїку, музику, кіно та ін.
2. Висновки практичної частини полягають в практичному застосуванні видів мистецтва в культурно-виховній та просвітницькій роботах. Художній образ являється в роботі призмою впливу на особовий склад. Погляд на картину, читання твору, перегляд п’єси викликають почуття, які в основному пов’язанні з головним героєм, намальованим на картині чи описаний у творі.
Погляд на картину Малевича – " Чорний квадрат ", може викликати безліч різних думок у сфері сприйняття цього " шедевру ".Безглуздість чи шедевр, почуття глибокого чи геометрична фігура, а де ж тут художній образ? Художній образ у свідомості особи, в її почуттях до полотна, мистецтва думки та вираженні її в дійсність. Тут у нас постає риторичне сприйняття а що стосується картини "Козаки пишуть лист турецькому султанові" Рєпіна. Відвага, гордість, зневага до гнобителя, майстерність художника. Погляд військового сприймає картину з повагою до історії війська, повагу до своєї справи, адже він уособлення тієї відваги але в теперішньому часі. Народжується патріотизм якщо його не було, вдосконалюється, мужність, честь, відвага - девіз Внутрішніх військ
Виходячи з інтересів та уподобань військовослужбовців, у підрозділі можуть створюватись та діяти гуртки: музичний, танцювальний, драматичний, народної творчості, естрадних танців та спортивно-циркового мистецтва. Успіх самодіяльності багато в чому залежить від керівника колективу, який повинен мати широкий політичний і культурний кругозір, організаторські здібності, знання в галузі педагогіки й психології, високі моральні якості, що дають йому право на навчання й виховання учасників колективу.
Методика організації підготовки та проведення основних форм художньою самодіяльністю вимагає від командирів та виховних структур певної фахової підготовки, знання та володіння методичними навичками з використанням сучасних засобів впливу на формування творчих здібностей військовослужбовців.
Література
1. Бахтин М. М. Человек в мире слова. – М., изд. Россия, 1995.
2. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. – М., изд. Надра, 1986.
3. Бицилли П. М. Место Ренессанса в истории культуры. – СПб., изд. Академия культуры, 1996.
4. Белый А.Н. Символизм как миропонимание. - М., изд. Свет, 1994.
5. Брунов Н. И. Баркко в России. – М., изд. Исторический факультет МГУ, 1926.
6. Ванслов В. В. Эстетика романтизма. – М., изд. Исторический факультет МГУ, 1966.
7. Вейдле В. В. Умирание искусства. Размышления о судьбах литературы и художественного творчества. – СПб., изд. Академия культуры, 1996.
8. Виппер Б. Р. Статьи об искусстве. – М., самоиздатель, 1970.
9. Выготский Л. С. Психология искусства. – М., изд. Надра, 1987.
10. Гете И. В. Об искусстве. – М., изд. Радуга, 1975.
11. Давыдов Ю. Н. Искусство как социологический феномен. – М., самоиздатель, 1968.
12. Дмитриева Н. А. Краткая история искусств. – Вып. 1-2. – М., изд. Тверь, 1988.
13. Зись А. Искусство и эстетика. – М., изд. Россия, 1967.
14. Золотарева П. Р. История искусств: Художественная картина мира. – Караганда, изд. Урал, 1996.
15. История зарубежного искусства и / Под ред. М. Т. Кузьминой, Н. Л. Мальцевой. – М., изд. Свет, 1971.
16. Леви В. Искусство быть собой. – М., самоиздатель, 1991.
17. Лосев А. Ф. Проблемы символа и реалистическое искусство. – М., изд.Россия, 1995.
18. Лотман Ю. М. Пушкин. – СПб., изд. Корал, 1995.
19. Лунин И. П. Искусство как социальный феномен. – М., изд. Академия культуры,1984.
20. Ортега-и-Гассет Х. Дегуманизация искусства и другие работы. – М., изд. Свет, 1991.
21. Петров М. К. Искусство и наука. Пираты Эгейского моря и личность. – М., изд. Жизнь, 1995.
22. Поль Л. Сопер. Основы искусства речи. – Ростов-на-Дону, изд. Дон, 1999.
23. Ротенберг Е. Искусство Италии. – М., изд. Радуга, 1974.
24. Смелинова З. С. Литература как вид искусства. – М., изд. Рать,1997.
25. Социальные функции искусства и его виды. – М., изд. Академия культуры,1980.
26. Томан Т. Мистецтво говорити. – К., вид. Зоря, 1986.
27. Филипьев Ю. А. Искусство в системе человеческих ценностей. – М., изд. Радуга, 1996.
28. Шрамкова Г.И. Искусство Возрождения: Италия, Нидерланды, Германия, Францыя. – М., изд. Академия культуры, 1977.
29. Шимунен Е. Эстетика и всеобщая теория искусств. - М., изд. Рута. 1977.
30. Юлдашев Л. Г. Искусство: Философские проблемы исследования. – М., изд. Москва, 1981.
31. Естетика: Навч. Посіб. / М. П. Колесніков. – К., вид. Світоч, 2003.