Особливості впливу художнього напряму неокласицизм на формування та розвиток хореограічних стилів неокласика та постнеокласика у балетах ХХ-ХХІ століття (стр. 6 из 6)
2. Виявлені характерні особливості художнього напряму неокласицизм у різних видах мистецтва ХХ ст. Зокрема, неокласицизм - це термін, що означає різні художні явища останньої третини ХІХ-ХХ ст., вони тяжіють до традицій античного мистецтва: архаїки (800-500рр. до н.е.), в архітектурі, живописі та музиці - стилістики бароко (1570-1770рр.) Ширше – неокласицизм прагне до відродження будь-яких напрямів чи ідеалів мистецтва попередніх епох. На відміну від „класицизму" доби італійського Відродження (1400-1600) або від французького класицизму (1640- 1840), неокласицизм розглядає античність не як культурний ідеал, а як матеріал для символізації асоціативних варіацій і деконструкції для відображення сучасних соціокультурних та інтелектуальних проблем.
3. Виявлені особливості формування танцювальних стилів неокласика та постнеокласика у балетах ХХ ст. Зокрема, на сьогодні філософською основою напряму неокласицизм можна вважати естетику ідеалу -антична естетика, естетика Ренесансу. Значний вплив на розвиток цього напряму мали філософські ідеї А.Бергсона, М.Хайдегера, К.ІОнга, Ф.Достоєвського, В.Соловйова. Фундаментом даного напряму є класицизм. В сучасній хореографії неокласицизм запозичує деякі художні форми з мистецтва античності (архаїки), мистецтва Нового часу (бароко) та імпресіонізму. Безперечно, неокласицизм включає та використовує інші стилістичні форми:
експресіонізму,абстракціонізму, сюрреалізмому, кубізму, футуризму, модерну, джазу,мистецтва Стародавнього світу, Середньовіччя тощо. Стилістичними різновидами неокласицизму є фокінізм, соцреалістична класика, постнеокласика. Постнеокласика - пізня авторська неокласика 1976-2000 рр. Розвиток постнеокласики відбувався головним чином в Нідерландах (І.Кіліан) та Німеччині (Дж.Нойєрмаєр). Постнеокласика включає різні балетні форми - традиційні, балетну мініатюру, включаючи: безсюжетні (І.Кіліан - асоціативна абстракція, авторський експеримент); сюжетні (Дж.Нойєрмаєр, О.Ротманський - літературна або авторська мотивація, А.Рехвіашвілі - сюжетна мініатюра і масові композиції), авторський сюжет та змішані. До представників постнеокласики належать Дж.Нойєрмаєр, І.Кіліан, О.Ротманський, А.Рехвіашвілі, Д.Багуе.4. Виявлено вплив художнього напряму неокласицизм на формування хореографічних стилів неокласика та постнеокласика. Зокрема неокласицизм будує власну художню лінію та авторський елемент, не змішуючи усі стилі, як це можна бачити у постмодернізмі. Стилістичними різновидами неокласицизму є фокінізм, соцреалістична класика, постнеокласика. На формування неокласицизму як напряму сучасної хореографії суттєво вплинула хореографія Михайла Фокіна - фокінізм; головною особливістю якої є звернення до античних, міфологічних, біблійних сюжетів, літературних творів, а також безсюжетний балет. Головним є однодійний балет і хореографічна мініатюра (solodouetto, tгіо, quartetto, quintettо). Притаманні експресіоністичні, імпресіоністичні та кубічні відтінки, авторські експерименти. У побудові хореографічної композиції, її лексики значна увага звертається на танцсимфонію, класичний танець, ритмопластику. Безперечною ознакою є стилізація інших художніх форм (східного, давньогрецького, давньоруського, характерного танцю, танцювальна пантоміма тощо). Слід звернути увагу на те, що виражальні форми та засоби хореографії Фокіна й соціалістичної класики набули своєрідного переломлення в постнеокласиці. Соцреалістична класика - різновид неокласицизму, пов'язаний з методом соцреалізму. Головною особливістю цього різновиду є багатодійовий драматичний балет, піднесення героїчних тем, а також: балетна симфонізація, танцювальна пантоміма, класичний, характерний і ритмопластичний танець. Сучасні процеси в хореографічній культурі кінця XX ст. не обмежуються загальними характеристиками неокласицизму, тому вважаємо за доцільне назвати ці новітні явища постнеокласикою.
Список літератури
1. Айседора. Гастроли в России., сб. статей, составитель Т.Касаткина. М., "АРТ" СТД РФ.1992 г.
2. Аверинцев С.С. Образ античности в зап.-европ. культуре XX в. Нек-рые замечания //Новое в совр-й классич. филологии. М., 1979.
3. Актуальні філософські та культурні проблеми сучасності: Зб. наук. праць/ Під ред. М.М.Бровко, О.Г.Шутова. – К.: Вид. центр КДЛУ, 2000.-339 с.
4. Антипова І. Аніко Рехвіашвілі: "Я вибудовую емоції" // Мадан зірок, №19, 1998.
5. Бакст Л.С. Пути классицизма в искусстве // Аполлон. 1909. № 3.
6. Балет / Пер. с англ. – М.: Астрель АСТ, 2003. – 64 с.: ил.
7. Безклубенко С.Д. Теорія культури. Навч.посібник. – К.:КНУКіМ, 2002,-324 с.
8. Бернадська Д.П. Феномен синтезу мистецтв в сучасній українській сценічній хореографії. Автореф. дис. канд. мистецтвознавства: 17.00.001/КНМА ім. П.І.Чайковського. – К., 2005.-20с.
9. Білаш П.Н.Балетмейстерське мистецтво і становлення української хореографії у контексті розвитку європейської художньої культури 10-30 років XX ст. Автореф. дис. канд. мистецтвознавства: 17.00.01/ДА КККіМ. – К.,2000. – 18с.
10. Бодвилович О., Бугаев А. Танец пустоты // Балет, № 3’1995.
11. Борев Ю.Б. Художественные направления в искусстве XX века. Борьба реализма и модернизма. – К.: Мистецтво, 1986. – 134 с.
12. Борисова Е.А., Стернин Г.Ю. Русский модерн. Альбом. – М.: Сов. Художник, 1990. – 359 с.: ил.
13. Ванслов В.В., Соколова М.Н. модернизм: анализ и практика основных направлений. – М.: Искусство, 1987. – 302 с.: ил.
14. Галдин Л.О. Африканская музыка. Музыкальная энциклопедия. М., 1973. Т. 1.
15. Гиршон А.С. Импровизация и хореография, статья в альманахе "Танцевальная импровизция" М., 1999 г.
16. Дианова В.М. Постмодернистская философия искусства: истоки и современность. СПб., 2000 г.
17. Джексон Найоми "Слияние культур в американской хореографии на примере творчества Ральфа Лемона и Фреда Дарсоу в сб. "Голос художника: проблема синтеза в современной хореографии" Материалы международнрй конференции. Волгоград 1999 г.
18. Добротворская К.А. Айседора Дункан и театральная культура эпохи модерна. Л., ЛГИТМиК, 1992 г.
19. Дункан А. "Танец будущего" М. 1992 г.
20. Ехманова Л.Г. Мировая художественная культура. – М.: Akademia, 2000. – 448 с.: ил.
21. Жак-Далькроз. Ритм, его воспитательное значение для жизни и искусства. 6 лекций. СПб., 1912 г.
22. Закович М.М. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. – К.: Знання, 2004. – 567 с.
23. Запора Р. Импровизация присутствия. Статья в альманахе "Танцевальная импровизация" М. 1999 г.
24. Игорь Грабарь. Письма: В 2-х томах. Т.2.: 1917-1941. – М.: Наука, 977, - 424с.
25. Камю А. Бунтующий человек. Философия. Политика. Искусство. – М.:Политиздат, 1990. – 415 с.
26. Левчук Л. Т. Естетика - К.:Вища школа, 2000.-399с.
27. Мамчур І. Фрагменти філософії сучасного танцю // український театр, №6, 1993 р.
28. Порфирьева А. "Неоклассицизм" Стравинского //Эволюционные процессы муз. мышления. Л., 1986.
29. Сидоров А.А. Современный танец. – М.: Первина, 1922. – 64с.
30. Фокин М.М. Против течения // Изд. 2-е доп. и испр. – Л.: Искусство, 1981. – 510 с.
31. Худеков С.Н. История танцев. Часть I. – СПб, Петербургская газета, 1913. – 309 с.: ил.
32. Чепалов О.І. Західно – європейський балетний театр. Х.:ХДАК, 2004 р.
33. Шаріков Д. Класифікація сучасної хореографії. К.: Видавець Карпенко В.М., 2008 р. – 168с.
34. Шереметьевская Н.В. Танец на эстраде. – М.: Искусство, 1987 – 416 с.: ил.
35. Шкарабан М. Франсуа Дельсарт. Система виразності людини // Пер. з фр. та рос. – К.: Підручник для актора, 1998. – 28 с.
36. Энциклопедия искусства ХХ века / Сост. О.Б. Краснова. – М.: Олма-Пресс, 2003. – 352с.