Стосовно структури сприйняття репертуару працівники театру вважають, що серед публіки зростає популярність комедії та музичних спектаклів, а інтерес до трагедії та фольклорних спектаклів — зменшується. Незмінним є ставлення глядачів до драми та літературних інсценізацій, спостерігається зростання уваги глядача до сучасної зарубіжної драматургії.
♦ Низькими є оцінки ролі та функцій адміністрації театру, як і рівня зв'язку театру із соціальними інститутами. До цього слід додати, що стан театральної критики не відповідає завданням розвитку театру. Критика значною мірою має компліментарний характер і не користується достатнім авторитетом, внаслідок чого руйнується один з найважливіших каналів зворотного зв'язку між театром та його потенційною аудиторією.
♦ Особливо "критичне" становище місцевої (регіональної) театральної критики, так як її невисокі об'єктивність та професійний рівень, на думку працівників театру, мало сприяють контактуванню публіки з театром. Це призводить до того, що один з найважливіших каналів залучення потенційного глядача в поле дії театру стає малоефективним, а іноді починає відігравати протилежну роль.
На думку працівників театру, не сприяє поліпшенню становища низька соціально-правова захищеність професії критика, як і працівника театру. До цього додаються визначені експертними оцінками невисокі матеріальний і соціальний статус та престиж театральних працівників і незадовільний рівень підготовки критиків, акторів та режисерів.
Суспільство шукає нових шляхів виходу театрального процесу з кризового стану, так як матеріальні негаразди різко скоротили можливості реалізації публікою своїх потреб, можливості доступу до театру, породили нову структуру публіки, в якій зростає частка престижно орієнтованої багатої верстви і замикає тонкий прошарок театралів з гуманітарної та інтелектуальної еліти, що не може не впливати на характер і рівень реакцій і оцінок зали. Збагачуються репертуар, розширюється діапазон творчих пошуків, з'являються постмодерністські тенденції, зростає роль творчого експерименту, особливо на малих сценах, оновлюється національна театральна спадщина. 1 все ж стан театру є кризовим і вимагає нових рішень. З метою активізації театрального процесу спілкою театральних діячів була прийнята програма "Основні напрями розвитку і перебудови театральної справи в Україні", ефективність виконання якої, як і рівень театрального життя, була оцінена учасниками пленуму Спілка театральних діячів.
Театральний експеримент, який надав широких можливостей для прояву ініціативи, самостійності і творчого пошуку, як і розгортання широкого театрально-студійного руху, призвів до структурних змін, у тому числі і у відносинах театру з публікою, формуванні репертуару, стимулюванні працівників театру. На думку експертів, позитивної оцінки заслуговує організаційно-економічна ефективність театрального експерименту. Однак пріоритет економічних показників, комерціалізації мистецтва, "боротьби" за глядача будь-якою ціною в умовах виживання нерідко призводить до згубного для театру зниження естетичних критеріїв творчості, втрати художньо вимогливого глядача, якісного ядра публіки ("театралів"), стали причиною того, що експерти (хоч і невеликою більшістю) оцінили художню ефективність театрального експерименту трохи нижче, ніж "посередньо".
Сучасна театральна ситуація, яка швидко змінюється в умовах динамічної культурно-естетичної реальності, характеризується:
"розкріпаченням" театральної критики, новою виразністю і сміливістю пошуків і оцінок, вищим аналітичним рівнем;
публіка стає більш критичною у своєму виборі, менш категоричною в оцінках і толерантною, соціально визначеною;
театр, "перенапружений" в експерименті, намагається чіткіше визначитись "у собі", своїй позиції, зростає диференціація між типами театрів, а театральне життя стає різноманітнішим;
починають зароджуватися нові взаємини між театром, публікою і критикою, вони стають більш вимогливими і жорсткими;
радикально змінюються відносини театру і держави (влади), яка дає свободу, однак майже не дає фінансової підтримки;
з'являється постать (ще така не визначена) спонсора і мецената;
формується не стільки нова театральна громадськість, скільки патронаж вузького кола осіб.
* Серед актуальних проблем розвитку театральної творчості і театральної культури на першому плані постають організаційно-економічні проблеми театру, а також перегляд культурної політики, реформа театральної педагогіки і театральної освіти в цілому, якісне підвищення професіоналізму, особливо режисерів, піднесення престижу театру в суспільстві. Вступивши в XXI ст. український театр набуває нової форми і змісту свого буття.
Висновок
І все ж не любити театр не можна. І ми любимо цей чудовий, гарний і захоплюючий світ театрального мистецтва, який вражає своєю різноманітністю і своєю живучістю. Адже і на початку нового століття все ще ми бачимо подання лялькарів на вулицях і ярмарках, все ще живі традиції китайського та японського театру, як і раніше відчуваємо трепет, коли чуємо про "російською класичному балеті" або "італійському бельканто".