План
І. Вступ
ІІ. Основна частина
1. Аналіз розвитку бібліотекознавства в Польщі
2. Аналіз розвитку бібліотекознавства в Словаччині
ІІІ. Список використаної літератури
І. Вступ
Поточна національна бібліографія в країнах Польщі, Словаччини успішно розвивалась у період, що розглядається, на основі державної підтримки. Національні бібліографічні агентства в них створені у структурах національних бібліотек. У Народній бібліотеці ім. Кирила і Мефодія в Софії, у Народній бібліотеці Польщі існує на правах Відділу Бібліографічний інститут; у Словаччині центром ПНБ є Національна бібліотека Матиці Словацької (Мартін). Національні бібліографічні агентства несуть відповідальність за створення національної бібліографічної колекції і відображення її в національній бібліографії, здійснення контролю за надходженням документів за законом про обов’язковий примірник. Так, дані за 1996 –1997 рр. по національних бібліотеках з точки зору охоплення обов'язкового примірника виглядає так: в Болгарії — близько 78%, в Чехії — 83 %, в Словаччині — 79 %.
Також несуть відповідальність за створення картотек і банків даних авторитетних заголовків бібліографічних описів документів національних авторів, створення державних стандартів із складання бібліографічних описів на основі МСБО.
Більшість бібліографічних центрів слов’янських країн ставлять перед собою завдання підготовки і випуску видань ПНБ. Проведений аналіз дав уявлення про склад і структуру національних бібліографічних покажчиків.
Дані дозволили виявити основні особливості і тенденції розвитку за такими визначеними складовими будь-якого національного бібліографічного покажчика: принципи відображення документів, методика бібліографічного опису, використання класифікаційних індексів, допоміжні покажчики, зміст бібліографічних записів, наявність автоматизації і форми надання користувачам бібліографічної інформації.
Встановлено, що використовується територіальний принцип відображення документів. Застосовуються також принципи відображення зарубіжних видань творів національних авторів. Окрім книг і брошур, часто відображаються офіційні видання, нові журнали, карти, атласи і мікрофільми.
Майже всі видання національної бібліографії мають допоміжні покажчики. Найбільш популярними серед них є покажчики авторів, заголовків, серій і предметний.
Національні служби здійснюють бібліографічні описи за правилами Міжнародного стандартного бібліографічного опису (монографій і серіальних видань). Класифікаційні індекси використовуються за УДК.
Частіше всього обов’язковими елементами бібліографічних записів є: порядковий номер, прізвище й ініціали автора, заголовок твору, місто видання, назва видавництва, рік видання, обсяг у сторінках і ціна.
Друковані видання конкурують з такими новими носіями як мікрофіші, магнітні стрічки, роздруківки з комп’ютера на мікрофільми.
Бібліографічні центри цих країн зараз особливу увагу приділяють розробці і забезпеченню максимально ефективного діалогу в режимі користувача не тільки у своїй країні, а й у будь-яких регіонах світу.
З цією метою здійснюються зусилля з максимальної уніфікації і конвертованості всіх вищеперерахованих основних елементів, які утворюють ядро національних бібліографічних покажчиків.
Одним із найважливіших досягнень розвитку національної бібліографії цих країн на сучасному етапі є впровадження автоматизації. Першою автоматизацію ПНБ серед даних країн впровадила Словакія — в 1977 р., Польща — в 1986 р. Це дозволило розширити форми реалізації ПНБ і не обмежуватися лише друкованими виданнями.
Проте відставання східноєвропейських країн у розвитку телекомунікацій не дозволило їм брати участь у рівноправному обміні бібліографічною інформацією в межах міжнародної мережі MARK
ІІ. Основна частина
1. Аналіз розвитку бібліотекознавства в Польщі
бібліографічний слов’янський автоматизація
Початок польського книгодрукування відноситься до 1473 р., перша польська газета вийшла у 1661 р., перший журнал – в 1758 р.
Історичні корені бібліографії цієї країни проникають у глиб ХVII ст., коли з’явилися перші праці, котрі можна вважати бібліографічними.
Уже в ХVІII ст. польський вчений Ю.А. Зулуський (1702-1704) почав роботу по створенню польської НБ і на основі своєї багатої бібліотеки (знаменита “Бібліотека Зулуських”) склав десятитомну працю “Велика польська універсальна бібліотека”, рукопис якої загинув у вогні під час Другої Світової війни.
Формування національної бібліографії відноситься до більш пізнього часу і пов’язаний з національно-визвольною боротьбою. Перед польськими бібліографами стояло завдання – виявити і закріпити досягнення польської культури. Особливу увагу бібліографи приділяли створенню зводу польської літератури. Численні спроби, що здійснювалися перекриваються монументальною працею Естрейхерів, яким вдалося зібрати майже повний репертуар польської книги від початку книгодрукування до кінця ХІХ ст. – “Польську бібліографію”.
Ініціатор, основоположник і головний виконавець цієї роботи був Кароль Естрейхер (1827-1908). Приводом для створення покажчика послужив статистичний звіт одного австрійського журналіста, який в 1858 р. порівняв польську літературу Галіції з літературою чехів, вен грів, італійців, німців, і таким чином доводив “бідність” польської культури. К. Естрейхер вирішив облікувати всі польські книги, де вони би не були видані, а також книги, написані поляками, і книги про Польщу, видані закордоном.
Перший том “Польської бібліографії” вийшов у 1872 р. Видання складається із 33 томів, які утворюють чотири частини або серії. Після смерті К. Естрейхера складання і видання покажчика продовжив його син Станіслав (1869-1939).
Протягом ІІ половини ХІХ ст. і на початку ХХ ст. в Польщі було немало спроб організувати і поточну реєстрацію творів друку. Особливо багато в цьому відношенні було зроблено В.Вислоцьким (1841-1900), який почав видавати свій журнал “Бібліографічний путівник” у 1878 р. до 1933 р. Однак цей і інші покажчики не спиралися на закон про обов’язковий примірник, не виходили регулярно і не давали достовірного уявлення про нову друковану продукцію країни.
Польській громадськості вдалося в 1928 р. створити на основі Національної бібліотеки Бібліографічний інститут. Була розроблена багато аспектна і широка програма діяльності Інституту – в ому числі і в області НБ, хоча в практику дана програма не була реалізована. Все ж таки Інституту вдалося налагодити регулярний облік нових книг і періодичних видань на основі закону про обов’язковий примірник, який був прийнятий в 1919 р.
В 1928-1939 рр. щотижнево виходив “Офіційний покажчик творів друку, виданих в Польській республіці, і виданих на польській мові або які відносяться до Польщі, виданих за кордоном” з двома щомісячними доповненнями: покажчиком нових і перейменованих журналів і покажчиком зарубіжної полонки.
В 1945 р. розпочав свою діяльність Бібліографічний інститут, а з 1946 р. було узгодження між Бібліографічними інститутом і представниками видавництв і книготоргових підприємств про видання органу поточної реєстрації. Бібліографічний інститут взяв на себе складання і редагування, а Союз польських книгопродавців і Польська громада видавців – його видання і рішення адміністративних і фінансових питань. Назва і підзаголовок журналу – “Бібліографічний путівник”. Офіційний покажчик творів друку, виданих у Польській Республіці, “а також нумерація творів пов’язували його з “Офіційним покажчиком...” і “Бібліографічним путівником” В. Вислоцького.
Він виходив щотижнево і обліковував на основі обов’язкового примірника книги, брошури, карти, ноти, друковану графіку, нові і перейменовані періодичні видання. Матеріали ґрунтувалися за спеціально розробленою Бібліографічним інститутом схемою класифікації. Перший побудований випуск “Бібліографічного путівника” з’явився у середині 1946 р., але матеріальна підтримка книготорговців і видавців виявились нестійкими, і його регулярний випуск почався лише з 1948 р., коли видання і фінансування повністю перейшли в руки Бібліографічного інституту.
В 1947-1948 рр. Бібліографічний інститут випустив перші два томи “Бібліографії змісту періодичних видань”. Далі була пауза, а з 1951 р. було регулярне відображення статей із журналів і всього двох газет.
Державний інститут в Лодзі (1946-1949) випускав з 1947 р. “Бібліографію бібліографії і науки про книги”, в якому враховувались не лише теоретичні праці, а і бібліографічні посібники . Виходив спершу щоквартально, а потім – щорічно.
З 1950 р. Бібліографічний інститут став центром координації бібліографічної діяльності в масштабі країни, і очолює роботу в галузі НБ. В основі польської ПНБ була покладена класифікаційна схема, яка була близька до схеми Всесоюзної книжкової палати. В цьому ж році Бібліографічний інституту почав роботу по випуску “Продовження Естрейхера” за 1901-1955 рр. Ця праця, програма якої розрахована на багато років, розділена на чотири парні періоди з різними принципами охоплення матеріалу.
В 1955 р. вийшов у світ том “Бібліографічного путівника” за 1944-1947 рр., який включав і матеріали, пропущені в 1946 і 1947 рр.
В 1956 р. В.Ган (1871-1959) якого називали “Нестором польської бібліографії”, видав друге видання своєї праці “Бібліографія польських бібліографій”. В цьому ж році відбувся загально польський з’їзд бібліографів, де відмічалась відсутність поточного обліку зарубіжної полоніки, а також регулярного обліку періодичних видань.
В 1960 р. Бібліографічний інститут підготовив і видав перший щорічник “Бібліографії періодичних і продовжуваних видань”. В цьому ж році інститут видав перший том “Зарубіжної полоніки” за 1956 р.
В 1962 р. був перший діючий нині закон про обов’язковий примірник, який поширюється, частково, і на грамплатівки.
З 1964 р. відбулися злети у виданні “Бібліографії змісту періодичних видань” – статті наукового характеру в галузі воєнної справи і медицини в даний час не обліковувались, їх реєстрація передана у відповідні галузеві бюлетені.