Державне ставлення до проблеми збереження бібліотечних , ,ів сприяє розвитку цієї галузі, про що свідчать досягнення, пов'язані з технічним аспектом проблеми: підвищенням якості носіїв інформації. Більшість документів, як відомо, виготовлені з неякісного наперу, нетривких матеріалів, які вміщують компоненти саморозпаду. Недоліки притаманні і новим носіям інформації (мікрофішам, фотонегативам з ацетатної плівки, магнітофонним стрічкам). Навіть комп'ютери, оптичні та відео-диски також мають приховані недоліки, які згодом виявляються. Несприятливі екологічні умови в бібліотеках (вологість, висока температура, яскраве світло та забруднене повітря) також сприяють швидкому зношуванню документів, і якщо ці негативні явища діють тривалий час, то проблема зберігання фондів значно загострюється. Директор Міжнародного центру ІФЛА по збереженню та консервації М. Сміт зазначала з цього приводу: «Ми змагаємось з часом і програємо в цьому змаганні» *. Проте на сьогодні вже існують засоби, які, дозволяють протистояти негативному впливу часу і середовища.
Одним з напрямків збереження документальних ресурсів є створення страхових фондів з врахуванням нових технологій: мікрофільмування, запису на числові та оптичні диски, магнітні носії тощо. Зроблено чимало досліджень та винаходів стосовно нових матеріалів та засобів, але вже сьогодні викликає занепокоєння мікроплівка, поведінка якої через 50—100 років залишається непередбаченою. Добре, що з цих питань вже розпочато дослідницькі роботи, зокрема, Науково-дослідним центром технічної документації Головного архівного управління у Москві.
Великі надії покладають фахівці на використання оптичних дисків. Але запровадження нетрадиційних носіїв інформації не розв'язує" проблеми зберігання оригіналів. З цією метою використовуються нові засоби у консервації, реставрації, палітурних роботах, оправленні.
Викликає зацікавленість доповідь відомого фахівця Ю. П. Нюкшн, викладена на конференції (Тарту, 1990 р.) про такі форми консервації, як масова стабілізація, інкапсулювання, фазовий захист, засновані на використанні ультразвуку, низьких температур, глибокого вакууму, нових полімерів. У Великобританії для збереження особливо цінних документів використовуються безповітряні капсули.
Заслуговує на увагу дослідження БНІІ АН про використання антисептиків (катаміну АБ, нилігину) Ігри дезинфекції документів. Це дозволило об'єднати процеси відмивання, дезинфекції та консервації в єдиний цикл.
За результатами досліджень, проведених в Австрії, Франції, Японії та інших державах розроблено стандарти з консервації документів на паперовій основі. У нас діє державний стандарт 7.50—84 «Хранение документов в фондах библиотек и органов научно-технической информации».
Як свідчить преса, багато уваги надається (зокрема, архівними закладин) пошуку нових методів реставрації. Так, лабораторія мікрофільмування та реставрації документальних матеріалів Центрального державного архіву (Москва) створила експериментальний цех, який спеціалізується на реставрації найцінніших документів за індивідуальною технологією і, перш за все, пергаменту. Розробляється проблемі штучного старіння паперу для реставрації творів писемності та друку. Але головна увага в дослідженнях надається масовій декислотизації фонду. Виявлено 15 її методів, частину з них вже впроваджено. Так, у Бібліотеці. Конгресу (США) розроблено програму декислотизації на п'ять років, починаючи з 1992 р. Заплановано обробити 1 мли. документів, щоб продовжити їх життя на 300—500 років. Запатентовано метод масової декислотизації, заснований на використанні дістилцинку як реагенту, що під вакуумом проникає у згорнену книгу, вступає в реакцію з водою та кислотою. Внаслідок цього осідають солі та окис цинку, що стає перешкодою для виникнення кислоти. Обробка однієї книги продовжується 50 годин. Серійна установка за рік обробляє 1 млн. книжок.
Вперше масову декислотизацію здійснили в 1982 році у США, використавши для цього спеціальні камери центру космічних польотів НАСА. Поряд з цим за рубежем ведеться пошук виготовлення безкислотного паперу. У Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна для дезинфекції документів зроблено дослідну модель ВЧД 13—10 27 з використанням електромагнітних випромінювань. Розробляються і традиційні способи зберігання фонду, зокрема, В. Д. Краснов зареєстрував у 1991 р. авторське свідоцтво № 4491 218/12 на пристрій для усунення пилу [16,42].
В наш час нагальною стала проблема збереження фонду під час стихійного лиха. В бібліотеці Академії наук, яка постраждала від пожежі, сумісно з НДІ шкіряно-взуттєвої промисловості розроблено методику реставрації термоструктивних шкіряних обкладинок.
Дослідження в галузі зберігання фонду, які проводяться в Україні і за кордоном, дають підставу запропонувати деякі першочергові напрямки цієї роботи:
· створити національну програму збереження документальних ресурсів в Україні;
· розробити юридично-правові основи відповідальності установ та приватних осіб за бібліотечні фонди як національне надбання та державне майно;
· ввести в Конституцію України відповідну статтю, а також посилити цей розділ у Законі про бібліотечну справу;
· затвердити державні стандарти та розробити інструкцію по збереженню фондів бібліотек;
· здійснити, перепис бібліотек України і встановити наявність та кількість видань, що зберігаються тривалий час, з'ясувати умови їх зберігання з метою виявлення документів, що потребують першочергових заходів по збереженню;
· з'ясувати умови зберігання фондів у бібліотеках-депозитаріях, вирішити питання про їх кількість і розміщення в Україні;
· необхідно вивчити питання про створення регіональних центрів реставрації і консервації документальних ресурсів на міжвідомчій, можливо на пайовій основі;
· розпочати спеціальну підготовку фахівців-реставраторів документів.
У вирішенні проблем зберігання фондів необхідно поєднати зусилля бібліотек та архівів різного відомчого підпорядкування. Не слід зволікати і чекати поліпшення економічного стану в Україні. Можна запізнитися.
РОЗДІЛ 3. АРХІВНІ ФОНДИ В СИСТЕМІ ДОКУМЕНТАЛЬНОЇ ПАМЯТІ УКРАЇНИ: ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ
Важливою ланкою у системі архівних установ України е центральні державні архіви (ЦДА) — найбагатші сховища різних за видами, характером і змістом документів з історії України XIII—XX ст. До них належать Центральний державний архів вищих органів влади та управління (ЦДАВО) України; центральні державні історичні архіви України в Києві та Львові (ЦДІАК та ІДДІАЛ). Специфічні архівні матеріали — кінофотофонодокументи, науково-технічна документація, особисті фонди видатних діячів культури і мистецтва України — зосереджено у відповідних за профілем архівах: Центральному державному кінофотофоноархівні (ЦДКФФА) України, Центральному державному науково-технічному архіві (ЦДНТА) України, Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва (ЦДАМЛМ) України.
У державних архівах України зосереджено майже 40 мільйонів справ та 200 тис. одиниць фондів. Все це складає архівний фонд України, тобто ту саму сукупність документів, які мають політичне, економічне, соціальне, культурне, наукове та історичне значення, і є національним надбанням, складовою частиною культурної спадщини нашого народу. До архівного фонду України незалежно від виду, часу та місця створення, способу фіксування, інформації та форм власності належать документи установ, організацій, підприємств, об'єднань, окремих громадян, що проживали та проживають в Україні.
Вже не один рік розглядається питання про правовий статус архівів у нових умовах. Архівісти України разом з науковою громадськістю доклали чимало зусиль щодо створення проекту першого в нашій історії закону в галузі архівної справи, який схвалено урядом для внесення на розгляд Верховної Ради України. Він спрямований на те, щоб дати простір новим економічним і організаційним стосункам в архівній справі, але й забезпечити при цьому надійну схоронність національного архівного фонду, який визнається в проекті «документальною пам'яттю народу України і його національним надбанням, складовою частиною вітчизняної і світової історико-культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства» [11,34].
Закон України про національний архівний фонд і архівні установи сприятиме створенню в Україні єдиної системи, яка охоплюватиме не лише заклади, безпосередньо підпорядковані Головхіву архіву, а й галузеві державні архіви, архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв і бібліотек, архіви підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності, а також приватні архіви громадян. Усі вони мають бути легалізовані (зареєстровані) на рівних засадах, дотримуватися однакових вимог щодо схоронності документів, забезпечувати доступність їх для дослідників тощо. Відомчі перепони «е повинні стояти на заваді загальнонаціональним інтересам.
Центральним органом, який координує діяльність установ державної архівної служби є Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України (Головархів України), що здійснює державний контроль за обліком, схоронністю і поповненням національного архівного фонду, порядком використання архівної інформації, координує наукові дослідження з архівознавства, документознавства й археографії, впроваджує досягнення науки і техніки, поширює передовий досвід в галузі архівної справи.