Саме вивчення твору передбачає наступні заходи:
1) суцільне або вибіркове читання тексту твору,
2) знайомство з рецензіями та критичними відгуками на твір,
3) пошук необхідних, але відсутніх в творі відомостей за допомогою енциклопедій, бібліографічних словників та довідкових видань,
4) перевірку окремих фактів, спостережень і висновків автора за відповідними першоджерелами.
В процесі вивчення складач добирає так званий робочий літературний і фактичний матеріал, необхідний для написання анотації.
Відомо, що кожен твір вимагає індивідуального підходу. Метод і глибина вивчення залежать від типу видання, від обізнаності анотатора з темою твору, відповідною галуззю знань, від його, анотатора, професійного досвіду, від типу анотації та інших факторів. Підхід кожен раз визначається самим анотатором на підставі власного досвіду і своїх знань об'єкта та методики анотування. Зауважено, що ґрунтовнішої підготовки й більшого часу вимагає написання рекомендаційної анотації. Тому тут читання всього тексту твору є обов'язковим. Довідкові ж анотації досвідчені бібліографи складають на основі перегляду видання, вибіркового читання окремих частин тексту, та знайомства з довідковим апаратом видання.
Другий етап – остаточний відбір робочого матеріалу й компоновка тексту анотації. На цьому етапі анотатор синтезує (об'єднує) розрізнені матеріали, що характеризують твір друку, у структурно цілісний й логічно завершений анотаційний текст. Шляхом порівняння інформаційно-змістової значимості кожного факту відбираються ті із них, які найкраще, найповніше і найяскравіше розкривають (характеризують) вартості твору, його особливості. При цьому додержуються наступних правил:
1) ті відомості, які є в бібліографічному опису, не повинні без крайньої потреби повторюватися в анотації;
2) із кількох однаково важливих оцінок вибирається та, яка належить авторитетнішій особі (або установі, організації);
3) добір фактографічного матеріалу мусить строго відповідати читацькому призначенню анотації;
4) ілюстративно-пізнавальний матеріал повинен бути не тільки цікавим, а й безумовно новим.
Компоновка анотаційного тексту – складний творчий процес. Він вимагає від бібліографа не лише практичного досвіду, а й літературного хисту, вміння працювати над словом. Дуже рідко вдається досягти належного професійного рівня уже в першому варіанті анотації саме тому, що стандартизована форма й обмежена площа анотації (приблизно 600—800 друкарських знаків) «не вміщує» весь робочий матеріал, а також тому, що належні, єдино можливі й потрібні слова-характеристики не лежать на поверхні, а ховаються в надрах того змісту, який треба викласти в анотації.
Спочатку пишеться чорновий варіант анотації, де в логічній послідовності фіксуються всі відомості про твір друку. Виклад повинен бути діловим і конкретним, запис – без довільних скорочень, стилістичної недбайливості, нібито дозволених у чорновику. В рекомендаційних анотаціях допустима певна «белетризація» тексту – використання образних засобів, цитат, переказу окремих епізодів тощо. Якщо анотування провадиться для бібліографічного покажчика, написання анотацій треба робити в тій же послідовності, в якій розташовані бібліографічні записи в посібнику: це дозволить шляхом варіювання тексту уникнути одноманітності тих анотацій, які в покажчику стоятимуть поряд. Уже під час написання чорнового варіанту необхідно орієнтуватися на читача, якому адресується бібліографічний посібник. В анотаціях, призначених для масового читача, бажано пояснювати нові терміни й визначення; в анотаціях для спеціалістів, навпаки, – використовувати ключові поняття, якими оперують автори твору. Це дозволить при одному й тому ж обсязі анотації вмістити в ній більше корисної інформації. Слід пам'ятати: спеціаліста здебільшого цікавить реальний «багаж» твору (про що йдеться в творі; які нові факти, ідеї можна почерпнути з нього; чим цей твір відрізняється від інших, аналогічних за змістом; який у ньому е довідковий апарат тощо); читача ж масово-політичної, науково-популярної й художньої літератури перш за все цікавлять актуальність теми, ступінь і характер її розробки, документально-фактографічна й життєва основа твору, характер викладу матеріалу, жанр.
Третій етап – літературна обробка й редагування анотації. Суть цієї роботи заключається у підготовці анотації до розповсюдження і використання читачами; Для цього чорновий варіант анотації треба довести до «норми» — усунути виявлені в ньому змістові й стилістичні недоліки, перевірити вірогідність імен, дат, цитат і назв, вимогливо оцінити значення і необхідність кожної фрази і кожного слова.
Літературно-редакційна правка анотації провадиться не відразу після написання чорнового варіанту, а через деякий час, коли текст анотації стане для складача ніби сторонньо-чужим. Це дозволить об'єктивно, самокритично оцінити анотацію. Особлива увага звертається на трактовку соціально-політичних проблем, на правильність вживання наукових термінів, на чіткість і точність формулювань. В тексті анотації не повинно бути загальних місць, позбавлених конкретного інформаційного навантаження. Необхідно уникати складної побудови речень, об'єднання в одній фразі кількох думок.
Бібліографічні посібники, призначені для публікації, редагуються, як правило, спеціальним науковим редактором, В його обов'язки входить остаточна перевірка всього науково-понятійного й фактографічного матеріалу, що становить зміст бібліографічних записів.
Анотування творів друку – науково-творча робота, в якій високого професіоналізму можна досягти лише наполегливою працею, постійним збагаченням власного досвіду, вдумливим аналізом бібліографічних зразків.
2. Рекомендаційно-бібліографічне обслуговування читача (РБО)
Рекомендаційно-бібліографічне обслуговування читачів здійснюється на основі широкого використання посібників рекомендаційної бібліографії. Для забезпечення ефективності РБО потрібні певні умови.
Перша умова – максимальне розкриття книжкового фонду, призначеного для відкритого доступу. Кожна тематична полиця оформляється на основі конкретного рекомендаційного посібника, а відкритий фонд в цілому – відповідно до вимог і принципів рекомендаційної бібліографії. На абонементі, в читальному залі і всюди, де провадиться робота з читачами, не повинно бути нічого випадкового, не узгодженого з вимогами РБО і не виправданого методикою рекомендаційної бібліографії.
Друга умова – створення на абонементі і в читальних залах довідково-бібліографічного фонду. Відповідно до читацького контингенту бібліотеки на абонементі зосереджуються головним чином рекомендаційні посібники, в читальному залі (залах) – довідники й видання рекомендаційної та науково-допоміжної бібліографії. У сукупності посібники, сконцентровані у відділі обслуговування, становлять своєрідну інформаційно-пошукову систему (ІПС), структурно пов'язану з ДБА бібліотеки.
Довідково-бібліографічний фонд розташовується так, щоб ним зручно було користуватися читачам і бібліотекареві. Найактуальніші посібники знаходяться безпосередньо біля стола видачі літератури.
Третя умова – створення на абонементі допоміжного апарата із спеціальних картотек: систематичної картотеки рекомендаційних посібників, картотеки спостережень і картотеки читання.
Четверта умова – постійне, планомірне вивчення бібліотекарями:
а) літератури, що надходить на абонемент,
б) фонду бібліотеки в цілому,
в) ДБА,
г) нових бібліографічних посібників,
д) читачів, яких обслуговує бібліотека.
П'ята – систематичне підвищення бібліографічної майстерності й грамотності бібліотечних працівників, оволодіння методикою бібліографічного пошуку та рекомендаційного бібліографування.
Шоста – належний контроль роботи, систематичне вивчення і аналіз рекомендаційно-бібліографічного обслуговування читачів.
Розрізняють два типи РБО: опосередковане і безпосереднє, або пряме. Перший тип об'єднує всі види бібліографічного обслуговування її ДБА, другий — всі види використання бібліографічних методів і бібліографічних посібників в роботі з читачами. Такий поділ доцільний для планування й аналізу РБО; на практиці ж бібліографічна робота з фондом і читачами провадиться в органічній єдності.
До опосередкованих форм РБО належать:
а) доукомплектування фонду бібліотеки літературою згідно посібників, що використовуються бібліотекою,
б) розкриття відкритого фонду відповідно до вимог і принципів рекомендаційної бібліографії,
в) організація книжкових виставок і тематичних полиць на основі рекомендаційних посібників,
г) створення у відділі обслуговування фонду рекомендаційних і довідкових видань, структурно пов'язаного з ДБА бібліотеки,
д) відбиття рекомендаційних посібників у ДБА,
е) удосконалення частин і розділів ДБА відповідно із систематизацією бібліографічного матеріалу в рекомендаційних посібниках,
є) наочне розкриття структури і змісту каталогів і картотек,
ж) відображення в бібліографічних посібниках наявної в бібліотеці літератури.
Безпосередні форми РБО – це всебічне використання рекомендаційних посібників в індивідуальній роботі з читачами (укладання індивідуальних планів читання, проведення бесід про книги, рекомендація літератури й бібліографічних посібників при обміні прочитаних книг), у груповій і масовій роботі (складання рекомендаційних списків літератури, проведення оглядів літератури і бесід біля книжкових виставок, вибір тем читацьких конференцій й формулювання питань для обговорення, підготовка й проведення громадських переглядів літератури, днів спеціаліста тощо).