Основний засіб групової БІ — підготовка і розповсюдження тематичних списків літератури для колективних абонентів (груп людей, що працюють в установах, лабораторіях, школах, лікарнях, театрах, на підприємствах, дослідних станціях тощо), а також для спеціалістів одного
183 фаху, які працюють поодинці або невеличкими групами в окремих господарствах і населених пунктах (наприклад, агрономи, зоотехніки, механізатори, лісоводи, сільські лікарі та ін.). Склад абонентів визначається бібліотекою і зацікавленими сторонами, виходячи із місця і ролі тих чи інших груп людей в суспільному житті і виробництві, із завдань, що стоять перед місцевими партійними та радянськими організаціями, із умов роботи та можливостей бібліотеки.
До списків літератури, призначених для групової БІ, включаються найновіші видання й публікації, які відповідають двом основним вимогам:
1) задовольняють потреби великого числа людей одного фаху чи одного роду занять;
2) дають істотну інформацію з проблем, що мають безпосереднє відношення до виконання народногосподарських планів, підвищення якості і ефективності суспільного виробництва.
Перевага надається літературі, в якій розкриваються організація праці, методи управління, передовий досвід, досягнення відповідної галузі народного господарства, науки, культури.
Для бібліографічного інформування роз'єднаних груп фахівців (наприклад, агрономів, сільських лікарів) застосовується метод кільцевої пошти. До спеціальної папки добирається тематично споріднений друкований матеріал (брошури, бюлетені, журнали, інформаційні видання, бібліографічні посібники), призначений для певної групи абонентів: Сюди ж вкладаються картки зворотного зв'язку та вклеюються опис матеріалів і список абонентів із зазначенням строків користування матеріалами кожним абонентом {своєрідний «графік руху» папки). За графіком папка переходить від одного абонента до другого і через деякий час (місяць-два) повертається до бібліотеки. Картки зворотного зв'язку з відмітками про якість інформації: «цінна», «варта уваги», «відома з інших джерел», «загальна», «застаріла» (кожен абонент заповнює свою картку) дають змогу бібліотеці перевіряти ефективність проведеної роботи.
Найбільш ефективною формою БІ вважається індивідуальне інформування, або режим ВРІ – вибіркового розповсюдження інформації. Галузеві бібліотеки, де ця форма зародилася й набула найширшого застосування, внесли в її організацію принципове нововведення – картки зворотного зв'язку.
ВРІ націлено передусім на обслуговування працівників партійних і радянських органів, керівників семінарів і шкіл системи партійної освіти, провідних спеціалістів установ» підприємств, організацій, яким, поряд із загальною інформацією про новинки літератури з різних галузей знань, потрібна вичерпна інформація з окремих питань і проблем, нерідко дуже специфічних, пов'язаних з новими напрямками наукового пошуку, із запровадженням нової технології, проведенням дослідів тощо.
Коло абонентів ВРІ, а також тематика, види видань, що підлягають перегляду, визначаються шляхом консультацій з керівниками підприємств, установ та організацій і з самими фахівцями. Фахівець заповнює анкету (опитувальний листок), в якій формулює тему, зазначає характер потрібної йому літератури, місце роботи, фах, посаду, освіту, знання мов та адресу. На основі анкет створюється алфавітно-предметна картотека запитів.
Картотека запитів служить своєрідним орієнтиром при доборі літератури для індивідуальних абонентів під час перегляду нових надходжень, оскільки в ній дається перелік всіх тем, за якими провадиться ВРІ. Кожна тема заноситься під порядковим номером на картку-роздільник, на якій слідом за назвою теми проставляються (за новою нумерацією) прізвища абонентів і основні відомості про них. Наприклад:
| Тема XV. Механізація вирощування та збирання зернових |
| 27. Василенко ІванЯкович — бригадир комплексної бригади колгоспу ім. М.І. Калініна, с. Діброва.Освіта — середня загальна.28. Рибченко Марія Миронівна — головний агроном радоспу «Радянський», с. Іваньки.Освіта — вища спеціальна, володіє англ. мовою. |
За такими роздільниками збираються картки з описами літератури, призначеної для інформування, а на звороті роздільників (або на окремій картці) проставляються дати відправлення інформації та кількість літератури, включеної до інформаційного списку, наприклад: «16.VII 83 12 назв». Нумерація тем і абонентів необхідна під час перегляду нових надходжень для своєрідного «шифрування» літератури, відібраної для індивідуальної БІ.
При доборі літератури переглядаються всі друковані матеріали, що надходять до бібліотеки, особливо матеріали конференцій, симпозіумів, збірники праць, галузеві журнали, монографії.
Способи інформування визначаються можливостями бібліотеки, кількістю і складом абонентів та обсягом інформаційного матеріалу. Якщо йдеться про декілька джерел, відомості про які легко передати по телефону, користуються телефоном. Великі ж списки літератури (або добірки бібліографічних карток), до того ж анотовані, пересилаються поштою.
За домовленістю з бібліотекою читачі, що обслуговуються в режимі ВРІ, можуть приходити у визначені дні для безпосереднього ознайомлення з новими надходженнями. В цьому випадку література не відображається в картотеці запитів, а відкладається разом з бібліографічними картками до шафи індивідуального інформування, де для кожного абонента є своє відділення. Переглядаючи літературу, читач тут же оцінює якість добору, відбирає потрібне йому для запису в читацький формуляр, решту повертає бібліотекареві.
2.3 Організація інформаційно-бібліографічного обслуговування
Різні типи й форми бібліографічної інформації застосовуються в умовах масових бібліотек у взаємодії, з використанням радіо, телебачення, місцевої преси та інших засобів інформування. Бібліотеки проводять огляди літератури й бесіди про книги, близькі за тематикою до популярних телепередач; на спеціальних стендах вивішують актуальні вирізки з газет, повідомлення про радіо- і телепередачі з відповідною рекомендацією літератури.
Значна частина інформаційно-бібліографічної роботи провадиться за участю органів масової інформації. Це виступи працівників бібліотек по радіо і телебаченню з оглядами нових надходжень, з бесідами про джерела централізованої БІ та її організацію на місцях, про інформаційні можливості ЦБС; це популяризація в бібліотеках інформаційної служби країни, публікація на краєзнавчі видання, оглядів літератури, приурочених до важливих політичних кампаній, знаменних і пам'ятних дат. Інформаційно-бібліографічне обслуговування, таким чином, сполучається з пропагандою бібліотеки і бібліографічних знань. Ініціатива й організаторська роль в цій роботі належить міським та районним центральним бібліотекам.
В організації інформаційно-бібліографічного обслуговування, там, де воно ще не розпочато, є своя послідовність. Передусім розробляється план організаційних заходів, найважливішими розділами якого є:
1) уточнення економічного профілю і особливостей бібліотечного регіону;
2) вивчення інформаційних потреб споживачів інформації;
3) вивчення існуючих на підприємствах, в установах та організаціях каналів інформації;
4) налагодження прямих контактів з підприємствами, установами і організаціями, зацікавленими в бібліографічній інформації;
5) створення ДІФу;
6) вивчення інформаційних можливостей інших бібліотек регіону;
7) розробка плану координації і кооперації ІБО;
8) створення постійних інформаційних пунктів на підприємствах і в установах і активу інформаторів-референтів.
Уточнення економічного профілю району та вивчення читачів і інформаційних потреб підприємств та установ передує всім іншим заходам, оскільки від характеру цих запитів і потреб залежить зміст і спрямованість інформаційно-бібліографічного обслуговування, отже, і формування ДІФу – матеріальної бази цієї роботи.
Інформаційно-бібліографічне обслуговування провадиться за допомогою активу читачів. Підприємства і установи, зацікавлені в бібліографічній інформації, призначають з найдосвідченіших фахівців референтів та інформаторів, в обов'язки яких входить допомога масовій бібліотеці в плануванні ІБО, в комплектуванні та організації ДІФу, в проведенні масових заходів (громадських переглядів літератури, днів спеціаліста, днів інформації тощо), а також регулярний перегляд літератури, відібраної бібліотекою для інформування, консультативна робота з добору літератури для певних груп читачів, доведення інформації до споживачів. По суті інформатори і референти, які знають потреби свого підприємства, характер діяльності та запити фахівців, ведуть основну роботу щодо забезпечення групової та індивідуальної бібліографічної інформації в трудових колективах.
На підприємствах і в установах, в приміщеннях відомчих бібліотек (а при відсутності бібліотек – за домовленістю з керівництвом – в інших приміщеннях) створюються інформаційні пункти, де збираються відповідні друковані матеріали (ін форм листки, тематичні папки списків літератури), організується чергування інформаторів і читачів-активістів, проводяться у визначений час консультації тощо.
Істотне значення має правильний добір абонентів групової та індивідуальної інформації. До уваги беруться такі фактори, як економічний профіль району; наявність в зоні обслуговування галузевих бібліотек і служб інформації; стан інформаційно-бібліографічної роботи в зоні обслуговування; можливості ЦБС щодо комплектування фондів необхідною літературою (в тому числі інформаційно-бібліографічними виданнями) та тиражування науково-інформаційної документації; забезпеченість ЦБС кадрами бібліографів. Там, де такі умови й можливості обмежені, на перших порах запроваджується система пріоритету, тобто інформування груп першочергового обслуговування. Такими групами є: