Приходько Л. Мости дружби: [Про співробітництво між укр. театрами і театрами інших країн]. – Укр. театр, 1998, № 5, с. 4—6.
Задорнов Н. Первое открытие: Роман [о рус. землепроходцах XVIII в. Василии Пояркове и Тимофее Хабарове].— М.: Воениздат, 1984.—420 с., ил.
Рекомендаційною називається анотація, яка цілеспрямовано характеризує тематичні, змістові й формальні вартості твору друку відповідно до його цільового й читацького призначення. Така анотація пропагує твір, виходячи із завдань суспільства і інтересів читачів, визначає місце конкретного твору в систематичному читанні. Рекомендаційна анотація нерідко насичена ілюстративно-пізнавальним матеріалом, взятим із першоджерела.
Степанов А. Порт-Артур / Вступ, статья А. Полосиной. – М.: Худож. лит., І 971. Кн. 1. 655 с. Кн. 2. 638 с.
Загальною називається анотація, яка всебічно характеризує твір, створює досить повне й чітке уявлення про його автора, тему, зміст, призначення тощо. Найчастіше такі анотації вживаються в універсальних й тематичних рекомендаційних посібниках, у виданнях видавничо-книготорговельної бібліографії, у друкованих анотованих картках.
Висоцький С. О. Про що розповіли давні стіни.— К. : Наук, думка, 1998— 143 с.
Аспектна анотація, навпаки, характеризує твір друку лише в певному розрізі, зумовленому характером і темою бібліографічного посібника.
Шекспир В. Король Иоанн, – Полн. собр. соч. В 8-ми т. М 1958 Т. З, с. 311—408.
Аналітичною прийнято називати анотацію, що характеризує або розкриває зміст частини твору (розділу, параграфу, сторінки), яка, на відміну від статті із збірника, не може бути відокремлена й описана як самостійний твір.
Тичина, Павло. Із щоденникових записів.— К.: Просвіта, 1991.
Індивідуальною називається анотація, присвячена лише одному окремому моно виданню чи одній окремій публікації в збірнику, журналі, газеті; груповою, або зведеною, – анотація, що характеризує кілька творів друку, близьких між собою в тематичному, хронологічному, типологічному чи якомусь іншому відношеннях, не дивлячись на те, належать вони одному й тому ж авторові чи кільком різним авторам, опубліковані окремо чи в збірниках.
Марков С.Н. Земной круг: Книга о землепроходцах и мореходах.– М.: Современник, 1986.—623 с., ил.
Марков С.Н. Вечные следы.– М.: Мол. гвардия, 1993.— 496 с., ил.— (Бригантина).
Марков С.Н. Летопись / Предисловие акад. А.П. Окладникова; Послесл. Й. Иноземцева.– М.: Мол. гвардия, 1988.—288 с., ил.— (Бригантина).
Оскільки кожна анотація наділена всіма видоутворюючими ознаками, за якими систематизуються анотації в цілому, то одна й та ж анотація може бути одночасно довідковою і загальною, довідковою і аналітичною, аспектною і груповою і т. ін. Отже, кожне окремо взяте термінологічне визначення тієї чи іншої анотації (довідкова, рекомендаційна, аналітична тощо) відбиває або підкреслює лише один бік, одну властивість певної анотації, на якій акцентується увага. Якщо ж треба дати всебічну характеристику тієї чи іншої анотації, то перераховуються всі її видові особливості, тобто анотація характеризується за всіма трьома розділами класифікаційної схеми.
Анотація складається із внутрішньо цілісних частин анотаційного тексту, або елементів, якими є:
а) відомості про автора,
б) характеристика ідейно-політичної спрямованості твору,
в) характеристика центральної теми (основного змісту) твору,
г) відомості про тип видання і його структуру,
д) характеристика форми викладу матеріалу,
е) відомості про призначення твору,
є) характеристика художньо-поліграфічного й редакційно-видавничого оформлення книги,
ж) методичні вказівки (поради) щодо вивчення та використання твору.
Кожен елемент анотації, характеризуючи певним чином твір друку, конкретизує читацьке уявлення про його зміст, вартості й призначення. Так, відомості про автора нерідко включають дати життя і діяльності автора, характеризують його як вченого, громадського й культурного діяча, інколи містять характеристику епохи, за якої жив автор. Наприклад:
Повість «Fata morgana» — одне із найвидатніших явищ української літератури, її автор – Михайло Михайлович Коцюбинський (1864—1913) – з великою художньою силою показав...
Уїльям Фолкнер (1897—1962) належить до того покоління американських письменників, яке увійшло в літературу після першої світової війни, їх прозвали тоді «загубленим поколінням»...
Характеристика ідейно-політичної спрямованості твору нерідко поєднується з характеристикою основного змісту (центральної теми) твору. Разом вони пояснюють назву твору, розкривають його проблематику, наукову, практичну й естетичну цінність. Досягається це різними способами: акцентуванням уваги читача на актуальності й новизні теми, на значущості теоретичного внеску в науку, на багатстві фактичного матеріалу, посиланням на відгуки преси, провідних спеціалістів тощо. Наприклад:
Роман Ю. Яновського «Вершники» — один із найсвоєрідніших творів української літератури про громадянську війну, книга високої романтичної напруги. Написана кришталево чистою, поетичною мовою, в формі новел, вона передала пафос боротьби за революцію...
Характеристика ідейно-політичної спрямованості передбачає також непримиримість до будь-яких проявів буржуазної ідеології, фіксацію в анотації суттєвих недоліків, якщо такі є в творі, що анотується, зазначення рецензій.
Відомості про тип видання («наукова праця», «навчальний посібник», «збірник документів», «мемуари», «науково-популярний нарис», «довідник» тощо) дають уявлення про читацьке призначення видання; відомості про структуру допомагають зрозуміти зміст і проблематику книги, особливо, коли в анотації перераховуються основні розділи книги. Не випадково в довідкових анотаціях цим елементом нерідко обмежується характеристика змісту. Характеристика форми викладу, нерідко дуже стисла, обмежена кількома словами (чи навіть одним побіжним, але виправданим словом – «популярно», «поетично», «цікаво» і т. ін.), орієнтує бібліотекаря і читача відносно доступності твору, отже, уточнює його читацьку адресу. В анотаціях на художні твори визначається також жанр: історичний роман, науково-фантастична повість, поема тощо.
Відомості про цільове та читацьке призначення твору коригують вибір творів читачем, підказують можливості їх використання в певній сфері діяльності: виробничій, навчальній, науковій тощо. Однак у посібниках, укладених за певною програмою, призначення кожного конкретного твору не завжди розкривається, оскільки їх добір здійснено відповідно до призначення посібника в цілому. Конкретні відомості такого змісту найчастіше зустрічаються у анотованих друкованих картках та посібниках видавничо-книготорговельної бібліографії.
У анотаціях відзначаються також такі риси книжкових видань, як оригінальність оформлення, наявність ілюстрацій, супровідних матеріалів (креслень, карт, та ін.), допоміжного довідкового апарату тощо. Ці відомості становлять окремий елемент анотації – характеристику художньо-поліграфічного й редакційно-видавничого оформлення.
У принципі кожна анотація може вміщувати всі названі елементи. Однак на практиці цього не буває або буває дуже рідко. Кількісний склад елементів конкретної анотації залежить від багатьох чинників, серед яких найважливіше значення мають:
а) читацька адреса анотації,
б) повнота і якість бібліографічного опису,
в) бібліографічний контекст посібника,
г) зміст і характер твору, що анотується,
д) тип самої анотації.
Як показують наведені приклади, довідкові анотації, в порівнянні з рекомендаційними, більш формалізовані й складаються здебільшого з двох-трьох основних елементів – відомостей про автора, про тип і структуру видання, про тему та зміст твору.
Методика анотування
При всій різноманітності анотацій існують загальні положення і вимоги щодо методики їх складання. По-перше, як один із засобів реалізації в бібліографії принципу партійності, анотація завжди має бути чіткою і ясною за ідеологічною спрямованістю. По-друге, спираючись на об'єктивну оцінку твору друку, анотатор не переказує його зміст, а характеризує твір, розкриваючи й підкреслюючи його основні, найважливіші сторони. По-третє, зміст, характер і стиль анотації узгоджуються з тематикою і характером твору, що анотується, а також з тематикою і характером бібліографічного посібника, для якого складається анотація. (Наприклад, більш значні твори характеризуються детальніше, повніше; книги анотуються ширше, ніж журнальні та газетні статті; по-різному анотуються твори суспільно-політичної, технічної, сільськогосподарської, художньої літератури, масово-політичні, наукові, науково-популярні, виробничі, довідкові видання, література для посібників різного цільового й читацького призначення). По-четверте, при всій складності й широті завдань, які постають перед анотатором в кожному окремому випадку, анотації мають бути максимально лаконічними й простими за формою, ясними й конкретними за змістом.
Анотування здійснюється поетапно, у відповідності з тими завданнями, що ставляться перед конкретним бібліографічним посібником, для якого анотуються твори.
Перший етап – вивчення твору друку і аналіз його змісту. Шляхом вдумливого знайомства з виданням анотатор з'ясовує для себе саме ті запитання, на які має відповісти анотація. Своїм змістом ці запитання відповідають суті й призначенню основних елементів, з яких складається анотація: хто автор твору і чим він цікавий; що про нього відомо? До якої галузі належить цей твір, яка його тема, проблематика, основна ідея? Яке суспільно-політичне значення цього твору; його ідеологічна спрямованість? До якого типу видань (публікацій) належить твір, яке його призначення? Що є характерного в цьому виданні з точки зору його друкарського й редакційно-видавничого оформлення? Яку громадську оцінку одержав твір, в чому його наукова новизна, ідейно-виховне значення, науково-практична цінність? Як краще скористатися цим твором читачеві, бібліотекареві?