Характерно, що коли у 20 - 30-х рр. минулого століття почалося руйнування (щоправда, назване реконструкцією) столиці України, то першими під ударами комуністично-пролетарської ненависті падали саме такі споруди, бо вони несли в собі печать національного генія. Ми часто недооцінюємо тодішніх господарів становища, говорячи про їхнє неуцтво, невігластво, варварство та ін. Але бували випадки, коли вони абсолютно адекватно розуміли ситуацію, безпомильно оцінювали масштаби того, що могло їм загрожувати. Відомий дослідник історії нашої культури Тит Гиврик зауважував: "Всередині тридцятих років сили централізації та русифікації дивилися на ці барокові будівлі як на втілення або сховище українських національних почуттів, якими б пасивними вони не були в той час. Ці будівлі були в очах влади (і в радянській термінології) свідками існування українських буржуазно-націоналістичних настроїв".
Українське мистецтво кінця XVII ст. безсумнівно осяяне впливом гетьмана Івана Мазепи. Іван Мазепа — типовий представник українського культурного процесу, культурних переживань. Навряд чи можна стверджувати, що мистецтво залишалося головною справою вжитті цієї непересічної людини, але виникає враження, ніби все робилося під його пильним наглядом і за його власними уподобаннями.
Гетьман Мазепа також був великим книголюбом і меценатом тогочасних видань: мав він у Батурині власну добірну бібліотеку. Французький дипломат Жан Ба Моз, відвідавши 1704 р. гетьманську резиденцію Батурин, був у захваті від добірних латинських книжок, що він їх там побачив. Але важливо зазначити, що Мазепа не лише збирав книжки для себе — він щедро обдаровував ними бібліотеку Могилянської академії, різні церкви і приватних осіб. Лубенський монастир одержав від гетьмана два прегарно виданих Євангелія, переяславська кафедра при Вознесенському монастирі — Пересопницьке Євангеліє; Степан Яворський подарував Ніжинському Благовіщенському монастиреві Євангеліє гетьмана Мазепи. Слід підкреслити, що те саме робила і його мати, ігуменя Київського дівочого Вознесенського монастиря Марія Магдалина, що в 1687 р. обдарувала членів царського дому молитовниками. Талановитий західноукраїнський письменник Богдан
Лепкий з гірким сарказмом описав у романі-епопеї "Мазепа", як були вражені цар Петро та його соратники (багато з яких, до речі, навіть грамотно писати не могли), коли, гостюючи в Києві у гетьмана (1706 р.), побачили в бібліотеці Мазепи воістину унікальні, у розкішних обкладинках видання латинських, німецьких та французьких книг з філософії, історії, збірок європейської поезії. По суті, мав цілковиту рацію той же Євген Маланюк, коли писав, що це була "зустріч видатного інтелекту (Мазепи) з стихією...".
Благодійницька та видавничо-просвітницька діяльність братів Зосимів у Ніжині
меценатство благодійний мазепа просвітницький
Кожний народ має своїх героїв, велетнів духу й думки, подвижників і мучеників за віру, борців за правду і волю, видатних вчених, просвітителів та меценатів, котрі все своє життя поклали на вівтар служіння ідеалам добра, справедливості, милосердя та братолюбства. Без сумніву, до яскравої плеяди видатних діячів грецької еміграції в Україні та Росії XVII-XVIII ст. можна віднести шляхетних братів Зоя, Анастасія та Миколая Зосимів, життя та діяльність яких були тісно пов’язані з містом Ніжином та Ніжинським грецьким братством.
Як опинились благородні грецькі патріоти брати Анастасій та Микола Зосими у провінційному українському місті Ніжині? Чим заслужили вони вдячну пам’ять своїх співвітчизників?
На превеликий жаль, біографічні відомості про братів Зосимів дуже скупі: самі вони не залишили про себе майже ніяких документів автобіографічного характеру, а спогади сучасників, хоча й надзвичайно захоплені та емоційні, містять небагато фактичного матеріалу. Тепер дослідники в Україні та Греції змушені крупиця за крупицею, факт за фактом відшукувати відомості про життя та діяльність братів Зосимів, щоб бодай у загальних рисах з’ясувати їх життєвий шлях.
Брати Іоанн, Феодосій, Анастасій, Зой та Микола Зосими (Зосимаді, або як їх називали в Ніжині за місцевою вимовою – Жушми, Жужміни), а також їхні сестри Олександра, Зоїця та Ангеліка народилися у 1750-1760-х рр. в Греції, в невеличкому селищі Грамено або в стародавньому адміністративному центрі Епіру місті Яніна (точне місце народження невідоме). Виховувалися вони в православній родині грецьких патріотів. Від свого батька Хатзі-Панайоті Зосими, успадкували вони не тільки рід занять та певний капітал, але й щиру любов до своєї поневоленої Батьківщини.
Значна частина грецької діаспори знайшла свій другий дім на сусідніх православних землях тодішньої України та Росії. Протягом XVI-XIX ст. виникають грецькі колонії в Ніжині, Києві, Львові, Санкт-Петербурзі, Москві, Таганрозі, Феодосії, Маріуполі, Одесі та інших містах. Намагаючись зберегти свою традиційну культуру, православну віру та рідну мову, греки селилися компактними групами, засновували свої школи, бібліотеки та братства, будували церкви та монастирі.
Важливу роль у торгово-економічних та культурних взаєминах з країнами Західної а Східної Європи в цей період відігравали північні провінції Греції, зокрема – Епір та його адміністративний центр місто Яніна. Місцеві купці та підприємці засновували великі фірми та банківські контори, які приносили величезні прибутки. У свою чергу економіка міста сприяла бурхливому культурному розквіту та поширенню ідей національного визволення. Особливо ці процеси пожвавлюються наприкінці XVIII ст. під впливом ідей Просвітництва та подій Французької буржуазної революції.
До ліберально-просвітницького крила грецького національного руху належали й брати Зосими. Грецькі просвітителі вважали, що звільненню від турецького ярма і створенню грецької держави повинно передувати духовне відродження нації. Своєрідний девіз грецьких лібералів того часу проголосив майбутній президент незалежної Грецької Республіки І.Каподістрія, котрий говорив: "спочатку ми повинні просвітити греків, а потім вже створювати Грецію.”
У 1770-1780-х рр. брати Зосими залишили Грецію. На жаль, точної дати цієї події ми не знаємо. Займаючись комерційними справами, подорожували вони різними європейськими країнами. Зрештою, Михайло та Феодосій Зосима осіли в італійському місті Ліворно, де прославили себе благодійництвом, а інших братів доля привела на терени тодішньої Російської імперії. Анастасій та Микола обрали місцем перебування Ніжин, а Зой невдовзі перебрався до Москви (Іоанна Зосими тоді вже не було в живих). Можна гадати, що першим у Ніжин прибув Анастасій Зосима. Його підпис ("AnastasioV Catzi-ZosimaV”) знаходимо під постановою Ніжинського Грецького Братства, що датується 1773 роком. А в нотаріальному документі 1842 року, що затверджував заповіт Миколи Зосими, стверджувалось, що він жив у Ніжині "з давніх часів, більше 50 років”.
Грецька громада в Ніжині, до котрої були записані брати Анастасій та Микола Зосимá як "іноземні греки”, нараховувала на той час вже понад 100 років насиченої подіями історії. Перші офіційні документи, що засвідчували існування грецької громади в Ніжині та зберігалися в архіві Ніжинського Грецького Братства, датуються травнем 1657 року, коли гетьман Богдан Хмельницький дозволив грецьким купцям вільно торгувати в українських містах. Саме грецькі комерсанти, які обрали Ніжин для заснування своєї колонії, претворили це велике полкове місто на важливий осередок посередницької торгівлі на шляху з Києва до Москви. У 1680 році ніжинські греки розпочинають будівництво православних храмів, створюють церковне братство, реформоване 1687 року у своєрідне культурно-релігійне об’єднання усіх грецьких поселенців, при якому діяли і цілком світські установи – суд, школа та шпиталь. Українські гетьмани та російські самодержці своїми універсалами неодноразово підтверджували привілеї ніжинських греків.
На момент прибуття в Ніжин братів Зосимів місцева грецька громада була досить численною. За ревізією 1782 року з 11704 мешканців міста 765 були греками. З 1785 року за наказом імператриці Катерини II в Ніжині було запроваджено орган місцевого самоврядування грецької громади – Ніжинський Грецький Магістрат.
Брати успадкували надзвичайно великий капітал. Цю спадщину вони збільшили в результаті успішної комерційноїної діяльності. Торгівля іноземними товарами була для братів головною статтею прибутків. Фірма братів Зосимів мала свої контори не тільки в Ніжині, але й Москві та Флоренції. Вони привозили до Європи товари з далеких східних країв, в тому числі з Китаю, міняли російську сировину на промислові вироби Західної Європи, особливо – тканину. Торговельні агенти братів Зосимів діяли в різних куточках світу. Відомий знавець історії грецької торговельної колонії в Ніжині історик К.В.Харлампович відшукав свого часу відомості, що 1792 року ніжинський грек Анастасій Жушма (тобто – Зосима) відправляв свого прикажчика у Катеринослав і Таврійську область, а звідти через Чорне море до Царгорода для провозу різноманітних товарів та вирішення комерційних справ. Але на відміну від інших членів грецької громади Ніжина, брати Зосими вели досить відлюдний спосіб життя, витрачаючи всі свої кошти на численні благодійні справи. Внаслідок цього за ними закріпилася репутація диваків, про братів ходило чимало легенд та переказів. Так, розповідали, що рубіжною подією для братів Зосимів стала раптова смерть Феодосія.