На місці старої дерев’яної церкви на Грецькому кладовищі в Ніжині Анастасій Зосима озпочав будівництво кам’яного храму "во имя св. Иоанна Предтечи и св. равноапостольных Константина и Елены с таковою же при нем колокольнею, с благословения архипастыря Черниговского и Нежинского... для Нежинского Греческого общества”. Але 14 січня 1819 року після тривалої хвороби Анастасій помер і був з почестями похований в склепі біля вівтарної стіни недобудованого храму. Благородну справу свого брата невдовзі продовжив Микола Зосима, який і закінчив спорудження. У 1822 році відбулося урочисте освячення Константино-Оленінської церкви. Цікаво, що з обставинами будівництва та освячення цього храму був добре обізнаний тоді ще юний Микола Васильович Гоголь, який в той час навчався в Ніжинському Ліцеї князя Безбородька. У першому сатиричному творі майбутнього письменника, присвяченому подіям провінційного життя тодішнього Ніжина, який не дійшов до нашого часу, містився розділ: "Освящение церкви на Греческом кладбище”. Пізніше, у 1833 році, Микола Зосимá звернувся до Ніжинського Грецького Магістрату з пропозицією запросити для цього храму окремого священика (оскільки традиційно кладовищенські церкви не мали окремого приходу) та запропонував за свій кошт побудувати для нього окремий будинок.
Брати Анастасій та Микола Зосими не могли залишитися байдужими і до таких справ Ніжинської Грецької громади, як відкриття лікарні та побудова кам’яного корпусу інвалідного будинку для хворих та знедолених греків при церкві Костянтина та Олени на Грецькому кладовищі. Брати брали активну участь у фінансуванні цієї доброї справи. Їх підписи разом з підписами інших членів громади та Грецького Магістрату знаходимо на відповідних документах, що дійшли до нашого часу. У 1818 році брати пожертвували кошти на придбання білизни, ковдр, матраців, теплого одягу та інших необхідних речей для хворих.
28 серпня (за ст. стилем) 1827 року в Москві помер Зой Павлович Зосимá, і його поховали на цвинтарі Донського монастиря, поруч з братом Феодосієм. Перед смертю він залишив право розпоряджатися капіталами останньому і наймолодшому з братів – Миколі.
Віддавши перевагу провінційному Ніжину перед метушливими столицями, Микола Павлович Зосимá скромно доживав останні роки свого життя майже безвиїзно у своєму невеличкому кам’яному будинку, який придбав собі в Преображенському приході біля самої огорожі Спасо-Преображенської церкви (на розі сучасних вулиць Московської та Дзержинського; будинок, на жаль, не зберігся). Тут він і став очевидцем та учасником всіх урочистостей, якими ніжинські греки відсвяткували проголошення незалежності своєї держави. Як стверджували очевидці, ці урочистості в Ніжині були особливо величними. Так, 20 жовтня 1829 року, в день підписання Адріанопольської мирної угоди, яка проголосила звільнення Греції від турецького панування, цілий день у всіх ніжинських храмах дзвонили дзвони, стріляли гармати, а ввечері всі центральні вулиці міста, храми та дзвіниці до самих хрестів були ілюміновані різнокольоровими ліхтарями.
За свідченням сучасників та архівних джерел, Микола Павлович Зосима вів досить скромний спосіб життя, продовжуючи, наскільки давали можливість залишки колись величезного капіталу, добродійні справи своїх братів.
Коли в звільненій від турецького панування Греції було створено Національний Банк, Микола Павлович став одним з перших його співзасновників: він придбав відразу 500 акцій, не вимагаючи ніяких гарантій повернення цих грошей. Унікальну колекцію, яку все життя збирав його покійний брат Зой, (понад 18000 золотих, срібних та мідних монет та медалей) Микола Зосимá надіслав до Афін.
Тривалий час цей щедрий дар братів Зосима зберігався "у сховищі Державної скарбниці у скрині, позначеній літерою Z”. У 1857 р. ця нумізматична колекція братів Зосимів стала основою для створення Грецького Нумізматичного Музею в Афінах.
На вічну згадку про себе і своїх братів Микола Зосима подарував училищу, заснованому в Яніні, 180 срібних медальонів та 20 бронзових зображень грецьких філософів. Незважаючи на недоброзичливе ставлення з боку частини грецької громади (Миколі Павловичу приходилося часто судитися за повернення боргів), він, як щирий християнин, продовжував жертвувати чималі суми грошей на користь Грецьких церков та бідних членів братства, на придане дівчатам із збіднілих грецьких родин. Отримуючи за судовим присудом відсотки з позичених колись різним особам грошей, він передавав їх в розпорядження Ніжинського Грецького Магістрату на благодійні цілі.
Свідченням високого авторитету, яким користувався Микола Павлович Зосимá серед ніжинських греків, був той факт, що його неодноразово, у продовж довгих років, обирали старостою Грецьких церков.
18 березня (за старим стилем) 1841 року, відчуваючи наближення кінця життєвого шляху, Микола Павлович Зосимá в присутності свідків склав заповіт, у якому розпорядився залишками родинного капіталу, що налічували близько 300000 карбованців сріблом. Оскільки Микола Зосимá, як і всі інші брати, був неодружений і прямих нащадків не мав, він поділив гроші поміж далекими родичами та найближчими приятелями. Але, залишаючись відданим принесеній ще в молодому віці клятві, більшу частину своїх заощаджень заповідав на благодійні справи: на утримання штату та будівництво нових приміщень для училища братів Зосимá, богадільні, лікарні, церков та монастирів міста Яніни, на утримання сирітського притулку та школи на острові Патмос, а також на придане дівчатам із збіднілих родин греків з Яніни та навколишніх селищ.
Грецькому братству в Ніжині він залишив свій кам’яний будинок в приході Спасо-Преображенської церкви, а також відказав гроші на утримання церкви Костянтина та Олени, на платню сторожу та упорядкування Грецького кладовища, на свічки для панікадил Грецько-Всіхсвятської церкви, на виготовлення коштовних риз для грецьких священиків та придане дівчатам з бідних родин ніжинських греків. Велику власну бібліотеку, що складалася з богослужбових та світських книжок грецькою та російською мовою, у тому числі виданих коштом братів Зосимів, Микола Павлович просив передати в користування ніжинських церков та Грецького Олександрівського училища. Чимало книг, з числа виданих братами Зосимами, згодом у складі бібліотеки Грецького Олександріського училища потрапили до книгосховища Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородька, і тепер займають почесне місце в експозиції Музею рідкісної книги Ніжинського державного педуніверситету імені М.Гоголя.
В пам’ять про своїх батьків та братів Микола Павлович наостанок просив священиків Ніжинського Грецького братства щорічно відправляти на Грецьому кладовищі та в Михайлівській та Всіхсвятській церквах обідні. Влаштувавши усі фінансові та духовні справи, віддавши останні розпорядження душеприкажчикам, він з почуттям виконаного обов’язку тихо відійшов у вічність 16 лютого (за ст. стилем) 1842 року і був похований з усіма почестями в склепі біля вівтаря побудованої ним кладовищенської церкви, поруч з братом Анастасієм.
Коли звістка про смерть Миколи Зосима дійшла до Греції, в Афінах зібралися найповажніші люди Греції, щоб вшанувати пам’ять цих великих патріотів та меценатів.
Як відзначалося в постанові, прийнятій цими обранцями грецького народу 30 березня 1842 року, "було звершене при всьому загалі святе поминання, на якому згадувалися імена Анастасія, Феодосія, Миколи, Зоя та Михаїла Зосимадів. Відразу ж було вирішено збудувати пам’ятник, достойний братів Зосима, на якому б було написано про всі їх добрі справи в ім’я Греції”.
Добра пам’ять про братів Зосимів і досі живе в Греції. Вдячні нащадки до сьогодні вшановують благородних патріотів, які зробили стільки добрих справ для відродження еллінського духу та відновлення державної незалежності Греції. В місті Яніні, на батьківщині братів Зосимá, їх ім’ям названо вулицю, бібліотеку, Педагогічну Академію. На базі заснованого братами училища сьогодні діють дві гімназії та ліцей, а всім вихованцям цих учбових закладів за заповітом Миколи Павловича Зосими до цього часу символічно дарується тлумачний словник грецької мови. Випускники школи сьогодні живуть і працюють по всій Греції, але їх об’єднує в Асоціацію випускників школи братів Зосимá вдячність і світла пам’ять до видатних патріотів та просвітителів Греції.
На превеликий жаль, в Ніжині традицію вшанування пам’яті братів-меценатів на деякий час було забуто, а їхні поховання по-варварськи зруйновано. Кілька десятиліть пролежали біля вівтаря церкви Костянтина та Олени надгробки, скинуті з могил братів Зосимів. Але у 1991 році Морозову Олександру Сергійовичу, тоді ще працівнику історичного відділу Ніжинського краєзнавчого музею, пощастило після тривалих архівних та натурних пошуків відшукати місце поховання братів Зосимів, а згодом – знайти й масивні гранітні бази, на яких стояли пам’ятники. У 1993 році Ніжинська міська Рада виділила кошти на відновлення надгробків на могилах братів Анастасія та Миколи Зосимів. Відтоді ім’я братів надано Ніжинському міському товариству греків та одній з вулиць в історичному центрі Ніжина.