РЕФЕРАТ
на тему:
Методи загартування водою та сонцем
Загартування водою
Що таке здоров’я? Здавалося б, тут і питати нічого: кожен знає – здоровий, отже, не хворий. Навіть з вигляду можна визначити, за зовнішніми ознаками.
Наукове пояснення, наведене в енциклопедії, стверджує: “Здоров’я – природний стан організму, який характеризується його зрівноваженістю з довколишнім середовищем і відсутністю будь-яких больових змін”.
Загартовування безпосередньо пов’язане з підтриманням такого стану. Тому будь-хто і будь-коли має знати про корисність загартовування і всебічно користуватися цією безкоштовною цілющою скарбничкою підтримання здоров’я.
Існує два правила загартування. Їх два – щоденність і поступовість.
Холодна вода не даремно називається “королевою здоров’я”. Загартовувальна дія її на організм найсильніша.
Починають водні процедури поступово після ранкової зарядки. Температура води має бути 28-30 градусів. Кожні наступні два-три дні роби її холоднішою на один градус, поки не доведеш до 12 градусів, а то й нижче – в залежності від індивідуальних особливостей організму. Температура в приміщенні, де загартовуєшся, не повинна перевищувати 17-20 градусів.
Обтирання роблять губкою або мокрим рушником, починаючи з рук, плечей, шиї, тулуба. Відтак швидко витираються досуха і надягають білизну.
Ще сильніше діє обливання холодною водою. Тому температура води спочатку має бути не нижче 30 градусів. Її, також поступово знижуючи, доводять до 20-15 градусів і нижче.
Холодну воду використовують і як засіб проти зайвої ваги. У ній можна “спалювати” надлишки жирів завдяки високій теплопровідності води. Відомо, приміром, що за 15 хвилин купання у двадцятиградусній воді додатково виділяється 100 кілокалорій. Але вдаватися до цього сильнодіючого засобу, щоб схуднути, можна лише тоді, коли порадишся з лікарем.
Відомий німецький гігієніст Еріх Дойзер вважає, що звичайний душ краще закінчувати 10—15-секундним перебуванням під абсолютно холодним струменем.
При контрастному душі, на його думку, повинна бути така черговість: 2 хвилини — гаряча вода (не тепла, а гаряча), 5—10 секунд — холодна (гарячий кран закручується зовсім). Знову 2 хвилини гарячої води і т. д. Всього від 4 до 6 циклів. Закінчувати обов'язково холодною водою.
Таким чином, після двох-трьох років підготовки більш-менш молоді (дітям і підліткам “моржування” категорично протипоказане!) і до того ж абсолютно здорові люди можуть подумати і про найвищу форму загартовування — цілорічне плавання. Першого року, почавши навесні чи влітку з купання у воді температурою 18—20 градусів, вони продовжують цю благу справу до жовтня-листопада, другого року — до грудня, а на третій чи четвертий рік уже можна плавати серед крижин. Та й то не більше 40—60 секунд. Навіть дуже досвідчені “моржі” не плавають більш як півтори-дві хвилини.
Загартування сонцем
Сонячне світло - і цілитель, і надійний союзник у боротьбі з хворобами. Широко використовували промені сонця як зміцнювальний засіб у Древній Елладі. Найбільші спортивні змагання стародавності - Олімпійські ігри - проводилися, як правило, у самі пекучі літні місяці. Рівно опівдні, коли нестерпно палило сонце, виходили на старт засмаглі атлети. Вони виступали оголеними і не мали права покривати для захисту від палючих променів сонця голову. Ще більше поширення загартовування сонцем одержало в Древньому Римі.
Як показали розкопки римських міст, буквально усюди: на дахах будинків, у лазнях, у гладіаторських школах - улаштовувалися солярії - місця для прийому сонячних ванн.
У Римській імперії створювалися спеціальні кліматичні станції, що призначалися для сонцелікування. Сюди направлялися хворі для прийому необхідних цілющих процедур. У ті далекі часи люди не могли пояснити чудесної сили сонячних променів.
Зараз же нам добре відомо, чому і яким образом сонячна енергія благотворно впливає на організм людини.
Виявилося, що сонячне світло складається з видимих і невидимих променів.
Видима частина спектра неоднорідна, складається з червоних, жовтогарячих, жовтих, зелених, блакитних, синіх і фіолетових кольорових пучків, що добре помітні після грози, коли на небі веселка. Невидимі промені розташовуються по обидва боки сонячного спектра. Одні з них примикають до його червоної частини і називаються інфрачервоними, інші ж знаходяться за фіолетовим кінцем і тому іменуються ультрафіолетовими. Сонячна радіація являє собою могутній потік променистої енергії у виді ряду електромагнітних коливань з різною довжиною хвилі. Одиницею виміру служить нанометр (нм), рівного одного тисячної мікрона. Найбільшою довжиною хвилі володіють інфрачервоні промені - від 760 до 2300 нм. Вони складають приблизно 70% випромінювання сонця і роблять переважно тепловий вплив на організм.
Видимі промені мають довжину хвилі від 400 до 760 нм. Ультрафіолетові промені мають найменшу довжину хвилі - від 295 до 400 нм. На частку ультрафіолетової області сонячного спектра в земної поверхні приходиться тільки близько 5% сонячного випромінювання. Проте ця область має найбільшу біологічну активність. Дія чарівних ультрафіолетових променів на організм неоднаково і залежить від довжини хвилі. Одні з них роблять вітаміноутворюючу дію - сприяють утворенню в шкірі вітаміну D, недостатність якого викликає порушення фосфорно-кальцієвого обміну в організмі, приводить до захворювання дітей рахітом. Інші роблять так звану еритемну і пігментну дію, тобто викликають на шкірі утворення еритеми (почервоніння) і пігменту, що обумовлює засмагу. Найбільш короткі ультрафіолетові промені роблять бактерицидні, убиваючі мікроби дія.
Врахуйте й інше. Ультрафіолетові промені дуже чуттєві до різного роду перешкодам. Так, один шар марлі затримує до 50% всіх ультрафіолетових променів. Марля, складена вчетверо, як і шибка товщиною в 2 мм, цілком виключає їхнє проникнення.
При опроміненні сонцем частина його променів відбивається шкірою, інша частина проникає всередину і робить теплову дію. Інфрачервоні промені можуть проникнути в організм на 5-6 див, видимі промені - на кілька міліметрів, а ультрафіолетові - тільки на 0,2-0,4 мм.
У природних умовах на людину впливає пряма радіація, що безпосередньо виходить від Сонця, розсіяна - від .небесного зводу і відбита - від різних земних предметів.
Енергетичний склад прямої і розсіяної радіації різний і визначається висотою стояння Сонця. Застосовуючи процедури, що гартують, важливо враховувати співвідношення енергії ультрафіолетової, видимої й інфрачервоної області спектра (табл. 1). Сонячне світло володіє воістину дивною цілющою силою. Його промені, насамперед ультрафіолетові, діють на нервово-рецепторний апарат шкіри і викликають в організмі складні хімічні перетворення. Під впливом опромінень підвищується тонус центральної нервової системи, поліпшується обмін речовин і склад крові, активізується діяльність залоз внутрішньої секреції. Усе це благотворно позначається на загальному стані людини.
Сонячне світло, крім того, робить згубна дія на хвороботворні мікроби. Датський фізіотерапевт Н. Фінзен у 1903 р. використовував сонячні промені для лікування туберкульозу шкіри. За ці дослідження йому була присуджена Нобелівська премія.
Сонячне випромінювання є постійно діючим фактором зовнішнього середовища і найтіснішим образом зв'язано з функціями організму людини.
На думку професора П. Г. Мезерницького, сонце знаходиться в настільки ж нерозривному зв'язку з нашою природою, як кров з нашим тілом. Якщо за якимись причинами людський організм позбавляється можливості широко користатися сонячним світлом, то в організмі виникають численні порушення фізіологічних функцій. У цих випадках розвивається стан за назвою світлове голодування. Виражається воно в зниженні тонусу центральної нервової системи і захисних сил організму, порушенні обмінних процесів. У дітей світлове голодування приводить до захворювання рахітом, у дорослих знижує працездатність, підвищує схильність до простудних захворювань, викликає погіршення самопочуття і сну.
Список використаної літератури:
1. Стів Шекман. “Ми чоловіки”. – К.: “Здоров‘я” – 1997.
2. А. Волошин “Час олімпійських стартів”. – К.: “Веселка”. – 1990.
3. Спортивна газета.
4. Журнал “Здоров‘я”
5. Валеологія. Підручник. – К., 2000.
6. Загартування організму: плюси і мінуси різних методик. – К., 1994.