Першим загальнословацьким осередком патріотичної інтелігенції стало "Товариство аматорів словацької мови та літератури "(1834-1844), яке виникло в Пешті. У своїй діяльності, а також на сторінках літературного альманаху "Зоря" члени товариства прагнули відшукати компроміс між конфесійними течіями національного руху, намагалися зблизити дві мовні традиції, друкуючи статті і "бернолаччиною" і "біблійщиною".
Видатним діячем словацького національного Відродження є Павел Шафарик — автор "Історії слов'янської мови та літератури всіма наріччями" (1826). Вчений довів індоєвропейське походження слов'ян і показав їхній вагомий внесок у розвиток світової культури, а словацьку мову вперше виділив як самостійну. Після переїзду в 1833 р. до Праги П. Шафарик написав двотомне дослідження "Слов'янські старожитності" (1837), в якому дійшов висновку, що окремі слов'янські мови виникли не пізніше середини І тис. н. є. Саме з цього періоду він і розпочинав історію слов'ян. Як один із найвагоміших доказів високого рівня розвитку слов'янських мов П.Шафарик наводив факт запозичення багатьох словацьких слів мадярською мовою. Проте результати наукових досліджень П.Шафарика не підтверджували концепції мовної та племінної єдності чехів і словаків, а, навпаки, засвідчували самобутність словаків та їхньої мови. Однак, визнаючи словацьку національну самобутність, учений намагався "ословачити" чеську мову, залишаючись на позиціях мовної та літературної єдності чехів і словаків.
Ідея створення єдиної загальнословацької культурної організації була реалізована в таємному товаристві радикалів "Взаємність"(1837—1840), очолюваному адвокатом А. Верхов-ським. Проте в 1843—1844 рр. відбулася подія, яка викликала в національних колах тривогу за долю словацької мови. Державні збори Угорщини ухвалили закони, згідно з якими мадярська мова мала стати єдиною мовою законодавства, урядових установ, офіційного ділового життя та освіти на землях Корони Св. Іштвана. Невдовзі було закрито словацьку гімназію в Левочі, ліквідовано кафедру чехо-словацької мови та літератури в Братиславському ліцеї і розпущено наукові товариства.
Однією з визначних подій словацького національного Відродження було заснування в 1844 р. надконфесійного словацького товариства "Татрин ". Воно пов'язане з діяльністю вже третього покоління словацьких "будителів", яке очолював відомий поет, філософ, історик, лінгвіст Л. Штур (1815-1856). До національно-культурного руху словаків цього періоду належали М. Годжа (1811-1878), Й. Гурбан (1817-1888), Я. Краль, Я. Францисці з "радикальної опозиції" 1845—1848 рр. та ін.
Л. Штур, спираючись на зроблене до нього та на підтримку молодого покоління патріотів, дав нову інтерпретацію поняттю "слов'янської взаємності". Його концепція розвитку слов'янства і словацького народу змінила колларівську теорію "чотиричленної структури " слов 'янського народу з "чехословацьким племенем " усередині нього. Ідеї А. Коллара, що відіграли важливу роль у формуванні національної свідомості словаків та інших слов'ян у попередні десятиліття, в 40-х роках уже не відповідали процесові формування слов'янських націй та інтересам національно-визвольного руху. Штурівсь-ка концепція "оновлення слов'янства" базувалася на діалектичному розумінні "єдності в різноманітності", а словаків кваліфікувала як окремий самобутній народ.
Виходячи з цього посилання, Л.Штур заклав підвалини над-конфесійноїлітературної мови, якою стала розвиватися не євангелічна чи католицька, а словацька національна культура. Він заснував першу словацьку політичну газету "Словацькі народні новини", яка почала видаватися з 1845 р. Л. Штур перетворив цю газету на інструмент пропаганди просвіти та розвитку національної свідомості словаків. За допомогою своїх однодумців він сформулював антифеодальну програму руху, що містила не тільки національні, а й соціально-економічні вимоги.
Програма, з якою Л. Штур виступив на засіданні Державних зборів (осінь 1847 р.), містила вимоги запровадження у словацьких землях у початкових школах та вчительських семінаріях, а також у вищих закладах освіти Угорського королівства, де готували богословів, юристів, землемірів, навчання словацькою мовою. У соціально-економічній сфері Л.Штур виступав за ліквідацію привілеїв шляхти й звільнення селян за викуп.
В основу єдиної словацької літературної мови Л.Штур поклав середньословацький діалект як найбільш поширений у словаків. Він виклав і його граматичні норми в працях "Наука словацької мови" й "Наріччя словацьке та необхідність писати на цьому наріччі".
Вся громадська наукова та просвітницька діяльність Л.Штура була пронизана єдиною метою — розширення освіченості та культури словацького народу, запровадження розробленого ним варіанту словацької літературної мови. Він не тільки послідовно відстоював право на її існування, а й боровся проти звинувачень у сепаратизмі, які лунали на його адресу з уст чеських громадських діячів.
Наприкінці 40-х років XIX ст. національні вимоги словаків переросли у вимоги визнання їхньої самобутності як нації. Послідовне виконання цих вимог вело до децентралізації багатонаціональної Угорщини, чого мадярська політична еліта не могла допустити.
Вже у 1847 р. підготовлено словацьку національну програму, яка передбачала ліквідацію привілеїв шляхти і звільнення селян за викуп, реформування політичної системи Угорського королівства, розробку конституції, прийняття демократичних законів про запровадження загального виборчого права, розвиток системи освіти словацькою мовою.
Висновки
Таким чином, у першій половині XIX ст. наукові дослідження в чеських землях проводилися головним чином у царині гуманітарних наук, що найбільшою мірою відповідало завданням виховання національної свідомості народу. Постала потреба в науковій аргументації ідеї про культурну рівність чехів з іншими народами Європи. Найяскравішим представником науки цього часу є Я. Пуркіне (1787—1869) — фізіолог, який здійснив у своїй галузі низку епохальних відкриттів. З 1823 р. він обіймав посаду професора фізіології в університеті Вроцлава. У 1850 р. Я. Пуркіне повернувся до Чехії, став професором Празького університету, організував тут інститут фізіології, видавав науковий журнал "Жива" й брав активну участь у громадській діяльності.
Боротьба за лютеранське віросповідання справляла величезний вплив на розвиток культури в словацьких землях. Переможна хода Контрреформації залишила тут глибокий слід у бароковому мистецтві.
Більша частина мистецьких робіт цього періоду — це твори анонімних малярів, різьбярів по дереву та скульпторів. У портретному живописі, в оформленні вівтарів, у виробах май-стрів-ювелірів та ін. відбувається синтез модерних художніх течій з місцевими традиціями. Нові імена з'являються серед літераторів, які писали як латиною, так і чеською мовою.
Широкої популярності набула діяльність діяча словацької та угорської культури Мартіна Бела (1684-1749), який після закінчення університету в Галле був протестантським священиком. Згодом М. Бел — директор євангелічної школи в Банскій Бистриці, аз 1714 р. — ректор ліцею в Братиславі. М. Бел писав латиною, угорською, німецькою та чеською мовами. Як визначний учений він був членом багатьох європейських академій та наукових товариств.
В останній чверті XVIII ст. культурна ситуація в словацьких землях зазнала певних змін. Братислава втратила своє значення адміністративного центру Угорського королівства, який був перенесений до Буди. Туди ж переведено Трнавський університет і перевезено коронаційні регалії угорських королів, які до 1784 р. зберігалися в братиславському соборі Св. Мартина. Це викликало відтік із Західної і Середньої Словаччини угорських чиновників та університетської еліти.
Для першого етапу словацького національного Відродження (до 30-х років XIX ст.) характерним є переважання просвітницьких ідей. Просвітницькі ідеї були провідними в поглядах словацьких "будителів " — патріотично налаштованої інтелігенції першої третини XIX ст. "Будителі" намагалися поєднати ідеї Просвітництва з боротьбою за національні права словаків.
Список використаної літератури
1. История южных и западных славян: В 2 т. - Москва, 1996. Т. 1.
2. Кузьмин М. Н. Школа и образований в Чехословакии (конец XVIII — 30-е гг. XX ст.). Москва, 1971.
3. Культура народов Центральной и Юго-Восточной Европы в эпоху Просвещения. - Москва, 1988.
4. Мшьников А. С. Эпоха просвещения в чешских землях. Идеология, национальное самосознание, культура. - Москва, 1987.
5. Мшьников А. С. Культура чешского Возрождения. - Москва, 1982.
6. Титова Л. Н. Чешская культура первой половини XIX в. - Москва, 1991.