Перший Всеукраїнський день бібліотек відбувався ЗО вересня минулого року і, як державне свято, за участю депутатів Верховної Ради України членів Уряду, відомих вчених, книговидавців, письменників.
Вперше державний гімн України лунав на честь бібліотек, вперше Президент країни поздоровив бібліотекарів і вперше одна з бібліотекарів-жінок мала честь бути нагородженою орденом Княгині Ольги. Десять кращих бібліотечних працівників отримали звання “Заслужений працівник культури”.
Такого раніше бібліотекарі не знали.Святкування цього дня відбувалось скрізь - в областях, містах, районах, селах. Повсюдно до бібліотекарів прийшли голови або заступники голів обласних, міських, районних державних адміністрацій. У більшості бібліотечних закладів була ліквідована заборгованість по заробітній платі, були виділені, хоч і не в достатньому обсязі кошти на поповнення бібліотечних фондів. Бібліотекарі у цей день були відзначені як морально, так і матеріально.
Прес-конференція Міністерства культури і мистецтв допомогла засобам масової інформації широко висвітлити значення бібліотек у розбудові громадянського суспільства. Практично усі програми українського телебачення і 38 українських газет інформували населення про цю небуденну подію.
Готуючись до свята, бібліотеки намагалися якнайповніше розкрити перед громадськістю зміст своєї діяльності, свої можливості щодо надання інформаційних і інших послуг населенню. Вонидоводили що бібліотеки – саме ті заклади, які були створені для суспільства, діють у суспільстві, існують заради нього.
У останні роки в теорії і практиці бібліотечної і інформаційної діяльності став вживатися термін «інформаційне суспільство». Періодично друкується спалахує полеміка по трактуванню даного поняття. Однак його суть завжди залишається незмінною інформаційне суспільство - це суспільство, в якому інформація має статус ресурсу, і існують комунікації, в яких інформація існує.
Процес формування інформаційного суспільства не минув і країни СНД. Інформація все більше придбаємежі ресурсу, причому що дорого коштує і соціально значущого. Незважаючи на кризові явища в економіці і соціальній сфері, національний інформаційний потік росте, зростає також частка іноземної інформації в формуванні національного інформаційного простору. У зв’язку з цим значно зростає роль повторного інформаційного потоку - різних бібліографічних і реферативних баз даних (БД), які є, насамперед, засобом доступу до першоджерел інформації, не втрачаючи при цьому власне значення. Все більш поширеними стають так звані нетрадиційні форми інформації, такі як різноманітні фактографічні та повнотекстовіБД, експертні і лінгвістичні системи, програмне забезпечення. Ці форми існування інформації стають не менш популярними, ніж традиційні, а часто витісняють їх.
У подібних умовах виключно важливу роль грає система комунікацій, в яких існує інформація: інститути, що створюють інформацію, канали її поширення і передачі, інститути, що забезпечують збір, обробку, зберігання і використання (поширення) інформації. Однимз головних звеньев цієї системи є бібліотека.
Інформаційне суспільство пред’являє до бібліотеки, як інформаційного інституту нові вимоги, не властиві традиційним бібліотекам:
· забезпечення вільного доступу до національних і світових інформаційних ресурсів на рівні повторної інформації;
· організація гарантованої доставки першоджерел з національних, зарубіжних, міжнародних інформаційних центрів;
· забезпечення доступу до найбільш цінною профільною БД різних видів;
· забезпечення доступу до міжнародних інформаційних систем;
· забезпечення видаленого доступу до інформаційних ресурсів бібліотеки і доставка копії або оригіналів першоджерел з фонду бібліотеки;
· надання кваліфікованою допомозі в розшуку і отриманні інформації в світовому інформаційному просторі.
Розвиток світових інформаційних комунікацій і інтеграція національних інформаційних ресурсів в єдиний глобальний інформаційний простір на основі Internet покладає на бібліотеку додаткові задачі по навігації по національних і світових інформаційних ресурсах.
Ці функції бібліотека повинна реалізовувати нарівні з традиційними, родовими. Традиційна бібліотека, основною задачею якою єзбереження документів їх використання, не в змозі виконати перераховані вимоги. Для того, що б відповідати вимогам, що пред’являються до бібліотеки сучасним суспільством, необхідно піддати її трансформації в сучасну інформаційну установу, бібліотека повинна стати відкритою.
Відкрита бібліотека - це бібліотека, яка, з одного боку, забезпечує своїм користувачам вільний доступ до національних і світових інформаційних ресурсів, з іншого боку, що надає свої ресурси до вільного використання видаленим користувачам, т. е. доступна через систему електронних комунікацій. Для здійснення подібної трансформації бібліотеці необхідно вирішити комплекси проблем організаційних і технологічних.
Перший передбачає рішення наступних задач:
· реорганізація системи управління бібліотекою;
· перебудова функціональної структури бібліотеки;
· перепідготовка і навчання кадрів в бібліотеці;
· навчання користувачів бібліотеки;
· встановлення відносини з іноземними і національними партнерами;
· вивчення світового інформаційного простору з метою розшуку і, по можливості, придбання найбільш цінних інформаційних ресурсів;
зміна принципів комплектування колекції документів, ведення довідково-інформаційної роботи, обслуговування користувачів та інші.
Прирішенні комплексу технологічних проблем необхідно вирішити наступніпитання:
· автоматизувати процеси всередині бібліотеки;
· забезпечити доступність інформаційних ресурсів бібліотеки через автоматизовану систему (АС);
· підключити АС бібліотеки до глобальної системи комп’ютерних комунікацій Internet;
· забезпечити доступність інформаційних ресурсів бібліотеки для видалених користувачів. Перший комплекс проблем вирішується в індивідуальному порядку з урахуванням умов і можливостей конкретної бібліотеки і підходів до його рішення може бути дуже бажано багато. Крім того, рішення цих задач не спричиняє за собою великих матеріальних витрат, що саме по собі важливе.
Життя, однак, змушує їх, як і бібліотекарів, також мати справу з електронним документом, і ось на світло з’являється неологізм на зразок незграбної “інформаційної речі” або зовсім сміхотворного “бездокументарного документа”, що став, проте, офіційним поняттям I Цивільного Кодексу України.
Адепти “принципово нових теоретичних положень” дивним образом не помічають яких-небудь протиріч і невідповідностей у власних твердженнях.
Дійсно: ну допустимо, “публікація” краще за “документ”. Ну давайте на хвилину забудемо про те. що унікальну частину бібліотечного фонду складають якраз неопублікованні, а в їх числі документи типу манускриптів, що непублікуються або дисертацій. У цьому випадку “документалістична” концепція перетворюється в “публікаціоністскую”, але ніяк не в інформаційну. Погодимося, що половина запитів вже доводиться не на паперовий, а на електронний документ (Я.Л.Шрайберг, що затверджує це, фахівець авторитетний), адже на документ же (ну нехай на електронне видання, по Р.С.Гиляревському), а не на інформацію в чистому вигляді, тим більше, що, по думці того ж Я.Л.Шрайберга, більше трьох сторінок чоловік з екрана сприйняти не може, він робить в такому випадку принтерну паперову копію, тобто різновид документа (публікації, видання, книги).
Ті, хто визначає документи як носіїв первинної інформації, повинні визнати, що принаймні газети підпадають під це визначення однозначно, і їх віднесення не до документів, а до деяких “інших джерел інформації” явно некоректно. З іншого боку, зведений звіт, хоч і міститьповторну інформацію, залишається службовим документом. Про наївний “бездокументарний документ” уже і говорити не доводиться.
Коротше кажучи, альтернатива “документу” відсутня. А отже, моваповиннайти не про заперечення “документалістикою парадигми бібліотеки”, а про розробку специфіки бібліотеки нового вигляду - бібліотеки електронної, тобто, що має електронний фонд, електронний каталог, електронну матеріально-технічну базу, але як і раніше реального бібліотекаря і користувача. Так і електронної-то така бібліотека є і буде не повністю. У ній зберігається традиційний фонд, причому він буде поповнюватися доти, поки в світі не припиниться книговидання (поки спостерігається тенденція до його зростання, а не скорочення), з’являється його вельми своєрідна частинапід фонд електронних документів (локальних назвемо їх поки так типу CD-ROM, DVD; видалених, до яких забезпечується теледоступ). Задача фондовика визначити в кожному випадку оптимальну частку машинолюдиносприймаемих документів, критерії відбору того або іншого їх вигляду, виходячи при цьому з критеріїв повноти обслуговування (міри і оперативність задоволення запитів) і вартісних вимірників. Загальна політика формування фонду при цьому доповнюється вимогою комфортності: один і той же документ один читач хоче мати в друкарському, а іншій в електронному вигляді, третій потрібна власна ксерокопія; бібліотека, отже, прагне до оптимального задоволення запиту не тільки на зміст, але і на форму документа. У цілому ж бібліотечне фондоведення лише модернізується, але його принципи і закони продовжують діяти у всьому об’ємі.
Особиста присутність користувача в бібліотеці стає все менш обов’язковою. З’явився “видалений користувач”. І чудово: в читальному залі бібліотеки все більше вивільняється вільних місць. Відвідування читального залу перестає бути прикрою необхідністю, нарешті зал стає бажаним місцем для любителів аромату бібліотечних книг, особливої бібліотечної атмосфери, місцем спілкування духовно родинних душ. Він, як і аванзали, конференц-зали, повинен залишитися у високоавтоматизованної бібліотеці.