Зокрема, усі рухи над планкою в стрибках у висоту і із шостому в безопорній фазі відбуваються відносно центру тяжіння. Переміщення окремих частин тіла вниз за планку викликає компенсаторні рухи інших частин тіла нагору, дозволяючи підвищити ефективність стрибка, перебороти велику висоту.
Рух в польоті дозволяє зберегти стійке положення і прийняти необхідну позу для вигідного приземлення.
Приземлення
Роль і характер приземлення неоднакові в різних стрибках. У стрибках у висоту і із жердиною воно повиннео забезпечити безпеку. У стрибках у довжину і потрійним, крім того, правильна підготовка до приземлення й ефективне виконання його дозволяють поліпшити спортивний результат.
Припинення польоту з моменту зіткнення з землею сполучено з короткочасної, але значним навантаженням не тільки на ноги, але і на весь організм спортсмена.
У момент приземлення швидкість польоту знижується за рахунок амортизаційного згинання в тазостегнових, колінних і гомілковостопних суглобах при наростаючій напрузі м'язів. М’язи-розгинателі, розтягуючи, роблять роботу, що уступає, поки рух центру тяжіння не загальмується до нуля.
Сповільнення руху центру тяжіння униз після зіткнення з землею відбувається також за рахунок еластичності стопи і деформації місця приземлення.
Велику роль у зм'якшенні навантаження в момент приземлення грає шляху амортизації, тобто відстань, що проходить центру тяжіння тіла від першого зіткнення з опорою до моменту повного припинення руху. Чим цей шлях коротше, тим швидше буде зупинений рух, тим різкіше і сильніше струс тіла в момент приземлення. Так, якщо при падінні з висоти 2 м стрибун амортизував би навантаження приземлення на шляху, то перевантаження при цьому дорівнювала б 20-кратній вазі спортсмена. Перевантаження зв'язок і м'язів і струс організму привели б до ушкоджень. От чому важливо якнайбільше подовжити шлях гальмування (глибше присідати, а також використовувати відповідний матеріал, що знаходиться на місці приземлення ).
Приземлення в яму з піском викликає дуже велике навантаження. Так, наприклад, у стрибках із жердиною при падінні з висоти близько 4 м середнє навантаження на м'язи ніг перевищує вагу стрибуна в 5-6 разів ( Д.А. Семенов ). Саме через такі перевантаження працездатність стрибуна із жердиною знижувалася вже після 4-6 стрибків з повного розбігу. Сучасний пристрій місць для стрибків значно полегшує приземлення в стрибках у висоту і із жердиною. Нові матеріали і пристрої (поролон, амортизаційні подушки) дозволили збільшити кількість стрибків у кілька разів, запобігти виникнення м'язових болів і травм і не піклуватися про форму приземлення.
Значне перевантаження в момент приземлення відбуваються тепер лише в стрибках у довжину і потрійним з розбігу. Тут безпека приземлення досягається падінням під кутом до площини піску. Пісок, що ущільнюється під вагою стрибуна, не тільки зм'якшує поштовх, але і переводить рух у горизонтальне, чим помітно збільшується ( на 20-25 див ) довжина шляху гальмування і значно зм'якшується приземлення.
Література:
1. Стражак А.П., "Стрибок у висоту" 1987 р. Видання стор. 76.
2. Партнов В.П. "Стрибок у висоту" фізкультура і спорт 1979 р. Видання стор.59.
3. Н.Г. Озолин, В.И. Воронкин,: "Легка атлетика" стор.65.