С.П.Петрущенков
Наука як феномен культури.
1. Вступ.
Цей навчальний посібник розрахований на студентів і аспірантів, що вже прослухали базовий курс філософії. Змістовно матеріал розділу "Наука як феномен культури" повинен бути знайомим більшості з них. Проте є одна важлива дидактична відмінність: розділ орієнтований на формування певних методологічних установок, які повинні допомогти у вивченні філософії науки. Необхідність такого підходу однаковою мірою детермінується як особливостями досліджуваної дисципліни, так і специфікою "суб'єкта, що пізнає". Разом вони визначають вимоги до процедури інтерпретації, які повинні забезпечити відповідний рівень розуміння.
Філософія науки, що видно вже з назви, є філософською дисципліною, і тому в процесі створення її концепцій і теорій обов'язково використовувалися рефлексивні процедури. Процесуальність філософії зводить історичність філософського знання до абсолюту: філософська теорія з необхідністю містить у собі історію власного становлення і апелює до історії філософії. Наука також явище історичне. Будь-яка філософська рефлексія над наукою - завжди історична рефлексія, тобто відповідає конкретному етапу розвитку науки і створена в конкретній системі уявлень про науку. В межах філософії науки рефлексії над наукою доведені до рівня теорії, тому такі моделі науки і наукового знання у більшості випадків претендують на загальність, а іноді й на абсолютність.
У цих умовах інтуїтивне розуміння таких моделей, а також їх раціональна інтерпретація через призму власних уявлень про науку, не гарантує адекватного результату. При інтуїтивному розумінні втрачається історичність, а разом з нею і можливість рефлексивної реконструкції світоглядних та методологічних підстав, базових припущень, в межах яких були створені конкретні версії філософії науки. Можливості раціональної інтерпретації зіштовхуються з проблемою обмеженості особистих образів науки. Середньостатистичний аспірант не відчуває потреби в самооцінці власних уявлень про науку, оскільки наука перетворюється в сферу його повсякденної діяльності. Безпосередність "входження в науку" гарантує відчуття достовірності професійного образу науки, який екстраполюється на науку взагалі. Тому сумнівів щодо адекватності власних уявлень про науку в звичних умовах не виникає.
Подолання проблематичності в рамках пізнавальної ситуації "підручник з філософії науки - читач" вимагає від останнього серйозних рефлексивних зусиль для створення свого роду "методології розуміння". Оскільки в підручнику подано аналіз філософських рефлексій над наукою, які були реалізовані в декількох традиціях протягом понад ста років, існує безліч можливих варіантів "методології розуміння". Можна говорити про ситуативні моделі розуміння, в яких, тією чи іншою мірою, виконується низка методологічних процедур, пов'язаних з постійним контролем над моделлю інтерпретації, аналізом базових установок на науку в даній історичній або предметній проекції, оцінкою ролі особистих цільових і мотиваційних установок тощо.
Зміст і структура розділу "Наука як феномен культури" організовані таким чином, щоб забезпечити читачу можливість самооцінки особистих уявлень про науку та створити умови для реконструкції того образу науки, в межах якого була створена та чи інша концепція філософії науки. Слід також звернути увагу на те, що значення такого роду рефлексивної діяльності не вичерпується інтересами опанування даної навчальної дисципліни. В її процесі формуються узагальнені особисті моделі розуміння навчального матеріалу, зокрема моделі переходу від старого до нового знання, методики процесу самоосвіти й т.ін. Рефлексивна діяльність також істотно впливає на процес мотиваційного обгрунтування стратегії особистої поведінки в системі освіти, відіграє важливу роль у становленні самосвідомості вченого.
2. Реальна наука і система уявлень (знань) про науку.
Базовий принцип аналізу науки як феномена культури полягає у чіткому розрізненні реальної науки і системи уявлень про науку. З одного боку, у світі людської культури існує складне мегаутворення, яке містить у собі величезну кількість елементів і яке за традицією називається наукою. Стосовно сучасної науки можна говорити про те, що вона знаходиться в проміжку між цілісним функціонуванням в якості єдиної системи і розпадом на елементи, що самостійно розвиваються.
З іншого боку, існує три рівні, на яких формується система уявлень (знань) про науку. Культура, як традиція, всередині себе відтворює набір стереотипних уявлень про те, що таке наука для повсякденної свідомості, тобто це масові образи науки. Вони тиражуються як через засоби масової інформації, так і на рівні безпосереднього спілкування. Наукове співтовариство рефлексує щодо цілей, змісту та результатів власної діяльності й створює професіональні образи науки, які транслюються через усе різноманіття форм наукового спілкування: система освіти, "лабораторне життя", конференції тощо. І в кінцевому підсумку, наука виступає об'єктом пізнання, що досліджує через своєрідність своїх предметів і методів цілий ряд дисциплін: соціологію науки, історію науки, психологію науки, методологію науки, філософію науки. Таким чином, різноманіття образів науки (масових і професіональних) доповнюється нескінченними суперечками про точне "визначення" (дефініції) науки, про межі між науковим і ненауковим, які ведуться в усіх формах теоретичних рефлексій над наукою: від аморфного наукознавства до філософії науки.
Існування великої кількості теоретичних моделей науки і ще більшого різноманіття образів науки об'єктивно обумовлено. Наука - дуже складне явище, яке постійно розвивається, його неможливо охопити як на рівні безпосереднього особистого досвіду і основаної на ньому індивідуальної пізнавальної дії, так і на рівні кінцевої кількості моделей. Але будь-яка модель науки завжди містить у собі момент узагальнення щодо науки взагалі. Тому звернення до історії пізнання науки повинне враховувати момент переходу від фрагментарності до цілісності щодо кожного теоретичного опису науки.
На рівні індивідуальної свідомості сукупність знань і уявлень про науку також добудовується до цілісності, частіше за все у формі образу науки, рідше - у вигляді концептуальної моделі. Важливим тут є той факт, що будь-який суб'єкт пізнавальної діяльності, а також суб'єкт будь-якої іншої діяльності, що тим чи іншим чином пов'язана з наукою, здійснюючи конкретні дії, керується власними уявленнями про науку. При цьому інтуїтивно передбачається, що вони адекватно відповідають реальній науці. Тобто, не тільки на рівні пізнавальної (навчальної) діяльності, а й у сфері практичної діяльності, рефлексія над особистим образом науки відіграє важливу роль. Вона дозволяє уникати низки помилок, насамперед, помилки екстраполяції або надмірного узагальнення.
Різноманіття теоретичних моделей науки робить проблемним можливість викладу певного інваріанта знань про науку, який максимально відповідає реальній науці й дозволяє використовувати його як підставу для рішення проблеми коректної інтерпретації історичних форм філософії науки. В зв'язку з цим, у тексті розділу велика увага приділяється не опису науки як феномена культури, а фіксації принципів, за допомогою яких можливий такого роду опис.
У найбільш загальному вигляді опис науки як феномена культури містить у собі два підходи: зовнішній і внутрішній. В першому випадку наука розглядається як цілісний феномен відносно світу культури. В другому випадку, наука постає як складний, структурований об'єкт, кожна з частин якого може бути розглянута як самостійний об'єкт.
3. Наука у світі культури.
3.1. Межі науки.
Розгляд науки стосовно світу культури може здійснюватися в кількох можливих проекціях. Найбільш простою є просторова проекція: наука посідає певне місце у світі культури, тобто має межі. Для того, щоб окреслити контури науки в першому наближенні, можна абстрагуватися від точного визначення того, що таке наука, і покладатися на сукупність усталених уявлень. Їх достатньо для того, щоб зафіксувати дві форми встановлення межі: зовнішня і внутрішня демаркації - але при детальнішому розгляді використовуватимуться поняття, розглянуті в пункті 4 "Наука як система".
Зовнішня демаркація науки встановлюється переважно нормативним шляхом. Елементи культури, які виконують нормотворчу функцію, насамперед право, створюють набір положень, додержання яких у даному суспільстві і є визнання статусу науковості. При цьому єдиного принципу класифікації не існує. Набір атрибутивних властивостей науковості істотно розрізняється щодо того, що є об'єктом регулювання: вид діяльності, характер установи, специфіка дослідження й т.ін. Варіабельність нормативного визначення науки та науковості також пов'язана з тим фактом, що право як явище, насамперед пов'язано з конкретною державою.
Другою формою зовнішньої демаркації науки є набір домінуючих у суспільстві соціальних уявлень про науку. Цей набір відрізняється ще більшою варіабельністю, оскільки містить у собі специфіку ідеологічного, релігійного, етнічного, професійного відношення до науки. Межі науки, прописані в масовій свідомості, об'єктивно не збігаються з нормативно-правовими межами, але саме вони зумовлюють особливості сприйняття науки у більшості людей. Масові образи науки впливають і на формування професіональних образів науки: через систему середньої освіти і засоби масової інформації.
Внутрішня демаркація науки також здійснюється через нормативність і систему уявлень. Наука як соціальний інститут, має законне право нормотворчості, результати якої фіксуються в сукупності регулятивних документів. Писане внутрішньонаукове право встановлює норми, що регулюють соціальні відношення всередині науки, наприклад, процедури здобуття статусу: вченого ступеня, звання тощо. Друге завдання - створення і підтримка внутрішньонаукових стандартів: від еталонів виміру до вимог щодо оформлення тексту.