Багатоманітність методологічних підходів до типологізації політичної ку-льтури та множинність її типів відбивають усю складність політико-куль-турного феномену. Являючи собою архіскладне структурне утворення, полі-тична культура будь-якого суспільства своїми конструюючими атомарними елементами має політичну свідомість та політичну поведінку кожного з його членів. Як людина поводить себе в політиці, які особливості мають її полі-тична свідомість і поведінка – це багато в чому визначається процесом полі-тичної соціалізації.
2. Політична соціалізація як політико-культурний процес.
2.1.Сутність і детермінанти політичної соціалізації.
У політично організованих суспільствах людина завжди вільно чи невіль-но залучена до системи політичних стосунків, є носієм політичної культури. Перманентний процес залучення людини до політичної системи, формуван-ня в неї певного ставлення до влади та політичної активності на грунті засвоєння змісту політичної культури суспільства й самостійного осмис-лення сутності соціального буття одержав назву політичної соціалізації.
Політична соціалізація є однією зі складових загального процесу соціалі-зації людини. Процес залучення індивіда до політичної системи завжди від-бувається в контексті його залучення до системи суспільних стосунків у ці-лому. Засвоюючи через соціальне спілкування й виховання та розвиваючи в міру індивідуальних здібностей соціально-культурний досвід, індивід зас-воює й розвиває навички, знання, норми, цінності і традиції політичної сис-теми.
За своїм змістом політична соціалізація являє собою двоєдиний процес: переходу вимог політичної системи у внутрішню структуру індивіду та фор-мування активності індивіда стосовно політичної системи. Звідси випли-вають дві основні функції політичної соціалізації.
1) набуття індивідом вміння орієнтуватися в політичному просторі;
2) набуття їм навичок виконувати певні ролі у політичній системі.
Ролі, які виконує людина у політичній системі, можуть бути найрізнома-нітнішими: підданий, виборець, компетентний спостерігач, компетентний критик, функціонер політичної партії або політизованої громадської органі-зації, державний чиновник, політичний діяч, політичний лідер тощо. Спро-можність їх виконання в політичній системі багато в чому залежить від міри та характеру політичної соціалізації особи.
Міра політичної соціалізації окремої людини індивідуальна. Але разом з тим вона внутрішньо детермінована дією трьох перемінних: 1) віку людини; 2) наявності в неї того або іншого суб‘єктивного досвіду; 3) здібністю до самостійних форм мислення та поведінки в царині політики. Комплексний вплив означених чинників визначає стадію політичної соціалізації.У полі-тичній теорії найчастіше вирізняють дві основні стадії: первинну та вто-ринну.
На первинній стадії формується початкове ставлення до сфери політики через сприйняття політичної інформації за допомогою думок і оцінок ото-чуючих, персоналізацію політичних образів, появу першого самостійного досвіду взаємодії з владою. Зміст первинної стадії становить засвоєння інди-відом політичних цінностей, установок, норм, орієнтацій, що були вироблені суспільством; закріплення у структурі індивіду стереотипів політичної куль-тури суспільства.
Вторинна стадія пов‘язана з розширенням самостійного політичного дос-віду, з вмінням робити індивідуальні політичні висновки, формувати пози-ції, що спроможні протистояти тиску колективної думки, з участю у спеціа-лізованих політичних об‘єднаннях і організаціях. Вторинна соціалізація ха-рактеризує становлення індивідуальної політичної культури особи, її спро-можність до самостійного вироблення політичних цінностей, установок, норм, орієнтацій.
У процесі політичної соціалізації на формування свідомості та поведінки людини впливає велика кількість як об‘єктивних, так і суб‘єктивних чинників. Усі чинники політичної соціалізації можна умовно поділити на власне й невласне політичні.
Як невласне політичні виступають такі чинники, які перебувають поза ме-жами політичної системи, але одночасно здійснюють істотний вплив на про-цес політичної соціалізації, обумовлюючи формування певних тенденцій по-літичної свідомості та поведінки громадян. До них слід віднести: рівень ма-теріального добробуту, спосіб життя, моральне здоров‘я суспільства, вели-ких та малих соціальних груп, до яких залучено індивіда.
Як власне політичні виступають такі чинники, які визначають процес полі-тичної соціалізації зсередини політичної системи: характер політичного ре-жиму, єміст політичних норм, якість політичної інформації тощо.
Процес політичної соціалізації детермінують чинники різного соціального рівня. На макросоціальному рівні суттєвий вплив на формування стереотипів політичної свідомості та поведінки громадян справляють пануючі у суспіль-стві соціально-економічні стосунки, специфіка етно-національного та релі-гійно-конфесійного спілкування, характер політичної влади, зміст націо-нальної культури. На мезосоціальному рівні такими чинниками є становище певних соціально-класових, етнічних, конфесійних, професійних, територі-альних, статево-вікових та інших великих соціальних груп у суспільстві, їх культурні традиції. На мікросоціальному рівні процес політичної соціалізації багато в чому залежить від родинних традицій, стосунків на роботі, специ-фіки неформального спілкування тощо. В останній час у зв‘язку з розвитком тенденцій інтернаціоналізації та глобалізації соціально-економічних, полі-тичних та культурних стосунків, все більший вплив на процес політичної соціалізації здійснюють явища, що відбуваються на мегасоціальному рівні, – рівні розвиток економічної кооперації, політична інтеграція, регіональні та глобальні конфлікти і кризи тощо.
Слід зауважити, що чинники різних соціальних рівней неоднаково впли-вають на конкретних індивидів та різні соціальні групи. Кожен із чинників впливає на людину через призму її індивідуальних особливостей – специфі-ку світогляду, рівень інтелекту, моральні підвалини тощо. Відбиваючись у індивідуальній свідомості, чинники соціального буття набувають певної зна-чущості й виступають як сигнали, що спонукають особу до певного способу дій в царині політики.
Серед великої кількості акторів політичної соціалізації особлива роль на-лежить соціальним інститутам, які справляють цілеспрямований вплив на формування політичної свідомості і поведінки громадян. Такі інститути поз-начаються як інститути політичної соціалізації. До них слід віднести: сім‘ю, школу, церкву, засоби масової інформації, громадські об‘єднання та орга-нізації, політичні партії, державні органи та установи. Вплив інститутів по-літичної соціалізації на членів суспільства здійснюється за допомогою діяль-ності конкретних людей (батьків, вчителів, священиків, журналістів і т. д.), яких називають агентами політичної соціалізації.
2.2. Політичне виховання.
Окремим випадком політичної соціалізації є політичне виховання – процес цілеспрямованого та систематичного впливу на політичну свідомість та політичну поведінку громадян з метою формування в них певних політичних якостей. Цілеспрямованість і систематичність – два головних чинники, які вирізняють політичне виховання із загального контексту політичної соціалі-зації. Головне завдання політичного виховання –укорінювати у свідомості та поведінці людини пануючих в даній системі політичних цінностей, норм, орієнтацій та зразків, розповсюджувати певний тип політичної культури. Політичне виховання містить два компоненти: раціональний та емоційний.
Раціональний компонент полягає у передачі необхідної політичної інфор-мації, формуванні певної системи політичних знань. Він втілюється у полі-тичній освіті. Будь-яка політична організація намагається забезпечити не-обхідний для свого самозбереження та саморозвитку мінімум знань у своїх членів. Внаслідок цього вона вимушена створювати свою систему полі-тичної освіти.
Політичною освітою своїх громадян займається будь-яка держава. Через стандарти шкільноїта вузівської освіти, засоби масової інформації, що конт-ролюються нею, держава здійснює цілеспрямований вплив наполітичну сві-домість та поведінку громадян, намагається виробити в них якості, які є адекватними характеру політичного режиму. Систему державної політичної освіти складають шкільні та вузівські політологічні курси, політичні прог-рами державних теле- і радіокомпаній, політичні рубрики газет і журналів, що контролюються урядом.
У структурі політичних партій також діють свої системи політичної осві-ти, за допомогою яких партійні маси інформуються про цілі й завдання пар-тії, програмні принципи ії діяльності, стратегію та тактику. Системи партій-ної освіти включають у себе партійні школи (у тому числі й вищі), гуртки політичних знань, теоретичні та пропагандистські журнали, газети. Великі партії контолюють теле- та радіоканали або мають на них свої програми.
Емоційний компонент політичного виховання зводиться до вироблення певного ставлення до політичних об‘єктів та явищ і пов‘язаний з формуван-ням сталих емоційних преференцій людей у політичній сфері, які часом ді-ють незалежно від свідомості. Дійовим засобом політичного емоційного ви-ховання є різні ритуали: урочисті збори; вручення нагород, паспортів, парт-квитків, паради, походи, демонстрації, вшанування, святкування ювілеїв.
Важливу роль у формуванні стереотипів політичних емоцій членів органі-зацій відіграє політична організація має свій пантеон героїв та мучеників, чий ідеалізований життєвий шлях пропонується її членам як приклад для наслідування. Сильний емоційний вплив на свідомість та поведінку членів організації покликана здійснювати політична символіка: державні та національні прапори, герби, гімни, партійні емблеми, знамена, пісні, окремі кольори, портрети політичних лідерів.