У процесі політичного виховання використовуються різні методи. Методи політичного виховання підрозділяються на прямі та побічні.
До прямих методів належать: 1) переконання, що грунтується на відповід-ній інформації та аргументації; 2) примушення, яке підкріплюється репре-сивними санкціями; 3) навіювання, що грунтується на некритичному сприй-нятті канонів політичної організації; 4) наслідування, шляхом виховання на яскравих зразках нормативної поведінки.
До побічних методів належать: 1) використання політичних символів та ритуалів; 2) стимулювання нормативної політичної поведінки шляхом заохо-чення та нагород; 3) конструювання спеціальних ситуацій (типу політичних кампаній), що зорієнтовані на певні зразки поведінки.
У процесі політичного виховання використовуються різноманітні засоби впливу на особу. На рівні індивідуального виховання важливе значення має особистий вплив агентів, яких спеціально виділяє організація, що ство-рюють спеціальні ситуації, забезпечують вербальний вплив та особистий приклад. На рівні малих соціальних груп застосовуються такі колективні форми політичного виховання, як збори, дискусії, семінари тощо. На рівні великих соціальних груп ефективний вплив на політичне виховання здійс-нюється такими масовими діями, як мітинги, демонстрації, маніфестації то-що. Однак найбільш ефективним інструментом на усіх рівнях політичного виховання є засоби масової інформації: преса, радіо, телебачення. Головним критерієм ефективності усіх засобів і методів політичного виховання, на кінцевий рахунок, є адекватна даній політичній організації поведінка окре-мого її члена.
2.3. Етапи політичної соціалізації.
Політична соціалізація – це безперервний процес, який починається у ран-ньому дитячому віці й триває усе життя людини. Його зміст утворюють на-буття та втрачення індивідом тих або інших політичних якостей. Які з них людина набуває, а які втрачує – це багато в чому обумовлюється особли-востями буття на кожному з етапів її життєвого шляху. Тому типові етапи політичної соціалізації взагалі співпадають з типовими етапами життя та діяльності людини. У процесі політичної соціалізіції можна вирізнити п‘ять типових етапів, які розрізняються між собою особливостями формування та розвитку свідомості людини, ступенем впливу тих або інших чинників її життя та діяльності, енергетичним потенціалом індивіду, мірою впливу тих або інших соціальних інститутів.
Перший етап політичної соціалізації припадає на дошкільні роки. У сучас-ному суспільстві дитина вже у віці 3-4-х років набуває перші відомості про політику. Основним інститутом політичної соціалізації на цьому етапі, як правило, є сім‘я. У процесі сімейного виховання дитина робить перші кроки в опануванні політичної культури суспільства. Сім‘ї мають свої політичні традиції, які передаються дитині. Через сім‘ю дитина вільно чи невільно залучається до поля певної політичної субкультури.
Чималу роль у формуванні початків політичної свідомості у дошкільні ро-ки відіграють також церква, радіо та телебачення, оточення однолітків. По-засімейні чинники можуть справляти на дитину цілком протилежний вплив, ніж сім‘я. Але у більшості випадків чинник сім‘ї на початковому етапі полі-тичної соціалізації превалює. Лише в тому випадку, коли дитина з якихось причин не любить або не поважає батьків, позасімейні чинники можуть ста-ти сильнішими.
Другий етап політичної соціалізації співпадає зі шкільними роками. На цьому етапі найважливішою інституцією політичної соціалізації стає школа. Через школу дитина починає залучатися до державної системи політичного виховання. Шкільна освіта у будь-якому суспільстві покликана виконувати найважливіші політичні функції – прищеплювати любов до держави, її інс-титутів, виховувати патріотизм. За допомогою вивчення спеціальних дис-циплін цілеспрямовано формується певна система знань про політику. Але у старшому віці підліток починає співставляти одержані знання з реальним життям і, коли вони виявляються неадекватними, то навчально-виховна діяльність не досягає своєї мети.
В міру оволодіння читанням все більший вплив на формування політичної свідомості здійснюють газети, журнали, художня та суспільно-політична лі-тература. Не останню роль у політичній соціалізації школярів відіграють ди-тячі організації, багато з яких так або інакше пов‘язані з певними політич-ними силами.
Третій етап політичної соціалізації починається після закінчення школи і триває до 25-30 років. На цьому етапі пріоритетний вплив на формування політичної свідомості і поведінки молодих людей мають різні формальні та неформальні молодіжні об‘єднання. На тих, хто після закінчення школи про-довжує навчання, сильно впливають традиції вищого навчального закладу, його професорсько-викладацький склал, студентські організації. У вищій школі істотно поглиблюються та розширюються системні знання про політику.
У юнацькому віці в людини відчувається надмір життєвої енергії, який часто виплескується в царину політики. Багатьма молодими людьми політи-ка сприймається як гра, що дає можливість утвердити власне Я, задоволь-нити честолюбні амбіції. Політичні орієнтації у цьому віці характеризуються браком сталості, політичні дії відрізняє радикалізм. Молодь, більш ніж інші вікові групи, буває невдоволеною існуючою політичною системою, що, як їм здається, зачіпає її права, обмежує свободи, заважає швидкому просу-ванню по соціальній драбині.
Четвертий етап політичної соціалізації пов‘язаний зі знаходженням лю-диною стабільного місця в житті. Людина визначається з колом занять, про-фесією, постійною роботою, заводить сім‘ю. У неї залишається все менше часу для заняття політикою. І коли коло ділових та професійних інтересів людини прямо не пов‘язане з політичною сферою, а умови життя її цілком задовольняють, то політична активність індивіда спадає, а до ролі виборця.
Інша річ, коли людину не задовольняють її життєві умови. Це дійова пере-думова політичної активізації. Людина стає учасником політичного руху, вступає у політичну партію або політизовану громадську організацію. Вибір тієї чи іншої партії або організації залежить від характеру інтересів, що не задовольнені. Коли, наприклад, людина не задоволена станом оточуючого середовища, то скоріш за все вона вступить до партії “зелених” або до однієї з екологічних асоціацій. Під час гострих соціальних криз, коли становище основної маси населення різко погіршується, спостерігається значне зрос-тання політичної активності громадян. Але, як правило, у зрілому віці полі-тична поведінка людини стає більш спокійною та помірною, а політичні по-гляди – стабільними.
П‘ятий етап політичної соціалізації припадає на похилий вік. Закінчивши трудову діяльність, людина уходить на пенсію, звільняється від маси поточ-них справ. У неї з‘являється багато вільного часу, який часто, коли дозволяє здоров‘я, віддається політиці. Соціологічні спостереження свідчать, що се-ред учасників різних політичних акцій багато громадян похилого віку.
Політичні погляди літніх людей у більшості випадків консервативні. Їх по-літична активність спрямована на збереження традиційного порядку та про-тидію усіляким новаціям. Люди похилого віку часто реанімують свої юнаць-кі ідеали та орієнтації. Певний вплив на політичну поведінку людей цієї ві-кової категорії здійснюють різні ветеранські організації, які у своїй біль-шості симпатизують консервативним політичним силам, а часом реакційним та реваншиським. Так, багато організацій ветеранів другої світової війни ФРН підтримують неонацистські політичні партії, а в Україні організації ветеранів Великої Вітчизняної війни та праці – Компартію України.
3. Політична культура сучасного українського суспільства.
3.1. Домінанти політичної культури посткомуністичної України.
Високий рейтинг інтересу до політики є індикатором розвинутого грома-дянського суспільства, якого поки що в Україні немає. Тому можна припус-тити не стільки високий рівень розвитку політичної культури в Україні, скільки сильну психологічну мотивацію до залучення в поточний хід полі-тичного розвитку.
Інший показник політичної культури – це орієнтація громадян під час ви-борчих кампаній, їх пріоритетний вибір, який грунтується на особистості по-літичного діяча або на підтримці партійної програми. У суспільствах з висо-ким рівнем розвитку гомогенної політичної культури виборцями звичайно маніпулюють за допомогою політичних структур і тільки іноді вони орієн-туються у своїх політичних пристрастях, виходячи з особи політичного ліде-ра.
Вибори президента України у 1991 та 1994 рр. засвідчили, що громадські політичні інституції ще не одержали пріоритетного розвитку, тому виборці орієнтуються скоріш на особи політичних діячів, а не на партії або рухи, які висувають своїх кандидатів. Незважаючи на недоліки у демократизації сус-пільства та ускладнення економічної ситуації, громадяни України не були готові вдатися до авторитарних методів розв‘язання існуючих проблем.
У когнітивному аспекті для більшості громадян України політична культу-ра несе у собі елемент невідповіповідності між очікуванням і реальністю або своєрідне розщеплення реальності. Згідно соціологічним дослідженням, де-мократія та суверенітет вважаються найвищими цінностями, які поділяються більшістю населення. Опитування, проведені у 1990 р., виявили, що укра-їнські громадяни висловлювалися схвально у пропорції два до одного з пи-тання про демократичні цінності.