Можливо він наслідував приклад геніального скульптора мармурового фрізу Парфенону, який також у 5 ст. до н.е. відступив від дійсності на користь гармонії.
Голови на кутах кришки саркофагу, меандри на цоколі – все у пам’ятнику вишукано та бездоганно. Лише розписи на торцях з амазонками, що напали на грека, здаються дещо недбалими, виконані іншою рукою.(іл.4) Емоційність сцени що з обох сторін з канелірованими пілястрами, двома злими воїнами та переможеним греком що опустився на коліно, який закривається щитом. Можливо дещо виправдовує деяку поспішність жіночих одеж що розвиваються над супротивником. Жестикуляція грека що захищається, рухи амазонок зображені з експресією. Відчувається трьохмірність простору, в якому відбувається битва: ступні амазонок на різних рівнях, на кордоні передньої ілюзорної площини та задньої. Глибинність виражена і світлою фарбою, що визначає вузьку низку ґрунту, на якій розміщенні ті що борються.
Кольори розпису різноманітні - від ніжно - рожевого до чорно - синього. Червоно-коричневі та біло-рожеві хітони амазонок, світла поверхня їхньої шкіри, засмаглі тіла еллінів, золоті шоломи та холодні спалахи щитів свідчать про багатство палітри кольору. Живопис цей відрізняється від розписів склепів того часу, де манера нанесення ліній більш помітна, монументальна, але одночасно груба. У композиціях саркофага контури проведені тонкими лініями, пропорції фігур мають більше вишуканості. Розпис характерний сліпучо червоною, прозоро холодною синьою та блакитною, мерехтінням теплих рожевих фарб. Висока якість розпису пояснюється використанням рідкої для етрусків саркофагів сировини – мармуру ,а також темпери у якій виконано живопис.
Можливо до кінця 4 ст. до н.е. відносяться розписи склепіння Франсуа поблизу Вульчі, перенесенні з берегу річки Фіора, де знаходиться склеп у музеї Торлонія. Так само як у фресках гробниці Голіні в Орвієто, тут посилюється світлове протиставлення простору та персонажів: тло посвітлішало, на фігури начебто лягла тінь; це відповідало загальній драматизації образів. Якщо врахувати, що сюжети розписів частіше були пов’язані з подіями, що відбувалися у царстві мертвих, з зображеннями вбивств, страждань, можливо допустити, що цей контраст застосовувався митцем невипадково.
На доволі довгому фризі змальовані сцени розправ греків з троянськими полоненими. Поруч з кожним написане його ім’я, що полегшує розуміння фрески. Центральну частину займає Ахілл, який схилився над троянським парубком, що сидить на землі. Ахілл вбиває його. (іл. 5). У спокої Ахілла та беззахисності його жертви, що покірно приймає смерть, виражена така ступінь жорстокості, яку важко зустріти у грецьких пам’ятниках.
Сюжети подібних фресок відповідали настроям етрусків в суворі роки їх боротьби з римлянами. Ці війни нерідко супроводжувались стратами та вбивствами. Жителі Тарквіній вбили декілька сот полонених римлян в жертву своїм богам. Тіт Лівій повідомляє про зустрічний акт римлян у 354 р. до н.е.: «втрати Тарквінійців у боротьбі були вагомими, але кількість полонених було ще більшим. З них було вибрано 358 з кращих сімей і відіслано до Риму, інші були вбиті без жалю. Римський народ не менш суворо вчинив з полоненими, які були прислані до Риму: вони були покарані розгами а потім їм відрубали голови».
У світлі таких подій драматичні сцени на фресках 4 ст. до н.е. не здаються вигаданими. Але митці, що жили за часів цих подій, зображували не реальні, а подібні епізоди історичного минулого. Етруський майстер обрав сцену троянської війни, нібито протиставляючи події, які трапились на його очах, з подіями легендарними. Те саме характерне і для грецького мистецтва. Вже на фронтонах Егінського храму скульптор зобразив боротьбу не греків та персів, а троянців й ахейців. Пам’ятники еллінського, етруського, римського мистецтва ніколи не були відірвані від реальності. Але майстри прагнули до асоціацій, зображуючи конкретні сучасні події у світлі величавих подій минулого.
Разом із троянцем, що гине, зображений величавий демон підземного царства Харон. (іл. 6). Крючкуватий ніс нависає над розкритим у кровожерливій посмішці ротом, очі ніби стріляють блискавками з-під бров.
В цьому образі художник відтворив жахи світу тіней. Він навмисне протиставив страшному образу Харона правильні риси обличчя крилатої богині смерті Ванф, яка стоїть ліворуч від Ахілла і подалась всім тілом вперед. Можливо, у жесті її руки, у нахилі голови, майстер хотів передати жалість до полоненого, бажання полегшити його страждання. Але обличчя Ванф спокійне: в ньому нема проблисків емоцій, тільки зосередженість у очах викриває увагу до казні, що коїться.
Так само і у фресках 5 ст. до н.е., митець зображує обличчя у профіль. Але все одно йому вдається відобразити жорстокість Харона, величавий спокій Ванф, мужність двох троянців яких мають стратити. У фігурах ахейців в панцирах відтворено впевненість. Є й тінь Патрокла, що присутній при страті й спостерігає цей обряд який виконує Ахілл у знак помсти за друга який загинув.
Невипадково під одним з крил Ванф розміщено обличчя Патрокла, під іншим Ахілла. Спокійно спостерігаючи жертвоприношення Агамемнон зображений зліва.
Для демонів підземного царства застосовано більш світлі фарби, ніж для людей. Холодні відголоски блакитного тону лягли на крила Ванф, обличчя та руки Харона голубі як у мерця. Більш того, фігури Патокла, Ванф і Харона знаходяться ніби у глибині тла. На першому - плані земні персонажі.
Інший розпис який знаходиться на правому боці основної камери у гробниці Франсуа , не менш жорстокий за сюжетом. Цей розпис присвячений боротьбі воїнів Вульчи з населенням іншого етруського міста. Це фрагмент міжусобної війни, що прискорила поразку етрусків. Це протиставлення старої події з сучасною в одному склепінні на сусідніх фризах, може бути натяком на схожість реального й легендарного.
Зображено парні групи бійців , де один влучає мечем іншого. Пози потерпаючих поразку такі як пози ніобід що гинуть у грецьких фризах. У рухах переможців виражені впевненість та сила не олімпійських караючих, Аполлона та Артеміди, а земних персонажів. Рухи воїнів що всаджують мечі у тіла своїх жертв, дуже деталізовано. Здається митець не збирався прикрашати дії переможців.( іл.7). На фресці усипальниці Франсуа, де зображено воїна що визволяє товариша, збереглись імена Мас тарна, а поруч Гая Віббени. Можливо тут представлена легендарна особистість ранньої історії, що асоціювалась довгий час з царем Риму Сервієм Тулієм.
Сповнений напруги Вел Сатіс якому належала усипальниця , він вдягнений у нарядний чорний плащ, який прикрашено фігурами танцюючих жінок та орнаментами, голова оповита вінком.(іл.8) Можливо в цьому образі етруський митець створив немов другий психологічний оповідний план, виражаючи своє відношення до сцен з муками та загибеллю. У легкому русі Вела Сатіса передано потрясіння . Губи розкриті й мязи здаються послабленими, як у людини що зосереджена на спостеріганні. Особливо виразні очі. Зіниці підняті, і очі дивляться трохи вгору, ніби він не бачить реальні образи, але згадує дещо дуже цінне й важливе йому.
Майстер знову протиставить два плани існування, зображаючи біля ніг Вела Сатіса слугу карлика або дитину з пташкою у піднятій руці. Ніби натякає на різне сприйняття дійсності, розрізняючи глибоке відношення до світу Вела Сатіса від безтурботного.
Етруський живопис зазнав великого впливу подій 4 ст. до н.е. змінювались не тільки сюжети фресок та співвідношення тла і фігур. Багатшою ставала палітра фарб, більш вільними й природними ставали пози. Майстри намагалися зобразити обличчя у трьох четвертному повороті. Глибше замислювались що до жестикуляції персонажів. Позами зображених фігур митці могли багато сказати: деталізація рухів, виразність обличчя набували все нові якості. Творчий геній етруських митців проявляв себе незважаючи на жорстокий наступ римлян, на руйнування спричинені завойовниками.
У роки боротьби проти Риму й останнього розквіту етруських міст, продовжували розвиватися тенденції, що з’являються наприкінці 4 ст. до н.е. Художники переважно зверталися до сцен у світі тіней або заупокійним трапезам, до богів та демонів підземного царства. У другій камері усипальниці Чудовиськ що у Тарквініях зображено Аіда який сидить на троні поряд з Персефоною та Геріоном який мав три голови, із щитом та списом . Тонше відчували майстри виразність ліній та красок, зображуючи волосся Персефони яке розвивається, її вродливе молоде обличчя. Власні й мужні риси Аіда, із розумними очами, чорними бровами та бородою, що видно з-під шкіри вовка яка накинута на його голову. Морда звіря із розсунутою пащею відтіняла величність божества ( іл.9).
Характер персонажів у етруському мистецтві й раніше не був радісним. Для них типове проникливість образу, суворість відчуттів. Звичайно етруски добре знали грецьке мистецтво з його відкритими і впевненими героями, погляди яких випромінювали спокій та доброзичливість. Але етруська культура за своєю сутністю тісно пов’язана з вимогами культу, більше схилялась до магічно –святкового відчуття світу, яке притаманне східним цивілізаціям. Особливо у розписах склепів мистецтва останніх сторіч ці настрої посилились. Для погребального живопису 3 ст. до н.е. що продовжував розвивати драматичні сюжети, притаманна загальна холодна манера виразу у більш чітких контурах облич та фігур. Збільшилась деталізація декору, вишивками покривал та одягу, різьбою меблів, візерунками тканини.
Наглядним прикладом є дві фрески гробниці Щитів із Тарквіній виконані за одним сюжетом, але різними майстрами Сцени заупокійних трапез дуже схожі між собою: перед невисоким столом з їжею лежить етруск, поруч сидить його жінка. Дуже детально зображено усі атрибути трапези, візерунки на вишитих покривалах якими заслані лежанки, орнаменти на подушках під ліктями чоловіків. Композиції відрізняються не тільки тим, що в одній біля лежаку стоять кіфарет та флейтист, а в іншій прислуга з опахалом: у сцені з музиками увагу художника більше привертає живописна сутність розпису, у сцені з прислугою графічна.(іл.10)