Розпис з музиками це заупокійна трапеза подружжя Велотур Велха і Ларт Велха, ім’я яких написано поруч із зображенням. Спершись на велику подушку Велур слухає звуки кіфари та флейти, ніжно поклавши руку на плече Ларт. У його сумному профілі художник зобразив рідку для етруських пам’ятників величавий смуток. Такої конкретики у передачі внутрішнього трепету людини, яка прощається з близькою людиною, не знали древньогрецькі майстри. Виразність якої досяг цей етруський художник , перевершила почуття, що ярко проявилися у ранньохристиянському мистецтві.
Живописна манера вражає різкими та бігкими мазками. Темними лініями майстер намітив напрям волос Ларт, зробивши коричневим тлом враження їх м’якості. Малюнок ярко червоних губ жінки у відношенні з темними провалами очей дуже різкий та експресивний. Поряд з обличчям Ларт, шедевром етруського живопису 3 ст. до н.е., обличчя жінки у іншій фресці менш емоційне.
Не виключено що в обох розписах поряд з померлим зображено живу людину , як на грецьких лекіфах з білим тлом. У композиції з музиками чоловік спокійний, жінка охоплена страхом, а в іншій навпаки. Спокійна жінка (іл.10) торкається рукою плеча схвильованого чоловіка; у сцені з музиками також більш стриманий у емоціях чоловік торкається рукою схвильованої Ларт. Ця жестикуляція не випадкова.
У гробниці Ті фона на центральному стовпі, який підтримує стелю склепіння, художник зобразив страшних чудовиськ з ногами - зміями. Верх опори що трохи розширений прикрашений трьома вузькими орнаментальними фрізами, що робить кожну сторону стовпа схожу на пілястр з декоративною капітеллю. Тіфони на стовпах тримають широко розтав ленними руками тяжку стелю камери.(іл.11) Драматизм образів й емоційна виразність що зростає у етруських фрескових розписах 2 ст. до н.е., тут є наглядними. На холодному синьому тлі широко розставлених, але нібито ослаблих крил присутні гарячі мазки , якими обмальовано тіло демона.
Римляни принесли з собою багато нових порядків, іноді ворожих етрускам ідей .Страшніше фізичного рабства була для етрусків необхідність змиритися з ними слідувати їм у мистецтві. Тому хоча у різних сценах або персонажах розписів і немає іншосказаннь , езопівського натяку на відповідні події або конкретні особистості , але настрій етруських фресок так чи інакше обумовленні станом народу, що постійно гинув під натиском римлян по всій території від Арно до Тибру.
3. Республіканський Рим-спадкоємиць Етрурії. Процес консолідації племен і народів під егідою Риму.
У елліністичний період, за існування у Римі республіки, відбуваються:
509 р. до н.е. етруських царів було повалено й встановлено аристократичну республіку. Але визволення Риму з-під влади етрусків не сприяло розквіту економіки та культури. Помітно посилюється землероб ний розвиток відносно з розвитком торгівельно-ремісничих прошарків у попередній період.
Протягом 5 ст. до н.е. сили Риму майже повністю зосереджені на боротьбі за свій вплив на прилеглі південні латинські поліси й поступове відчуження південно етруських володінь. Між 5 та 4 ст. до н.е. на Рим нападають галли; оговтавшись від нього місто знову підкоряє зони центральної Італії, поступово підкорюючи собі ті південно етруські поліси , які дуже постраждали від галлів. Лише у 3 ст. до н.е. Рим ,що став достатньо впливовим італійським містом-державою, починає боротьбу спочатку за остаточне руйнування етрусків, потім за оволодіння Італією та господарювання у центральній частині Середземного моря. У першій половині 3 ст. до н.е. війна з Пірром та давня Друга пунічна війна, дає початок розвитку Риму як могутньому державному устрою. Вперше перед Римом встає питання щодо неможливого уникнення перетворення патріархально-консервативного й простого устрою культурного життя й доведення його до відповідного рівню. Приріст рабоволодіння ,розвиток ремесел, формування нових скарбів-все це потребувало змін.
Приблизно з 250 р. до н.е. починається складний процес формування власне «римської» за типом культури. Він пов’язан з початком освоєння досвіду еллінізму, що особливо посилюється після того, як Рим завоював Грецію(до середини 2 ст. до н.е.).
Процес італьянізації римської держави завершується на початку 1 ст. до н.е. Як результат цієї війни, італійські міста та області що були підкорені Риму, отримують права римського громадянства.
Утворення римської держави мало наслідки у еволюції античної культури. Рим включив у склад своєї імперії усе Середземномор’я ( Греція, Сирія, Єгипет тощо ), а також такі райони Західної Європи, як Галлія ( сучасна Франція) та Британія, Прирейнсько - Дунайську частину Германії та сучасної Угорщини, майже увесь Балканський півострів й частину Ближнього Сходу, включно до Єфрату та Арменії.
Склалась римсько-елліністична світова держава. В цій державі у культурній сфері відбувалася не тільки специфічна переробка елліністичного досвіду італійським історичним новоутворенням - Римом. Сформувався римський пізньоелліністичний завершальний етап в історії класичного античного рабовласницького суспільства.
4. Загальний характер мистецтва республіканського Риму Мистецтво етрусків навіть у фрагментальному вигляді, в якому дійшло до нас, має значну самостійну естетичну цінність. Самобутність живописних циклів розписів гробниць, великий рівень монументально-декоративної керамічної скульптури, становлення портрету, заснованого на точно мій фізіономічний схожості, гостра виразність художньої мови є цінностями , без яких світова художня спадщина минулого виглядала б значно бідніше.
Однією з характерних рис римської художньої культури в цілому є відносне запізнення в порівнянні з громадянським розвитком. Найбільш характерно це для образотворчого мистецтва. Відіграло свою роль те, що до кінця 6 ст. до н.е.. Рим був маленьким містом, що знаходилось під владою етруських царів та в культурному відношенні був периферією етруського світу.
Деякі свідоцтва про образотворче мистецтво 6-5 ст. до н.е.., які до нас дійшли, дають змогу вважати, що й тут працювали майстри, запрошені з Етрурії. Етруський характер носить керамічна плита, що відрізняється примітивною динамічністю, на ній зображено мінотавроподібного Вакса між двома пантерами ( початок 6 ст. до н.е.. , Рим, антикваріум Форума) . Є припущення щодо участі етруського скульптора Вулки в прикрашанні Капітолійського храму. Відома бронзова вовчиця була відлита на рубежі 6-5 ст. Італійським майстром, що відвідав місто.
Римська культура зазнавала великого впливу етрусків та греків. Вплив етрусків був значно помітнішим в ранню епоху. Римляни переймали у етрусків розподіл громадян на прошарки та державні посади, релігійні звичаї, будівельну техніку та театральні видовища, військову організацію та гладіаторські бої. Напротязі майже всієї історії Римської республіки ( до 2 ст. до н.е..) зберігалась культурна перевага етрусків . Кращому знайомству римлян з скарбами грецької цивілізації допомогло підкорення Греції. Римський поет Горацій казав: « Греція, що була взята в полон, переможців диких полонила, в Лацій суворий принісши мистецтва …» . Горацій образно підкреслив , що римляни схилялися перед художнім генієм греків .
Література та міфологія, театр, поезія та філософія Еллади дуже вплинули на культуру Риму, вже в 2 ст. до н.е.. грецька мова стає мовою вищого суспільства.
Розквіт рабовласницьких відносин в 3-1 ст. до н.е.. та велика кількість скарбів із завойованих країн дуже змінили життя римлян. З’являються розкішні вілли, в побуті з’являються предмети розкоші, срібний посуд, килими із золотої парчі, коштовності. Римські полководці з кінця 3 ст. до н.е.., почали вивозити на суднах витвори мистецтва з підкорених грецьких міст. Це дуже сприяло розвитку художнього смаку римлян. Громадські будівлі, храми та площі Риму заполонили прекрасні статуї. Серед яких були творіння великих майстрів, як Фідій, Мірон, Поліклет, Скопас, Пракситель.
За шедеври живопису і скульптури стародавньої Еллади римські аристократи платили великі гроші. Обізнаність в мистецтві і спроможність критично судити про нього вважалося ознаками освіти і високої культури.
Виконуючи замовлення римської знаті, майстри хотіли задовольнити естетичні вимоги приватних осіб, для яких мистецтво було лише задля задоволення .Дуже сильно змінилося суспільне положення митця. Якщо в Греції в період рабовласницької демократі він був особистістю, що відображала в своєму мистецтві високі суспільні ідеали, то в Римі це була людина частіше раб грецького походження. Не винятково римська література майже не зберегла імен римських художників та скульпторів.
Споживчий підхід до художньої творчості перетворив митця в слухняного виконавця або копіїста, що догоджав смаку замовників. Навіть ті, хто володів віртуозною технікою та професійною майстерністю, але був без справжнього таланту і натхнення. Традиційне для античного суспільства зверхнє відношення до митців, що займаються фізичною працею, не гідної вільної людини, особливо посилилось в римську епоху. Грецький сатирик Лукіан писав : « Навіть якщо б ти був Фідієм або Поліклетом й створив багато дивних витворів, твоє мистецтво всі будуть хвалити, але ніхто побачивши ці витвори, не побажає бути таким як ти, якщо він має глузд. Адже всі будуть вважати тебе тим, ким ти є насправді – ремісником, що вміє заробляти працею своїх рук. »