Образотворче мистецтво в 4 ст. До н.е. розвивалось як частина етруського художнього світу. Коштовним свідоцтвом мистецтва цього часу є фрагмент погребального розпису з Есквіліна, одного з семи римських пагорбів ( Рим, Капітолійський музей). На збереженому фрагменті на тлі міських стін зображена зустріч двох полководців .Їх імена накреслені на фресці – Фанній та Фабій. Фабій з успіхом вів війни з саммітами, можливо фреска була присвячена мирній угоді з саммітами. Саркофаг Сципіона Барбатуса належить до 3 ст. до н.е.. ( Рим, Ватиканські музеї). Прикрашений стриманим архітектурним декором він вирізняється вишуканою простотою. Цей саркофаг розпочинає серію римських саркофагів, що зробили помітний внесок в історію світового мистецтва.
5. Основні стилі живопису республіканського Риму.
Археологічні знахідки подарували єдині образи стародавнього живопису що дійшли до нашого часу. В Римі було поширено еллінійський живопис, найпопулярнішим серед митців був Тімомах. Він майстерно передавав виразність пристрасті. На одній геркуланскій фресці зображена Медея напередодні дітогубства, яка обирає між любов’ю до дітей та ненавистю до Язона; внутрішні муки та сила пристрасті переданні художником з неймовірною силою. Великим успіхом користувалися також роботи художниці Лали.
Фрески Геркаланума та Помпей, одноколірні та багатоколірні малюнки на мармурі, зроблені аквареллю чи клеєними фарбами, фрески по сирій штукатурці з гашеного вапна та дрібного піску є доказом про вплив попередньої, квітучої епохи грецького живопису.( іл.12 а,б,в ).В Гераклумі були знайденні чотири мармурові плити з малюнками, виконані червоним олівцем. Вони особливо цікаві, бо дозволяють вивчити способи малювання класичної старовини. Малюнки виконані з чіткими контурами й відрізняються тонким відчуттям форми й м’яко відтушованими тінями.
Сюжети фресок беруть свій початок у реальному житті та грецьких міфах. Композиція цих фресок безхитрісна й носить декоративний характер. Світло розподілено по картині рівномірно. Гармонія фарб часто руйнується надто соковитим та сильним колоритом. По цоколю та по бокових полях розкидані інші зображення , виконані легко й невимушено. Вони відтворюють дитячі забави , де діти зображенні у вигляді амурів та геніїв. Картини з життя намальовані в дещо карикатурному вигляді, і деякі зображення дуже комічні.
Граціозні узори часто фантастично розфарбовують архітектурні частини тонких колон - вони легко здимаються й закручуються у строкато розфарбовані капітелі. Відомо, що перспектива розширює стіни кімнат надаючи невизначеність їх розмірам. Підлога, прикрашена кольоровими мозаїками, підсилює це враження. Зазвичай підлогу прикрашали надзвичайні витвори мистецтва.
Римський живопис прийнято аналізувати саме за зображеннями на стінах Помпей. Але стверджувати, що настінний живопис у провінціальному місті, що розташований шляхом протяжністю в декілька днів від Риму, має вважатись найвищим проявом мистецтва живопису римлян , недоцільно. Ті хто жив у Помпеях мали змогу привозити з Риму погруддя та статуї, але розписи своїх домів довіряли не найкращим столичним майстрам. Саме тому більшість фресок у Помпеях є тільки копіями з римських примірників.
У 1895р. підчас розкопок було знайдено упорядкований дім з повністю обставлений, а в ньому справжня галерея малюнків гарних за перспективою та колоритом. Серед них переважають міфологічні сцени, амури та колоритні морські пейзажі, на яких судна зображені з великою майстерністю.
Якщо уважно дослідити Помпеї що потерпали від зацікавлених вчених, маємо чітке уявлення про приватне життя Риму дохристиянської ери. Перше, що вражає відвідувача, велика водопровідна мережа, що охоплювала все місто.
Усі вулиці мають надписи. На кожній дрібниці , кожній добудові є печатка з власним стилем. Будинки доволі невеликі, приміщення тісні, затишно обставлені, обличкування стін вражає своєю розкішшю. Маленькі круглі столи, портьєри що закривали вхід, невеликі але вишукані кімнатні фонтани, та багато речей прикрашаючи домівку. Все це є свідченням ситого та спокійного життя кожного мешканця невеликого будинку, що мав усе задля комфортного проживання.
Для Римського живопису пізньої республіки настав час занепаду етруський традицій, час першого бурхливого розквіту. Пам’ятки живопису цього часу знаходимо у великій кількості в Римі та тісно пов’язаних з ним містами ( Помпеї, Геркуланум, Стабії ).
Цей розквіт опирався, можливо, на римські праці що не дійшли до нас з 2 ст. до н.е. , та досвід еллінійців . Але це не велика кількість копій з митців пізньої класики та еллінізму, що були поширені у Помпеях та Геркуланумі що були не на високому рівні. Досвід еллінізму найбільше відображається у відмінностях художньої мови, на усій стильовій концепції самостійних художніх композицій того часу.
Для робіт що дійшли до нас, притаманний зв'язок з римською архітектурною просторово-часовою концепцією, що відіграють важливу роль в якості декору.
У залишках мозаїк що збереглися у святилищі Фортуни Примігенії в Пренесте ( Палестрині) помітно виражена цікавість до передачі просторового середовища, з міфологічними або декоративно-ужитковими мотивами ( 80 рр. до н.е.). Загальна декоративна мізансценність композиції - групи картинно розташованих людей що пирують біля берегу річки під квітучим навісом - у поєднанні з життєвими мотивами – старий рибак що пливе у човні з папірусу.
Крім звернень до витворів що мають сюжет, які об’єднують у собі декоративно-прикрашальний момент з відчуттям просторової динаміки світу, або з концентрацією уваги на пластично-живописній виразності людського образу як головного предмета зображення, великого розвитку набувають живописно-архітектурні форми декорування стін.
Розписи Помпей що дійшли до наших часів у великій кількості, еволюція яких тягнеться два сторіччя, дозволяють класифікувати їх «за стилем».Розкопки Геркуланума та Стабії дали величезний матеріал для всебічного розгляду тенденцій у живопису римської доби. Інтер’єри будинків у них майже цілковито декоровані: стіни і склепіння покриті суцільними розписами, підлоги мозаїками. Вирізняють чотири помпейський стилі. Перший помпейський стиль - 2 ст. до н.е. до 80-их рр. Другий «архітектурно-перспективний» - від 80-ог до 13 р. до н.е. Третій та четвертий були вже за імператорського Риму: третій до 50-их рр.. до н.е., четвертий закінчується 79 р.- роком виверження вулкану Везувія. Цей поділ дуже умовний та не перекриває собою загальних закономірностей еволюції римського живопису навіть у період існування Помпей.
Перший та другий стилі розгортають у 1 та 2 ст. до н.е. , за республіканської епохи.
Перший помпейський стиль - найдавніший, запозичений у еллінів-характеризується конструктивністю й підкресленням архітектоніки стіни. В розписах, виконаних у техніці фрески, кольором імітувалося обличкування різнокольоровими мармуровими плитами. Кольори що застосовувались – темно-червоний, жовтий, чорний та білий - вирізняються глибиною та чистотою тонів. Для підсилення ефекту з поверхні стіни рельєфно виступали квадри, і кожна з них була пофарбована в інший колір, іноді з відтворенням складного малюнку прожилок. Такі розписи вирізнялися суворою стриманістю, відсутністю додаткових прикрас. Подекуди їх доповнювали рельєфними фрагментами архітектурних деталей – поличками, пілястрами тощо. Перший помпейський стиль набув поширення в республіканський період. Він гарно продемонстрований у домі Фавна у Помпеях. Його поліхромія була обумовлена об’єктом наслідування.
Набагато складніше рішення у розпису покоїв заможної людини в Римі, дім що має назву Грифонів ( близько 100 р. до н.е.) Вишукане поєднання синіх, бузкових, світло-оливкових, бежевих тонів, дуже тонке використання контрастів між плоским розписом та ілюзійно-об’ємним зображенням, між декором стін та колонами що ніби виступають із стіни. Все це, вказує на стилістичну зрілість цього декоративного декору. За своєю художньою мовою вона є переходом від імітації кладки до більш зрілої, активно просторовій манері вирішення питання.
Відмінною ознакою другого архітектурно-перспективного стилю, використовуваного у ті самі часи, є прагнення візуально розірвати площину стіни, створити зорову ілюзію великих просторів, архітектурних перспектив, фантастичних ландшафтів. На стінах зображували колони, карнизи, пілястри та капітелі з повною ілюзією реальності, навіть з обманом зору. Звичайно, це передбачало багатоколірність. Середня частина стіни була вкрита зображенням портиків, бесідок, що були представленні в перспективі, з використанням світлотіні. Таким чином, створювали ілюзорний простір - реальні стіни ніби розсувалися, помешкання здавалося більшим. У центрі стіни розташовували великі картини з крупними фігурами. Сюжети були переважно міфологічні та іноді побутові. «Майстер показує, - пише Г.Соколов, - жовтий пісок морського берега, зелень листя, синю поверхню затоки. Темні тіні лягають від коричневих, ніби засмаглих фігурок» . У найтиповіших розписах цього стилю стіни абсолютно втрачають свою матеріальну сутність, перетворюючись на суцільну декорацію. Проте така декорація була максимально реалістичною й щирою у своєму намаганні зобразити природний стан речей якомога правдоподібніше. Нерідко розписи другого стилю були лише копіями творів грецьких митців 4 ст. до н.е.
Відомим прикладом другого помпейського стилю є багатофігурна композиція в одному з приміщень вілли Містерій. На стіні зображено своєрідну нішу з розміщеною в ній багатофігурною групою, з послідовними сценами ,зміст яких пов'язаний з культом Діоніса. Підлогу ніші зафарбовано зеленим кольором, стіну-насиченим червоним. Поверхню стіни розділяють намальовані чорні колони, обведені широкими смугами вохряного й зеленого кольорів, що нібито підтримують антаблемент, прикрашений світлим фризом із меандру(- геометричний орнамент із неперервної кривої або ламаної під прямим кутом лінії, що утворює низку спіралей). Стіни приміщення над фризом, поділені на квадрати. Закомпоновану в ніші багатофігурну групу виконано в теплій гамі кольорів від вохри червоного до шафранового. Цей жовтуватий колорит урізноманітнюється й активізується використанням в одязі людей холодних відтінків, які завдяки малій насиченості не порушують цілісності композиції. Художник зумів передати вагомість того що діється, втілити настрій страху та благоговіння , який був притаманний учасникам містерії. Особливо вражає сцена з молодою жінкою яку катують - її поза, вираз обличчя, згасаючий погляд, заплутане чорне волосся передає фізичні муки та душевний біль. В тій самій групі виділяється гарна постать в жовтому плащі що розвивається - молода вакханка що танцює, яка вже пройшла випробування. Композиція фрески побудована на протиставленні силуетів у плоскості, хоча окремі фігури мають об’єм та динамічні.