Такий принцип розпису фресок, коли просторові елементи підвладні площині стіни, відображають певний період у розвитку античного живопису. Прикладом такого підходу до живопису другого стилю є «Альдобрандинське весілля» (Рим, Ватиканські музеї), що зображує приготування до весільної церемонії. Форма картини у вигляді витягнутого фризу з гармонічною композицією, що збудована в спокійному , плавному ритмі. Фігури утворюють три вільні групи, що розташовані на одному рівні на рожево-коричневому тлі стіни. Рухи фігур вільні та наповнені стриманою грацією, образ Афродіти, що веде бесіду з закутаною у біле вбрання нареченої, має строгу величавість.
Своєрідною відзнакою другого стилю є зображення ландшафтів – гір та моря, рівнин, - що оживлюються зображеннями людей, виконаних у манері ескізу. Нове розуміння простору ховається у цих пейзажах, не замкнене як у греків, а широке та вільне. В багатьох випадках пейзажах є зображення архітектури.
На відміну від попереднього для більш пізнього третього помпейського стилю характерна площинність й орнаментальність. Стіни розчленовують великі одноколірні панно, облямовані вишуканими орнаментальними стрічками. Зображення архітектурних елементів втрачає натуралістичність, набуваючи витонченої декоративності, спорідненої з орнаментальними мотивами. Посередині одноколірних панно розміщуються картини, обрамлені орнаментальними смугами. На них у монохромній манері зображуються пейзажі, натюрморти, міфологічні сюжети, копії з грецьких картин. Відмінною ознакою цього стилю є фігурки сфінксів, різноманітних тварин і птахів, зображуваних відокремлено, як самостійний декоративний мотив на тлі одноколірних площин або на стрічках орнаменту чи обрамленні картин. У цьому стилі також використовується насичене червоне тло, однак може бути й блакитне, жовте, біле або інше. Яскравим взірцем цього стилю є фрагмент розпису з будинку Лукреція Фронто у Помпеях : тло стіни чорного кольору розділене на горизонтальні й вертикальні панно тонкими білими колонами, орнаментованими фризами, поличками тощо.
5.1. Колористичнакультураантичногосвіту .
Не всі види античного мистецтва набули однаково високого рівня розвитку. Дивно, але образотворче мистецтво, яке за античності досягло небувалого злету, не увійшло до сонму муз, а вважалося ремеслом.
У книзі письменника елліністичного періоду Флавія Філострата: «Що ж створюється цим мистецтвом?» - «Воно змішує все, які не є кольори: блакитний із зеленим, білий з чорним і червоний з жовтим ». – « Але навіщо? Не лише ж для розфарбування воскових квітів! » - «Заради наслідування – аби зобразити … все, на що дивиться сонце…». – « Отже, Даміде, живопис є наслідування?» Далі наводиться висновок, що живописом слід називати не лише кольорове зображення, а й лінійний рисунок, однак робиться застереження, що «наслідування у людей від природи, а рисування від мистецтва – рівно як і ваяння »
Великим досягненням було винайдення Аполодором способу живопису темперою на дерев’яній дошці.
Це не лише започаткувало розподіл живопису на монументальний і станковий, а й зробило картини незалежними від стіни, а отже, й від декоративних функцій. Декоративна функція кольору найефектніше представлена в римському живопису.
Підраховано що у помпейських розписах використано 29 різних пігментів, із яких 10 – відтінки червоного. Сенека писав: « Щоб правильно передати явище природи, художник розташував перед собою в найрізноманітніших відтінках свої фарби…»
Кольорову гаму античного декоративно - ужиткового мистецтва репрезентують білий ( срібний ), золотий, пурпуровий, чорний і жовтий кольори. Але лише білий і пурпуровий були канонізовані на державному рівні.
Висновки:
Латини, чи римляни, із середини 1 тисячоліття до нашої ери, що все міцніше улаштовувалися на Апеннійскому півострові, виявилися під найсильнішим впливом своїх сусідів по півострову: етрусків і греків. Саме з цих двох джерел черпало свої ідеї і форми молоде римське мистецтво з часів завоювання цих двох народів, що одержало від них у безроздільне володіння колосальну культурну спадщину. Від греків римляни взяли типи і форми храмів, не говорячи вже про пантеон богів, ордерну систему, до якої додали свій тосканський ордер, скульптуру, живопис і багато чого іншого. В етрусків вони перейняли багато культів, у тому числі і культ предків, скульптурний портрет, техніку кладки арок, зводів, будівництво доріг, мостів, монументальних гробниць та інші уміння.
Греки були прекрасними витонченими архітекторами. Римляни – грамотними інженерами. Вони будували прекрасні дороги, прямі, як стріла, по яких з великою швидкістю могли пересуватися війська. Одна з таких доріг – Аппієва, вимощена бетоном, гравієм, цементом, кам'яними плитами – була побудована в Римі в 4 столітті до нашої ери, але й дотепер вражає досконалістю інженерної думки. Утім, до кінця середньовіччя саме римські дороги були практично єдиними проїзними сухопутними шляхами Європи, правда, за багато століть без належного догляду занепали.
Римляни будували прекрасні кам'яні мости через ріки, багато з яких служать дотепер. Використання арок дозволило значно збільшити прольоти між підвалинами моста і заощадити будівельний матеріал. Римляни вміли будувати багатоповерхові будинки – у 6-7 поверхів, із усіма комунікаціями: водопроводом, каналізацією, опаленням, що, до речі, було під підлогою. Створення розвиненої системи водопроводів дозволило безперебійно постачати римські міста найчистішою водою з гірських джерел. По свинцевим і керамічним трубам, прокладеним в акведуках – багатоярусних аркадах, вода надходила в дома, численні міські фонтани і терми – римські лазні. Дотепер на великих просторах колишньої Римської імперії можна бачити величні аркади акведуків, що перетинають ріки і низини. Один з найкрасивіших акведуків Пон-дю-Гар зберігся у Нимі, на півдні Франції.
Регулярне планування римських міст і військових таборів, оточених стіною з вежами і міськими воротами, із брукованими вулицями, що перетинаються під прямим кутом, з великою площею форуму – головного суспільного і торгового центру, з кварталами будинків – інсул – лягла в основу планування багатьох європейських міст: Лондону, Парижу, Мілану, Барселони й ін., а потім стала основним містобудівним принципом міст США.
Прямолінійність римлян робила їхнього добутки зрозумілими і такими, що пристосовуються практично до будь-яких замовлень і смаків влади. Незабаром прагматичні римляни зрозуміли, що ніщо не в змозі так возвеличити й увічнити діяння імператора, як пам'ятники монументального мистецтва.
Логіка, розумність, раціональність римської архітектури, найвища інженерна і будівельна майстерність римських зодчих привели згодом до несподіваних результатів.
Римські архітектурні форми практично ніколи не вмирали, навіть в архітектурі готики, здавалося б протилежної їй за духом. Антична спадщина чи отут, чи там постійно дає про себе знати в окремих архітектурних елементах, формах, будівельних прийомах. Численні культурні "відродження" у мистецтві Західної Європи і Візантії, а потім революція у свідомості людей, культурі, науці, філософії в епоху Відродження зайвий раз нагадують нам про те, що творчий потенціал римських зодчих виявився воістину невичерпним джерелом для наступних поколінь аж до 20 століття.
Саме форми римської архітектури, такі як купол і базиліка, були підхоплені архітектурою християнського світу і не минали ісламських країн.
Ще одна ідея римлян знайшла гідну оцінку і розвиток в епоху Відродження і послужила відправною точкою для створення особливого виду архітектури – садово-паркової. Мова йде про римські вілли – приватні заміські резиденції імператорів і багатих патриціїв, де вони могли відпочивати від суєти великого міста і важливих державних справ, насолоджуючись красою природи, з'єднаними з досконалими витворами рук людських. Самою знаменитою Римською віллою є вілла імператора Адріана в передмісті Риму, Тиволі. Адріан мав гарний художній смак, почуття міри при багатих можливостях.
Прекрасне сполучення природного ландшафту з архітектурними будівлями, малими архітектурними формами, садово-парковою скульптурою, водоймами і рукотворними куточками природи зробило цю віллу, навіть у руїнах, еталоном для численних садово-паркових ансамблів Європи.
Для своїх театральних вистав греки винайшли геніальну форму амфітеатру. Римські архітектори замикають півколо амфітеатру в кільце, замість сцени з'являється арена, від якої радіусами наверх піднімаються сектори трибун. По цьому принципу дотепер будують цирки і стадіони в усьому світі.
Отже, мистецтво Древнього Риму, пройшовши певні етапи розвитку: дитинство і юність, зрілість і старість, залишило людству величезну спадщину, значимість якої важко переоцінити. Великий організатор і творець сучасних норм цивілізованого життя, Древній Рим рішуче перетворив культурний вигляд величезної частини світу. Тільки за це він гідний неминулої слави і пам’яті нащадків. Крім того, мистецтво римського часу залишило безліч чудових пам’ятників у самих різних галузях, починаючи від добутків архітектури і кінчаючи скляними судинами. Кожен давньоримський пам’ятник втілює спресовану часом і доведену до логічного кінця традицію. Він несе інформацію про віру і ритуали, сенс життя і творчі навички народу, якому він належав, місце, яке займав цей народ у грандіозній імперії. Римська держава дуже складна. Їй єдиній випала місія прощання з тисячолітнім світом язичества і створення тих принципів, що лягли в основу християнського мистецтва Нового часу.