Жінки-вчені ХХ століття (стр. 1 из 3)

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

Кафедра українознавства

РЕФЕРАТ

На тему: «Жінки-вчені ХХ століття»

Підготувала:

Студентка гр. Е-21

Кібець І.В.

Перевірила:

Ніколаєнко О.О

Харків 2010

План

1. Глинчук Майя Давидівна

2. Єльська Ганна Валентинівна

3. Лихолобова Зоя Грогорівна

4. Лук’янова Олена Михайлівна

5. Мусатенко Людмила Іванівна

Список літератури

Глинчук Майя Давидівна

Вчений у галузі матеріалознавства та технологія матеріалів, член-кореспондент Національної академії наук України (1995), доктор фізико-математичних наук (1973), професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Народилася 13 лютого 1935 р. у Києві в родині службовців. У 1952 р. закінчила із золотою медаллю середню школу і вступила на фізичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Від 1958 р. і донині Майя Давидівна працює в Інституті проблем матеріалознавства НАН України. Засновник цього інституту академік І.М. Францевич прийняв у свій відділ випускницю кафедри теоретичної фізики університету, бо розумів, що прогрес матеріалознавства базується на фундаментальних досягненнях фізики, математики та хімії. Зокрема Іван Микитович доручив М.Д. Глинчук з’ясувати фізичні причини спостережуваного у металевих сплавах переносу негативно заряджених іонів до катода. Запропонована дослідницею теорія діркового вітру дала змогу пояснити цю «загадку».

У 1959 р. Майя Давидівна вступила до аспірантури і в 1963 р. захистила кандидатську дисертацію на тему «Деякі питання теорії локальних електронних центрів на поверхні напівпровідника». Проведені розрахунки показали наявність поблизу поверхні неметалевих матеріалів нанорозмірної області полегшеної дисоціації електронних центрів. У цій області було передбачено руйнування екситонів, зсув оптичних та радіоспектроскопічних ліній поглинання під впливом поверхні. Отримані результати стали істотним внеском у фізику обмежених поверхнею матеріалів.

Молода дослідниця працює спершу інженером, згодом — молодшим і старшим науковим співробітником. У 1973 р. вона захистила докторську дисертацію на тему «Дослідження з теорії форми ліній та релаксації у параелектричному і парамагнітному резонансах». Ці роботи суттєво збагатили теорію форми резонансних ліній, впливу на них зовнішніх та внутрішніх електричних полів. У них були запропоновані методи отримання інформації про фононну та дефектну структуру твердого тіла шляхом порівняння теорії з експериментом. М.Д. Глинчук уперше встановила, що механізмом, який зумовлює нецентральне місце домішок в іонних ратках, є псевдоефект Яна—Теллера.

У 1985 р. Майя Давидівна очолила відділ Інституту проблем матеріалознавства і зосередила головну увагу на сегнетоелектричних матеріалах електронної техніки у вигляді монокристалів, кераміки, у тому числі нанозеренної, і тонких плівок. Серед найвагоміших результатів цього напряму — теорія фазових переходів, наведених нецентральними домішками у високополяризованій матриці, та визначний внесок у фізику релаксорних сегнетоелектриків. Важливе наукове значення має і теорія, створена на основі моделі випадкових полів, яка дала змогу пояснити особливості поведінки статичної та динамічної діелектричної сприйнятливості, появу закону Фогеля—Фулчера замість закону Ареніуса у температурній залежності часів релаксації, аномалії фазових діаграм твердих розчинів на базі релаксорів, особливості температурної поведінки радіуса кореляції тощо.

Початок ХХІ ст. ознаменувався інтенсивним розвитком наукових основ та виробництва наноматеріалів. Майя Давидівна одразу активно взялася за розробку теорії розмірних ефектів властивостей цих матеріалів. Вона розвинула новий підхід до розрахунків електрофізичних характеристик наноструктурних сегнетоелектриків шляхом мінімізації вільної енергії звичайного для об’ємних сегнетоелектриків виду, але з перенормованими коефіцієнтами, що залежать від товщини плівки або розмірів наночастинок, температури, параметрів поля деполяризації та енергії поверхні. Розрахунки внутрішнього поля, пов’язаного з незбіжністю постійної ратки і коефіцієнтів теплового розширення плівки та підкладки, дали змогу з’ясувати механізм явища самополяризації плівок й умови існування наведеного розмірами фазового переходу.

Всі вказані праці М.Д. Глинчук мають пріоритет у світовій науці та істотно збагатили сучасну фізику твердого тіла. Визначальна риса її наукової творчості — спрямованість на розв’язання принципових проблем сучасної фізики. Наукові роботи Майї Давидівни характеризуються цілісністю і завершеністю, оскільки вона завжди чітко формулює конкретні задачі та математичні методи їх розв’язання. Дослідження М.Д. Глинчук вирізняють ідейна сміливість і фізична інтуїція, що дали їй змогу у багатьох випадках запропонувати фізичні моделі, які згодом були експериментально підтверджені. Яскравий приклад інтелектуальної проникливості дослідниці — передбачення наявності м’якої моди та її затухання у релаксорних сегнетоелектриках. Це явище відкрили через п’ять років методом непружного розсіювання нейтронів.

Новаторство в ідеях, глибокі дослідження у нових напрямах фізики привертають до М.Д. Глинчук здібну наукову молодь. Дослідниця створила наукову школу з радіоспектроскопії і теорії сегнетоелектричних матеріалів. Серед її учнів — 15 кандидатів та 5 докторів фізико-математичних наук. Протягом п’ятнадцяти років Майя Давидівна за сумісництвом — професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка: читає курси лекцій на фізичному факультеті.

У її творчому доробку близько 300 наукових праць, надрукованих у провідних наукових журналах світу, та чотири монографії. За досягнення у вивченні п’єзоелектричних матеріалів М.Д. Глинчук стала лауреатом Державної премії України у галузі науки і техніки, академічної премії ім. І.М. Францевича.

Майя Давидівна відома не тільки в Україні, де вона впродовж багатьох років очолює Наукову раду з фізики сегнетоелектриків НАН України, а й у багатьох країнах світу: є членом Європейської та Всесвітньої наглядових рад у галузі сегнетоелектрики та членом Міжнародного комітету AMPERE.

Єльська Ганна Валентинівна

Вчений у галузі молекулярної біології та біосенсорики, академік Національної академії наук України (1992), заслужений діяч науки і техніки України (1998), лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1986).

Народилася 15 жовтня 1940 року. Закінчила з відзнакою Донецький медичний інститут (1963). Навчалася в аспірантурі відділу нуклеїнових кислот Інституту біохімії ім. О. В. Паладіна АН УРСР (1965-1968), де достроково захистила кандидатську дисертацію. У 1973 р. разом із відділом перейшла до щойно створеного Інституту молекулярної біології і генетики АН УРСР. З 1978 р. — завідувач відділу механізмів трансляції генетичної інформації Інституту, з 1996 р. — заступник директора з наукової роботи, з 2003 р. — директор ІМБіГ НАН України. Кандидат біологічних наук (1968). Доктор біологічних наук (1976). Професор (1986). Член-кореспондент НАН України (1988). Дійсний член НАН України (1992).

Фундаментально-прикладний напрям діяльності відділу, який очолює Г. В. Єльська, — науково-технічні розробки та створення новітніх аналітичних систем (біо- та хемосенсорів) на основі різноманітних електрохімічних перетворювачів та біологічного матеріалу або біоміміків синтетичного походження. Найвагоміші результати отримано при розробці сенсорів для медичної діагностики, потреб біотехнології, харчової промисловості та охорони довкілля. Визнанням пріоритетності та важливості досягнень у галузі біосенсорної технології можна вважати декілька міжнародних грантів з цієї тематики, тісну кооперацію з провідними науковцями Японії, Франції, Німеччини, Великої Британії та Італії, численні доповіді на наукових форумах, а також залучення до роботи членом організаційних та наукових комітетів міжнародних форумів. Творчий доробок — понад 300 наукових праць, включаючи наукове відкриття, 6 монографій, 9 авторських свідоцтв на винаходи та патентів, зокрема міжнародних.

Велику роботу Г. В. Єльська виконує в напрямі виховання наукових кадрів. Під її науковим керівництвом підготовлено 26 кандидатів та 4 докторів біологічних наук. За участі Ганни Валентинівни при Інституті молекулярної біології і генетики НАН України було створено філію кафедри біохімії зі спеціальності "Молекулярна біологія" Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Г. В. Єльська є членом ради Державного фонду фундаментальних досліджень та головою експертної ради ДФФД з напряму "Біологія", Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки, Координаційної ради з напряму "Новітні біотехнології; діагностика і методи лікування найпоширеніших захворювань" МОН України, Міжвідомчої комісії з питань біологічної та генетичної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України; є віце-президентом Українського біохімічного товариства, головним редактором журналу "Біополімери і клітина", членом редакційної колегії журналу "Ukrainica Bioorganica Acta" (м. Київ), редакційної ради наукових журналів "Український біохімічний журнал", "Біотехнологія".

Лауреат премії Національної академії наук України імені О. В. Палладіна (1979). Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1986). Співавтор наукового відкриття (1989). Заслужений діяч науки і техніки України (1998). Лауреат десятої загальнонаціональної програми "Людина року" в номінації "Вчений року" (2006).