Подальший розвиток людини, його освіта передбачає вивчення історичної, епічної і писемної традиції. Це стало початковою точкою для розвитку текстологічної традиції. Узв’язкузцим важливу роль зіграв Конфуцій. Унастановчих розповідях Конфуція, "Лунь юй", чітко проводиться думка, що "вень" - це те, що людина здобуває в процесінавчання. Кожна людинаповиннапрагнути оволодіти духовною культурою предків: «Молоді люди, які знаходяться в домі, повинніпоказувати шанобливе ставленнядобатьків, а коли вийдуть за ворота – мають поважати старших, бути у справах обережними, у словах - правдивими, безмежно любити людей і особливо зближуватисяз тими, хто має таку рису. Якщо після всього цього в них ще залишаться сили, їх треба спрямувати на вивчення вень».Згідно вчення Конфуція, знавцівміщеноїу "вень" традиціїповинні були виправляти правителя, якщо він порушував традицію. Конфуцій намагався реконструюватиі осмислити всю сукупність збережених за його епохи давніх ритуалів. Він створив систему канонічних текстів і заклав основи писемної традиції "вень" і системи освіти. Як говорить традиція, він навчив три тисячі учнів і сімдесят з них стали відомими вченими. Поступово знавці "вень" ставали чиновниками, членами апарату управління, що вказувало на прогресивний розвиток інституту жерців-писців Ши. В подальшому, з укріпленням державності, цей порядок отримував все жорсткіший регламент, з чим пов’язане введення в 121 році до н.е. системидержавних екзаменів на знання "вень". Трохи раніше буловинайдено папір, що дало змогу зробити писемну традицію доступною для більш широкого кола людей. За часів династії Хань булостворено освіченуеліту державних чиновників, яка розглядалась як носій "вень" - найбільш універсального вираження традиціїі найвищої характеристики позитивних і важливих для держави якостей людини. Ця освічена еліта, оволодівши писемністю - "веньцзи", стала продукувати писемні тексти - "веньцзи". Це відбулося в часи правління династіїХань, назва якої ввійшла до оригінальної назви китайської нації. Таким чином, родовий цикл продовженняіплекання життя став все інтенсивніше перетворюватисяна цикл продовженняіплекання знаків - узбереженніі примноженні китайської культури.
Розділ 2. Філософія Стародавнього Китаю
Книга Змін, спадщина мислителів Лао Цзи і Конфуція — без цих трьох елементів філософія Стародавнього Китаю нагадувала б будинок без фундаменту або річку без витоку — настільки значний їхній внесок в одну з найглибших філософських систем у світі.«І-Цзін», тобто «Книга Змін», — одна з найбільш ранніх пам'яток філософії Стародавнього Китаю. В назві цієї книги — глибокий зміст, який полягає у принципах мінливості природи і життя людини внаслідок закономірної зміни енергій Інь і Ян у Всесвіті. Сонце і Місяць та інші небесні тіла в процесі свого обертання творять все багатоманіття піднебесного світу, який постійно змінюється. Звідси і назва першої праці філософії Стародавнього Китаю — «Книга Змін». В історії давньокитайської філософської думки «Книга Змін» займає особливе місце. Протягом століть практично кожен мудрець Піднебесної намагався коментувати і трактувати зміст «Книги Змін». Ця коментаторська та дослідницька діяльність, яка затягнулася на століття, заклала основи філософії Стародавнього Китаю і стала джерелом її подальшого розвитку.
Найвизначніші представники філософії Стародавнього Китаю, які багато в чому визначили її проблематику та сферу досліджень на два тисячоліття вперед, — це Лао Цзи і Конфуцій. Вони жили в період 5–6 ст. до н. е. Хоча Стародавній Китай пам'ятає й інших відомих мислителів, все-таки у першу чергу спадщина саме цих двох людей вважається фундаментом філософських шукань Піднебесної.
Ла́о-Цзи Лі Ер (Старе Немовля, Мудрий Старий) (604 до н. е. — 531 до н. е.) — китайський філософ, що вважається засновником даосизму, автор трактату «Дао де цзін» (Канон Шляху і благодаті, інша назва «Три вози» — написаний на бамбуку займав три вози). Приписане йому вчення «Дао де цзін» відноситься до 3 століття до н. е. Вже в ранньому даосизмі Лао-Цзи стає легендарною фігурою і починається процес його обожнювання. Легенди оповідають про його чудове народження (мати носила його декілька десятків років і народила старим — звідки й ім'я його, «Старе немовля», хоча той же знак «цзи» означав одночасно і поняття «мудрець», так що ім'я його можна перекладати як «Старий мудрець», «Мудрий старий») і про його відбуття з Китаю. Найвідоміший варіант біографії Лао-Цзи повідомляється Симою Цянем: Лао-Цзи народився в царстві Чу на півдні Китаю. Велику частину свого життя він служив хранителем царської бібліотеки держави Чжоу, де зустрічався з Конфуцієм. У похилому віці він відправився з країни на захід. Коли він досяг прикордонної застави, то її начальник Инь Сі попросив Лао-Цзи розповісти йому про своє вчення. Лао-Цзи виконав його прохання, написавши текст Дао Де Цзін (Канон Шляху і благодаті).
За іншою легенді Мастер Лао-Цзи прийшов до Китаю з Індії. Відкинувши свою історію, він з'явився перед китайцями абсолютно чистим, без свого минулого, неначе наново народженим. Багато сучасних дослідників ставлять під сумнів сам факт існування Лао-Цзи. Деякі припускають, що він міг бути старшим сучасником Конфуція, про якого, — на відміну від Конфуція — в джерелах немає достовірних відомостей ні історичного, ні біографічного характеру. Існують припущення, що Лао-Цзи міг бути автором Дао Де Цзіна, якщо він жив в 4—3 вв. до н. е.
Ідеї Лао Цзи викладені у книзі «Дао Де Цзін», по нашому — «Канон про Дао і Чесноти». Цю праця, що складається з 5000 ієрогліфів, Лао Цзи залишив стражникові на кордоні Китаю, коли в кінці життя відправився на Захід. Значення «Дао Де Цзіну» важко переоцінити для філософії Стародавнього Китаю. Центральне поняття, яке розглядається у вченні Лао Цзи, — це «Дао». Основне значення китайського ієрогліфа «Дао» — це «шлях», «дорога» (ієрогліф «Дао» древнього накреслення складався з двох частин. Ліва частина означає «йти вперед», а права — «голова», «першорядний». Тобто, ієрогліф «Дао» можна трактувати як «іти головним шляхом»), однак він також має інші значення: «першопричина», «принцип». «Дао» у Лао Цзи означає природний шлях усіх речей, загальний закон розвитку і зміни світу. «Дао» — нематеріальна духовна основа всіх явищ і речей у природі, включаючи людину.
Ось якими словами Лао Цзи починає свій Канон про Дао і Чесноти: «Дао не пізнаєш, тільки розмовляючи про Нього. І не можна людським ім'ям назвати той початок неба і землі, який є матір'ю всього існуючого. Лише той, хто звільнився від мирських пристрастей, здатний Його побачити. А той, хто ці пристрасті не залишив, може тільки побачити Його творіння».Лао Цзи далі пояснює походження вживаного ним поняття «Дао»: «Існує така річ, утворена ще до появи Неба і Землі. Вона, самостійна і непорушна, змінюється циклічно і не піддається смерті. Вона — мати всього існуючого в Піднебесній. Я не знаю її імені. Назву її Дао».Лао Цзи також каже: «Дао нематеріальне. Воно настільки туманне і невизначене! Але в цій туманності і невизначеності існують образи. Воно таке туманне і невизначене, але ця туманність і невизначеність приховує в собі речі. Вононастільки глибоке і темне, але його глибина і темрява приховує в собі найдрібніші частинки. Ці дрібні частинки характеризуються найвищою достовірністю та дійсністю».
Говорячи про стиль управління державою, давньокитайський мислитель кращим правителем вважає такого, про якого народ тільки знає, що цей правитель існує. Трохи гірший правитель той, якого люди люблять і звеличують. Ще гірший правитель, який сіє серед народу страх, і найбільш погані — це ті, яких люди зневажають.
Велике значення у філософії Лао Цзи відводиться ідеї відмови від «мирських» бажань та пристрастей. Лао Цзи казав про це в «Дао Де Цзіні» на своєму прикладі: «Всі люди віддаються гультяйству, і суспільство наповнене хаосом. Лише я один зберігаю спокій і не виставляю себе напоказ. Я схожий на дитину, яка зовсім не народилася в цьому марному світі. Всі люди охоплені мирськими бажаннями. І тільки я один відмовився від усього, що є цінним для них. Я до цього всього байдужий».Лао Цзи також наводить ідеал цілковито мудрої людини, роблячи акцент на досягненні «недіяння» і скромності. «Мудра людина віддає перевагу недіянню і перебуває у спокої. Все навколо неї відбувається, наче само собою. У неї немає прихильності до будь-чого у світі. Вона не привласнює собі речі, зроблені нею. Будучи творцем чогось, вона створеним не пишається. І оскільки вона себе не звеличує і не хвалиться, не прагне до особливої поваги до своєї персони — вона стає приємною для всіх». У своєму вченні, що зробило великий вплив на філософію Стародавнього Китаю, Лао Цзи закликає людей прагнути до Дао, розповідаючи про певний блаженний стан, якого він сам досяг: «Усі Досконалі люди прямують до Великого Дао. І ти йди цим Шляхом! ... Я, перебуваючи в недіянні, мандрую у безмежному Дао. Це не передати словами! Дао є найпотаємнішим і найблаженнішим».
Подальший розвиток філософії Стародавнього Китаю пов'язаний із Конфуцієм, найбільш популярним мудрецем Піднебесної, вчення якого сьогодні налічує мільйони шанувальників як у Китаї, так і за кордоном.