Взагалі, у зарубіжному літературознавстві найдокладніший лінгвістичний аналіз мови роману зробив Дональд Костелло в статті “The Language of The Catcher In the Rye”, вміщеній в антології Г. Грюнвальда [4], де Дональд Костелло впевнений у тому, що “Над прірвою у житі” послужить мовним прикладом для свого часу так само, як “Пригоди Гекльберрі Фінна” розглядають не тільки як літературний твір, а й зразок діалекту 1884 року. Аналізові мови роману, окремим аспектам присвячено роботи М. Тyгyшевої [5], Н. Шарер [6], М. Буковської [7].
Ми, однак, будемо розглядати мовні особливості Голдена Колфілда не звично, а дещо з іншого погляду – як один із виявів знаків культури, тобто наше завдання – встановити, що характерно:
- для покоління Голдена Колфілда;
- для шкільного життя того часу;
- для великого міста;
- для сімейного спілкування.
Художній манері Селінджера властиво те, що він “пише про підлітка, й не просто про підлітка, а про американського підлітка кінця сорокових – початку п’ятдесятих років, який виховувався у багатій родині” [8, с. 130].
Голден – дитя своєї епохи, витворений її хрестоматійними подіями, сюжетними переплетеннями, ламанням списів, суперечок, з’ясування стосунків. Тож і стилеві мови Голдена Колфілда властива та універсальність, яка дає нам змогу скласти уявлення про мовну характеристику всього покоління, тому що “мова – це не тільки засіб спілкування, а ще й система, яка віддзеркалює мовний досвід певного мовного співтовариства. Мова й культура пов’язані в комунікативних процесах”. [9, с. 31]
Не викликає сумнівів той факт, що підлітки висловлюються, використовуючи у своїй мові весь арсенал лексичного, граматичного, стилістичного вираження думки, характерний для свого часу. І те, що Селінджер у “Над прірвою у житі” подає нам прекрасний зразок сучасної йому молодіжної мови, зазначають практично всі літературознавці. На те, що йдеться про молодіжну мову саме 40–50-х років, вказує кілька чинників. Насамперед – це “розкутість” висловлення думки, вживання сленгу, вульгаризмів, слів-паразитів. Як зауважують лінгвісти С. Робертсон, Е. Партридж, Дж. Кларк, С. Поттер та Б. Мальберг, в американському варіанті англійської мови
наприкінці 30- поч. 40-х з’явилася тенденція до “огрубішання”, зокрема це стосується мови, якою розмовляє молодь. С. Робертсон вказує на таку особливість: класична літературна англійська перестала бути популярною серед освіченої молоді. Школярі та студенти розмовляють простіше, створюючи власні неологізми, порушують правила граматики, вживають нелітературну лексику тощо [10, c. 67]. А російський мовознавець Б. Пеньков, звертаючи увагу на те, що “особливе місце в мові американських учнів посідають сленг або жаргонізми”, наголошує, що “найбільш специфічними диференційними ознаками розмовного стилю учнів, що відрізняють їхню мову від …мови інших соціальних і професійних груп, є розмовно-забарвлена шкільна лексика, фразеологізми та сленг” [11, с. 142]. Саме ці особливості й характеризують мову Голдена Колфілда. Розгляньмо їх докладніше.
Хлопець постійно вживає паразитичні слова або словосполучення: sort of (на
зразок, як би, трошки тощо) – you felt sort of sоrrу fоr her; she was sогt of deaf; I was beginning to sort of hate him; і т.д.; this, these, those (цей самий, цей самий): he wrote this terrific book; one of those guys that wear those suits тощо.
Мова Голдена повна відхилень від граматичної норми. Наприклад, він уживає особову форму дієслова після оn account of, що вимагає герундія (оn account of I was flunking four subjects and not applying myself and аll; an account of wasn’t coming back), неправильні форми дієслова ( I’d woke him uр; she’s bееn laying here аll night), помиляється у вживанні особових займенників у непрямому відмінку (D. B. Took Phoebe and I; told Аlliе and I; kept telling Stradlater and I). Є в мові Голдена чимало сленгових висловів: to shoot the brееzе – базікати, to give smb. А buzz –зателефонувати (дзвякнути) до когось телефоном тощо. Однією з характеристик підліткової мови є і постійний набір епітетів, які вживає Голден: рhonу – “липовий” (рhоnу “поганий”, “вошивий” (lousy teeth, lousy manners); tеrrifiс (tеrrifiс book, terrific
friend, terrific guy); crude (а crude thing to do), crumby (crumby nails, crumby old razor, crumby toilet аrtiсlеs), соrnу (соrnу shoes – старомодні черевики, corny jokes – анекдоти з бородою), old (old Ackley, оld Haas, old sadist, the little old goddam Gоvеrnor’s sоn, the old peak оf mу hunting hat). Уживає Голден і велику кількість вигуків: bоу (Ого!). (bоу, did I get in that house fast; bоу, I kпоw it) , for Сhrissаkе = for Сhrist’s sake ( for Сhrissаkе grow up – Господи, і коли ти, нарешті, виростеш! I don’t know for Сhrissаkе – так не знаю я, нехай йому чорт!).
Читач, безсумнівно, зверне увагу й на те, що Голден уживає вульгаризми – ще одна прикмета молодіжної мови, характерна для американських підлітків перших повоєнних років [10, с. 93]. Наприклад: слово goddam (goddam subway, goddam goddam house, goddam place, goddam book, goddam Elkton Hills), який можна перекласти як диявольський, проклятий, ідіотський, безглуздий, паршивий, смердючий; або його еквівалент heck (touchy as hell, old as hell, сhаrming as hell); грубо-просторічне ass =дупа ( (freezing mу ass off; а nice old guy that didn’t know his ass from his elbow – милий дідусь, який вже не розуміє що до чого) sоmеthing that gives me а royal pain in the ass – мені від цього кишки вивертає і т. Д.), часто трапляєється слово bastard або дієслово to stink і його похідні: іменник stink, прикметник stinking.
Проте Голден − начитаний інтелігент. Спробуймо довести, що й цей шар лексики, яку він уживає, теж характеризує епоху. Його лексикон наповнений модними інтелектуальними, психоаналітичними і соціологічними термінами. Начитаний юнак (“I’m quite illiterate, but I read а lot”) має у своєму словниковому запасі такі слова, як ostracized, unscrupulous, conversationalist, psychic. Отже, ми не можемо не зауважити, що поряд із підлітковим сленгом, яким розмовляє Голден, ми чуємо мову дорослої, досить освіченої людини, котра, до того ж, непогано знає психологію. Він говорить про себе: “I’m just going through a phase right now” (У мене зараз такий період – перехідний вік), і зізнається: “I’m exhibitionist” (Я люблю працювати на публіку). Як видно, Голден уміло користується модною в Америці 30–40-х років (та й сьогодні
також) термінологією з психоаналізу, зокрема, знає, що таке “комплекс
неповноцінності”. Ці терміни почали широко вживати в США саме в 30–40-х, коли в Америці повірили в те, що психоаналіз – панацея від депресій, неврозів та інших складних психічних станів людини, і коли, як гриби, в країні почали з’являтися психоаналітичні кабінети, де лікарі-психоаналітики намагалися “вилікувати душу” [12].
Не менш цікаві й речення з розмовними “шкільними” ідіомами, з нашаруванням свідомо дібраних слів: They give guys the ехquite frequently at Pensy. I has а very good academic rating (я маю високий академічний рейтинг).
Мову Голдена Колфілда можна характеризувати як мову, властиву більшості його американських ровесників середини ХХ сторіччя, а отже, вважати однією з ознак масової культури, яка тоді тільки починала розвиватися. На це вказували І. Гарпер, А. О. Хара, Д. Летч, Дж. Костелло, всі вони наголошували чутливість художника до живої розмовної мови, його вміння блискуче відобразити на сторінках роману такі звороти й вислови, що трапляються в мові сучасних (йдеться про 40–50-ті роки. – І.Г.) американців, які до Селінджера зафіксовані не були. Гарпер пише, що в Селінджера “абсолютний слух на розмовну мову” [13, с. 23]. Щоб упевнитися у цьому, використаймо для доказу інші джерела – засоби масової інформації, твори
документальної та художньої літератури. Звернімося спершу до ЗМІ, адже, як вказує О. Коновал, “публіцистичний жанр порівняно з художнім демократичнііший і відкритіший для мовних нововведень. Зазвичай, мовні інновації з’являються передусім на сторінках газет і журналів. Це, мабуть, можна пояснити тим, що газети й журнали, на відміну від творів художньої літератури, недовговічні. Автори можуть дозволити собі бути сміливішими в мовних експериментах не тільки щодо новизни одиниць, які використовують, а й щодо стилістичних характеристик. Художній жанр консервативніший” [14, с. 87]. До прикладу, улюблене Голденівське or so (або приблизно, на кшталт, щось подібне) читаєаємо в однойменній статті, присвяченій
творчості американської художниці Марсель Сталтер (Marcile Stalter), надрукованій у журналі “American Artist” у листопаді 1948 року: “For a dozen years or so she has been engaged in a scholary research…” (“American Artist, November, 1948, с. 33), у доробку відомого журналіста Елістера Кука (Alister Cooke “The Colonel and the Tribune”), надрукованій 1947 року, яку ми знайшли в антології його публіцистичних творів, натрапляємо на майже Голденівський вислів “A toast, gentlemen, to the Chicago Tribune, from 1848, still going crazy! [15, с. 26].
Голден уживає слова something, anything у значенні “що-небудь таке, щось на
кшталт цього”. Цей вислів, за словами оксфордського професора Д. Балсдона, у мові студентів Оксфорду з’явився саме в повоєнні роки. Учений наводить такий приклад: “Yes, that is professor Higgins. He is ninety-seven, or something, I believe. He travelledterrifically in Turkey and places when he was a young man and hi had a duel withsomebody, or something [16, с. 59].
У романі відомого американського письменника Еріка Сіґала (Erich Segal), до
речі, студента Гарварду 50-х років, “Однокурсники” (“The Class”), написаному, правда, пізніше, 1984 року, але де йдеться про молодих гарвардців та їхні пригоди 1954 року, є лексика, яку вживає і Голден: I mean, ass (дупа) (I mean, I once thought he had a bullet up his ass; To our beloved Jason Gilbert, ace-racket man and incomparable assman), terrific (екстраординарний, жахливий) – I feel terrific today; bastard – oh God, he thought to himself, the bastards killed himself; shit – Shit, thought Jason as he hung up, bursting with frustration тощо.
Звернімося і до англійської літератури, що здається нам цілком правомірним,
тому що, як вказує А. Костецька, “з уваги на свою новизну й недовговічність сленгвіддзеркалює те, що на цьому етапі модно і є еталоном у конкретній соціальній групі.Америка з її післявоєнними бойовиками і вестернами, які завоювали головиєвропейських підлітків, манила своїм ідеалом рівних можливостей і духомпершовідкривачів… Проникаючи до Європи, насамперед за допомогоюкінематографу, американський спосіб життя здійснював і мовну інтервенцію. Томувеликий шар у лексиці студентів становлять американізми, взяті, мабуть, із сучаснихамериканських фільмів” [17, с. 98]. У написаному 1976 року романі “Блискучі призи” (“The Glittering Prises”) англійця Фредеріка Рафаела (Frederic Raphael), де також йдеться про студентів Оксфорду 50-х, читаємо такі Голденівські вислови, як to shoot