Під час своїх численних місіонерських подорожей, проповідуючи слово Божие, «яко щира учениця Христова й единоревнительница апостолів», св. княгиня удостоїлася бачити, як багато хто з її підданих, слухаючи їй, «люб'язно приймали від вуст їїслово Боже і хрестилися»
Це переказ, що зберігся в народній пам'яті і записаний в XVI столітті. Саме в духовній боротьбі, збройна св. Хрестом Господнім і всеперемагаючою силою слова Божого, вона розтрощувала в серцях своїх підданих, що приймали водохрещення, ідолів і кумирів. Але проводити політику християнізації, займатися храмобудівництвом Ольга могла тільки в межах своїх особистих палаців і маєтків, тому що в той час ще сильні були позиції язичників, яким співчував войовничий Святослав.
Велика заслуга св. Ольги і на іншім поприщі її земного служіння. Займаючись вихованням своїх онуків, вона перша посіяла насіння віри Христової в серце майбутнього хрестителя Русі св. кн. Володимира. І саме ці наставляння і її святе життя одна з головних причин, що спонукали св. князя звернутися до Христу.
Коли ж настали її остання година у цьому житті, св. Ольга, знаючи про язичество сина Святослава, «заповіла не творити тризни над собою» і заповідала поховати її по християнському закону. Під час похорону плакали і син її, і онуки, і «людье вси», тобто не тільки християни, але і язичники.
Період, що відокремлює кончину св. Ольги (†969) від водохрещення Русі при св. кн. Володимирі, характеризується в історії нашого християнства настанням язичеської реакції.
У найвищу фазу загострення відносин офіційного язичества і християнства, що розвивається, після деякого затишку в часи «лагідного і милостивого» Ярополка й Олега, Київська Русь вступає з воцарінням їхнього молодшого брата Володимира (978р.). «Володимир був ще дитиною, коли вмерла Ольга, і менше інших братів підпав під її вплив; потім він, теж ще в дитинстві, повезений був у Новгород, де християнство було менш відомо, чим у Києві, і виріс там під впливом старої віри».
Список літератури
1.С.М.Соловьев "Сочинения", кн. 1 "Мысль", 1988г.
2.В.Ключевский, Курс Русской истории", часть 1, "Москва", 1937г.
3.Н.М.Каразін "Предания Веков", "Правда", 1988г.
4.Я.Н.Щапов, "Церковь в древней Руси" (до конца XIII в.), "По-
литиздат", 1989 г.
5.В.Н.Татищев, "История Российская", "Москва, 1962 г.
6.О.М.Ранов, "О дате принятия христианства князем Влалимиром и
киевлянами", "Вопросы истории", 1984,N6