Влітку 1859 року поет знову вирушає на батьківщину, зустрічається з друзями, ріднею, подовгу живе у них. 15 липня, поблизу Прохорівки, Шевченка заарештовують і відправляють спочатку до Черкас, потім у Мошни, а 30 липня – в Київ, у розпорядження губернатора І.Васильчикова. Звідти, через Москву, він повертається у Петербург.
Ностальгія, туга за рідною землею не полишають великого Кобзаря. Восени він звертається до Варфоломія Шевченка з проханням купити матеріал для будівництва хати і знайти ділянку для неї.
Влітку 1860 року знайомиться з Ликерою Полусмаковою і, як йому здається, зустрів ту жінку, яку шукав усе життя. Та побудувати сімейне щастя йому так і не судилося.
З осені починає різко занепадати здоров’я поета. Та, навіть, хворим продовжує він малювати, писати вірші, листуватися.
25 лютого поет ще одержав вітальні телеграми з нагоди дня народження, а наступного дня, о 5-ій годині 30 хвилин ранку його вже не стало.
28 лютого відбувся похорон Тарас Григоровича Шевченка на Смоленському кладовищі Петербурга, а 10 травня його було перепоховано у Каневі, на Чернечій горі.
... возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово...
*
Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!... Знать, од Бога
І голос мой, і ті слова
Ідуть меж люди!..
Т.Шевченко
— Учітеся, брати мої,
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Т.Шевченко
В своїй хаті — своя правда,
І сила, і воля.
Т.Шевченко