Собор Паризької Богоматері
Більшість туристів розпочинають знайомство з Парижем саме з острова Сіте. Адже тут знаходиться одна з найдавніших церков Франції – знаменитий Собор Паризької Богоматері, який є гордістю країни і оспіваний поетами та письменниками, відображений у полотнах найвідоміших художників. Завдяки оригінальній розробці та пропорціям собор став прекрасним взірцем ранньої готики. Дивлячись на його цілісний і органічний ансамбль, інколи важко повірити, що будувався він майже двісті років, впродовж яких часто перебудовувався і реставрувався.
Перший камінь у фундамент собору було закладено у 1163 році королем Людовиком VII і папою Олександром ІІІ на місці храму Юпітера (який існував ще за часів давніх римлян). Будівництво собору тривало до 1250 року, але повністю його було збудовано в 1345 році. Кошти на спорудження храму надходили від усіх бажаючих: короля, єпископів, простих громадян.
Руйнування собору, що були викликані часом, людьми, трагедіями нескінченних воєн, впродовж багатьох століть спотворювали первинний вигляд церкви. Але згодом, в період з 1844 по 1864 рр., архітектором Віолле-ле-дюком була здійснена реставрація церкви.
Собор Паризької Богоматері – це одна з перших споруд, в якій остаточно сформувався готичний стиль, хоча в ньому ще збереглися деякі елементи романської архітектури: масивні, круглі в плані стовпи, а також масивні стіни, деяка похмурість інтер'єру. Проте своєю величчю і красою собор захоплює кожного, хто підходить до нього. Незважаючи на те, що про собор нам добре відомо з однойменного роману В. Гюго та численних описів храму, все ж щоразу він постає у новій красі.
Cобор є п'ятинефною базилікою. Висота будівлі становить 35 м, довжина – 130 м, ширина – 48 м. Висота дзвіниць – 69 м, вага дзвона Емануель, який знаходиться у східній вежі – 15 тонн.
Високо підносяться над площею могутні башти. Це ще не високі шпилясті «бефруа» пізніших часів, проте вони нічого спільного не мають з романськими глухими баштами. Широкі, стрільчасті прорізи і безліч вертикальних тяг роблять їх легкими й ажурними.
З кам'яного убранства фасадів Нотр-Дам-де Парі відзначають відомі статуї химер, які знаходяться на верхньому майданчику собору біля башт. Ці гротескні фігури – фантастичні і жахливі птахи, демони та монстри є уособленням людських гріхів.
З паризькими соборами пов'язано безліч легенд та містичних оповідок. Прихильники езотеричних вчень стверджують, що архітектура і символіка собору Нотр Дам – це нібито зашифровані окультні вчення. Саме в цьому сенсі Віктор Гюго говорив про собор як про "короткий довідник з окультизму". Деякі дослідники Нотр-Даму вважають, що середньовічні алхіміки закодували у геометрії собору таємницю створення філософського каменю.
Нижче знаходиться верхній ярус собору з прозорого мережива декоративної аркади, ще нижче – середній ярус з величезним круглим вікном – «розою». Під ним — знаменита «Галерея королів”. Це зубчастий карниз, що складається з 28 ніш, у яких розташовані статуї легендарних біблейських правителів.
І, нарешті, внизу широко розкривають подвійні дверні входи перспективні портали, які прикрашені різьбленим орнаментом і скульптурами.
Колись фасад собору був чорним від багатолітнього пилу й кіптяви. Нещодавно його почистили і надали каменю первісного сіро-жовтого кольору. Проте вчені висловлюють думку, що кіптява знову швидко вкриє собор, оскільки промисловий дим і пил постійно стоять над Парижем і руйнують фасади старовинних споруд.
Усередині собор зустрічає урочистим присмерком. У інтер'єрі собору переважає сірий колір каменю, з якого викладені стіни храму. Виникає деяке відчуття похмурості та прохолоди. Раніше в соборі було ще темніше, і довелося пробивати нові вікна у бічних стінах. Як і в інших готичних храмах, у Нотр-Дам-де Парі немає настінного живопису, і єдиним джерелом кольору в одноманітно-сірому інтер'єрі є численні вітражі високих стрілчастих вікон. Сонячне світло, проникаючи через них, заливає храм цілою веселкою відтінків. Ця гра світла дещо пом'якшує однотонність споруди і надає інтер'єру собору феєричної розкоші, і разом з цим деякої таємничості. Зображення на вітражах виконані відповідно до середньовічних канонів. На вікнах хору зображені сцени із земного життя Спасителя, на вітражах бічних стін – фрагменти з життя святих. Вітражі високих вікон центрального нефа зображають патріархів, біблейських царів, апостолів. У вікнах бічних капел відображено події із земного життя Діви Марії. А вітражі величезного вікна-рози вміщують близько вісімдесяти сцен із Старого Завіту.
У Соборі Паризької Богоматері зберігається одна з найбільших реліквій християнства – Терновий Вінець. З IV—V століть до 1063 року він був доступним для поклоніння у Сіонській церкві. У 1063 році його, разом із списом св.Лонгіна, перевезли до палацу візантійських імператорів у Константинополі. Римський імператор Болдуін ІІ мав борг перед Венецією і пропонував їй як компенсацію вінець. Проте подарував святиню кузену — французькому королю св. Людовіку ІХ (1215—1270), який у подяку оплатив заборговану позичку родича. У 1239 році святиню доставили до Парижа. Людовік віддав розпорядження покласти вінок у спеціально побудовану каплицю, де останній перебував до періоду французької революції, під час якої каплицю рознесли на друзки. Проте Терновий Вінець врятували і в 1809 році його передано на збереження до Собору Паризької Богоматері, де він перебуває і дотепер. Колючки з Вінця зберігаються у Ватикані. Багато шипів розійшлися по всьому світові.