Тривалий час відсталим жанром української радянської музичної творчості була опера. Цей складний .вид музичного мистецтва почав по-справжньому розвиватися тільки після того, коли Радянський уряд, .здійснюючи ленінську національну політику
Комуністичної партії, утворив у 1925—1926 pp. українські оперні театри в Харкові, Києві, Одесі, а згодом і в ряді інших міст республіки. Першими вдалими творами в цьому жанрі були опери «Розлом» В. Фемеліді та «Яблуневий полон» О. Чишка, які автори присвятили Жовтневій революції і громадянській війні. Обидва твори з успіхом ставили театри нашої країни.
Кілька опер було написано на історичну тематику. Це «Дума Чорноморська» Б. Яновського, «Кармелюк» В. Косенка, «Кармелюк» В. Йориша. Та найвидатнішим твором з цього циклу була монументальна народна музична драма «Золотий обруч» Б. Лятошинського, яку він написав на сюжет «Захара Беркута» Івана Франка. В опері широко використаний музичний фольклор західних областей України, в ній дуже яскравими вийшли стародавні обрядові сцени, що відтворюють поетичні вірування наших предків. Образно змальовані представники ворожого табору — татаро-монголи та представники поневолених ними східних народів. Симфонічна сюїта, складена з окремих епізодів опери, неодноразово виконувалась далеко за межами Радянського Союзу.
Перший український радянський балет — «Пан Каньовський» М. Вериківського, написаний композитором на основі відомої народної балади про горду українську дівчину Бондарівну, що загинула від руки польського магната. Балет «Карманьйола» В. Фемеліді створений на тему Французької революції 1789— 1794 pp. В ньому широко показаний образ повсталого народу, а за музичний матеріал послужили мелодії тодішніх революційних пісень і зокрема «Карманьйоли».
Свого часу з успіхом ішов на сцені балет «Ференджі» Б. Яновського про панування англійських колонізаторів у Індії і про боротьбу народних мас проти них.
Таким чином, на кінець 20-х років Україна завдяки безустанному піклуванню Комуністичної партії і Радянського уряду за короткий час стала республікою високої професіональної музичної культури з численними кадрами композиторів, співаків, виконавців-інструменталістів, з першокласними оперними театрами, симфонічними оркестрами, хоровими капелами.
Бурхливий розвиток музичного життя і творчої діяльності композиторів вимагав удосконалення його форм. Для впорядкування концертної практики в 1927—1928 pp. була організована Українська філармонія («Укрфіл»). Постала потреба перебудови музично-творчих об'єднань. Музичне товариство ім. Леонто-вича вже не задовольняло зрослих потреб, які ставило життя перед творчими організаціями. Замість нього з'являється ВУТОРМ (Всеукраїнське товариство революційних музик), АРМУ (Асоціація революційних музикантів України). В кінці 20-х років була утворена АПМУ (Асоціація пролетарських музикантів України), яка, прикриваючись революційною фразеологією, цілком і повністю перебувала на засудженій партією пролеткультівській платформі.
Ідеологи АПМУ заперечували величезне художнє і пізнавальне значення класичної музики, виступали проти народної музики, переслідували композиторів старшого покоління, звинувачуючи їх у «непролетарському походженні». Короткочасна діяльність цього об'єднання завдала великої шкоди українській радянській музиці.
Групівщині, яка панувала серед творчих працівників, ідейному розбродові було покладено край відомим рішенням ЦК ВКП(б) «Про перебудову літературно-художніх організацій», яке було опубліковано 23 квітня 1932 року. Згідно з цією постановою всі літературно-художні об'єднання були розпущені, а творчі працівники організувалися в свої спілки.
Історичне рішення Комуністичної партії стало новим могутнім стимулом щодо активізації творчої діяльності композиторів, щодо виправлення тих ідейних збочень, які проявлялися в минулому. Видатним твором того часу була «Героїчна увертюра» для симфонічного оркестру В. Косенка. У ній автор звернувся до образів радянської героїки, талановито відтворив пафос соціалістичного будівництва. В середині 30-х років були написані також симфонічні поеми «Похід» А. Штогаренка, «Партизанська донька» П. Козицького, «Молдавська поема» В. Косенка, «Траурно-героїчна поема» В. Борисова. Усі вони були присвячені радянській темі. Багато композицій з'явилося на основі сюжетів вітчизняної і зарубіжної літератури. Ще й тепер слухачі захоплено сприймають симфонічні поеми «Отелло» і «Тарас Шевченко» ІК. Данькевича, «Каменярі» і «Лілею» Г. Майбороди, «Мідний вершник» В. Барабашова.
Всенародне відзначення 125-річчя з дня народження Т. Шевченка викликало появу великої кількості творів на його тексти. На сцені Київського театру опери і балету був поставлений балет «Лілея» ІК. Данькевича, лібретто якого склав В. Чаговець за кількома творами з «Кобзаря». Оперу «Сотник», а згодом і «Наймичку» написав М. Вериківський. В основу сюжету він поклав однойменні Шевченкові поеми.
Після написання Л. Ревуцьким його 2-ої симфонії ця форма довгий час не культивувалася на Україні. Починаючи з середини 30-х років, українські митці написали більше десяти симфоній. Впевнено виступила тоді творча молодь. К. Данькевич, Г. Майборода, Л. Гуров, ІК. Домінчен створили свої перші симфонії, які були вже певним вкладом в українську музичну культуру.
Значно активізувалася на Україні оперна творчість. Три з них (Б. Лятошинського, С. Жданова, В. Йориша) були присвячені образові Миколи Щорса. Видатним творчим явищем була опера «Щорс» Лятошинського — монументальне епіко-героїчне полотно про боротьбу народних мас у роки громадянської війни. На сценах українських театрів біули також поставлені опери «Трагедійна ніч» К. Данькевича, «Перекоп» Ю. Мейтуса, М. Тіца і В. Рибальченка.
Значного розвитку набула українська масова пісня. Великою популярністю користувалась пісня «Із-за гір та з-за високих» Л. Ревуцького, а також «Про батька народного» П. Козицького. Загального визнання набули також пісні Г. Верьовки, В. Верховинця, К. Богуславського.
Таких визначних успіхів українські композитори домоглися завдяки безустанному піклуванню Комуністичної партії про розвиток культури й мистецтва, про їх ідейну чистоту і цілеспрямованість. У 1936 р. на сторінках «Правды» було опубліковано дві програмних редакційних статті: «Сумбур замість музики» і «Балетна фальш», які відіграли велику роль у боротьбі нашої громадськості проти розтлінних формалістичних впливів і тенденцій. Ці статті змусили кожного митця оглянути свої творчі позиції, докласти всіх зусиль до опанування методом соціалістичного реалізму, збагатити свою художню палітру новими барвами, засобами, прийомами.
Основні естетичні положення цих статей не втратили свого пізнавального значення і на сьогодні.
У 1939 р. в політичному й культурному житті нашої країни сталася знаменна подія. В сім'ю народів Радянського Союзу влилися визволені Червоною Армією з одвічного рабства трудящі Західної України і Західної Білорусії. Дружній колектив українських митців поповнився групою талановитих західноукраїнських композиторів, які зразу ж включились у будівництво української музики на вільній радянській землі. С. Людкевич, В. Барвінський, Ф. і М. Колесси, Р. Сімович, А. Солтис уже На той час були відомі як самобутні художники, що майстерно володіли своїм мистецтвом. Ще більше розквітли їх здібності за радянського часу. Ряд їхніх творів, як, наприклад, кантати «Кавказ» і «Заповіт» С. Людкевича, які були написані задовго до возз'єднання, по-справжньому оцінені тільки радянськими виконавцями і слухачами.
Напад гітлерівських орд на нашу землю перервав творчу працю трудящих. Усі зусилля тепер були спрямовані на подолання підступного ворога. Разом з усім народом боротьбу вели і композитори: хто безпосередньо в лавах Радянської Армії, а хто піснею дзвінкою піднімав воїнів-героїв на священну битву за рідну землю, за щастя і за волю.
Пісня була тим жанром, який найбільше відповідав напруженим і драматичним подіям Великої Вітчизняної війни. Широкою популярністю користувались такі пісні, як «Зашуміла калинонька» М. Вериківського, «Клятва» Г. Верьовки, «Пісня про Україну» І. Віденського, «Зелений кашкет» Л. Ревуцького.
Найвидатнішими творами часів Вітчизняної війни були кантата-симфонія «Україно моя» А. Штогаренка та «Український квінтет» Б. Лятошинського. У першому з них в узагальнюючих художніх образах передана героїчна боротьба усіх народів нашої Вітчизни за звільнення України від фашистського рабства. Композитор перетворює в кантаті найтиповіші стилістичні ознаки народної музики. У ній також використані інтонації сучасної масової пісні. Цим самим музичну мову твору композитор робить ясною і доступною, зрозумілою широким колам радянських слухачів.
«Український квінтет» Б. Лятошинського—зразок заглиблення композитора в трагічні переживання і настрої. Але це не трагедія приреченості. Художник створює сильні, надзвичайно емоціональні образи; перемогу здобувають світлі й урочисті образи над темними й трагічно заглибленими.
Переможне закінчення війни викликало нову хвилю творчого піднесення серед українських композиторів. Один за одним з'являються твори, що прославляють великий радянський народ і його вождя — Комуністичну партію. Ясно, що тематично ці твори були зв'язані ще з воєнною тематикою, тому що не скоро наші люди забудуть величезні жертви, принесені в ім'я перемоги, ніколи народ не забуде неповторного героїзму своїх кращих синів. Тут і твори про бойові походи, тут і пісні про романтику партизанського побуту, тут і тепла солдатська лірика.