Реферат
на тему:
Українська радянська музика
За роки Радянської влади небувалого розквіту досягла культура українського народу і зокрема його музика. Національною гордістю трудящих нашої республіки є їх пісні, чудовими мелодіями, яскравими поетичними образами яких уже давно захоплюється увесь світ.
Натхненними піснями трудівник оспівав свої радощі й горе, свої мрії, свої сподівання на краще майбутнє. Новими піснями він зустрів давно жадану волю, яку приніс йому великий Жовтень. У перші ж дні після революції на Україні було складено багато пісень про Комуністичну партію, про вождя трудящих В. І. Леніна, про звитяжних героїв громадянської війни. Великою популярністю користувалися нові сатиричні пісні, в яких гостро висміювалися вороги революції: Петлюра, Скоропадський, Денікін, німецькі і австрійські окупанти, англо-французькі інтервенти. На Україні виникла мелодія знаменитого «Яблочка», на яку було складено величезну кількість сатиричних текстів на злободенні теми революційної боротьби народу.
Велику роль у повсякденному побуті трудящих відігравали старі революційні пісні, які з встановленням Радянської влади розправили свої могутні крила, полинули з краю в край, піднімаючи народні маси на остаточний розгром свого одвічного ворога — поміщиків і капіталістів. Всюди звучали тоді «Інтернаціонал», «Марсельєза», «Сміло у ногу рушайте», «Червоний прапор», «Варшав'янка», «Шалійте, шалійте, скажені кати», «Вічний революціонер». Ці пісні відігравали важливу роль в інтернаціональному єднанні трудівників. Доступною поетичною мовою, яскравими мелодіями вони розповідали пролетарям усіх національностей про правду революційної боротьби, спрямовували їхні зусилля на подолання спільного ворога, виховували в них почуття класової солідарності.
Для популяризації революційних пісень на Україні багато зробили такі видатні композитори-класики, як М. Леонтович, Я. Степовий, К. Стеценко.
Леонтович зробив хорові розкладки таких пісень, як «Інтернаціонал», «Молода гвардія», «Ми ковалі». Я. Степовий гармонізував і надрукував цілий збірник революційних пісень. К. Стеценко обробив для хору «Червоний прапор», «Варшав'янку». Всі названі тут композитори не обмежили себе тільки гармонізаціями, або ж хоровими розкладками революційних пісень. Вони розучували їх з професіональними капелами, з колективами художньої самодіяльності, в школі, в Червоній Армії.
Крім того, М. Леонтович, Я. Степовий, К. Стеценко брали діяльну участь у громадській роботі, у налагодженні музичного життя молодої Країни Рад. Вони написали ряд оригінальних вокальних творів, співзвучних своїми темами бурхливим революційним подіям. Щодо цього особливо виділяється творчість М. Леонтовича, який написав тоді сповнений революційного пафосу і піднесення хор «Льодолом», і Я. Степового, що виступив з рядом романсів і пісень на революційні тексти Івана Франка й Лесі Українки.
М. Леонтович, Я. Степовий, К. Стеценко — це по суті перші українські радянські композитори, творча діяльність яких складає своєрідний місток між класичною і радянською музикою, в становленні якої вони відіграли винятково важливу роль.
Шляхом композиторів старшого покоління пішла і тодішня композиторська молодь. Г. Верьовка аранжував для хору дві популярні революційні пісні: італійську «Вперед, народе, йди» і французьку «Карманьйолу», Л. Ревуцький створює свою гармонізацію «Інтернаціоналу» і трохи згодом пише пісню «Уперед, хто не хоче конати» на революційні слова П. Грабовського. Переважно в галузі вокально-хорової музики працюють також П. Козицький, М, Вериківський, В. Верховинець. Така увага композиторів до вокальних жанрів зумовлювалась передусім тим, що тут вони мали змогу спиратися »а живе поетичне слово, що несло в собі конкретний революційний зміст і, помножене на яскраву музичну емоціональність, надзвичайно активно впливало на чутливі робітничі і бідняцько-селянські маси.
У перші ж роки після революції зароджується і починає розвиватися українська радянська романсова лірика, хоч тематично вона була ще дуже мало зв'язана з нашою дійсністю. Найвидатнішим автором романсів був В. С. Косенко, який, починаючи з середини 20-х років, дав уже справжні зразки радянського романса, йдеться про такі його твори, як «На майдані», «Мобілізуються тополі» (слова П. Тичини), «Пам'яті борців Паризької комуни» та ін. Інструментальні жанри української музики розвивалися не так інтенсивно, як вокальні. Основною причиною цього була відсутність національних кадрів музикантів-інструменталістів. Перші кроки української радянської інструментальної музики зв'язані з діяльністю таких композиторів, як Б. Лятошинський (квартети, тріо, фортепіанні п'єси), В. Косенко (чудові фортепіанні твори, скрипковий концерт), Л. Ревуцький (п'єси для фортепіано).
Першим визначним симфонічним твором була 1-а симфонія Б. Лятдшинського, яку автор написав у дусі кращих традицій російської музичної класики, творчо використавши зокрема прийоми симфонічного письма композиторів-кучкистів. Глибоке враження залишає своїм теплим ліризмом, людяністю й природністю почіуттів друга частина цього твору, яку автор згодом переробив на «Ліричну поему».
Захоплення композиторів народними піснями, про що свідчить складання ними цілого ряду прекрасних хорових і сольних творів на цій основі («Вісім прелюдів-пісень» П. Козицького, «10 народних пісень» М. Вериківського, сольні обробки Л. Ревуцького), проявилося і в симфонічній музиці. Так, один з перших творів цього жанру — сюїта «Веснянки» М. Вериківського по суті становить обробку для оркестру ряду народних веснянкових мелодій.
На цих же мелодіях побудував свою «Увертюру на чотири українські народні теми» Б. Лятошинський. Власну працю над гармонізаціями народних пісень Л. Ревуцький розцінював як підготовку до написання свого найкращого твору — 2-ої симфонії, яка захоплює емоціональною щирістю, непідробною народністю, високою поетичністю, майстерністю художньої форми. В нашій музичній літературі можна назвати небагато творів, у яких би так правдиво був переданий дух народу, розкрита мистецька краса його пісні, які б так яскраво передавали його національний характер.
«Увертюра на чотири українські народні теми» Б. Лятошинського і 2-а симфонія Л. Ревуцького були написані на відзнаку 10-ї річниці Великого Жовтня і удостоєні першої премії на конкурсі, присвяченому цій знаменній даті.
З перших років Радянської влади композитори прагнули об'єднатися у своїй організації. Вони прекрасно розуміли, що ті грандіозні завдання, які поставила перед творчими працівниками Комуністична партія, не можуть бути розв'язані поодинці, що для цього потрібні зусилля колективу, керованого чіткими ідейними настановами.
Після трагічної загибелі в 1921 р. М. Леонтовича композиторська молодь організувала комітет його пам'яті. В комітет війшли не тільки музиканти, але й письменники, художники. Через деякий час рішенням Народного комісаріату освіти УРСР комітет був перетворений в музичне товариство ім. Леонтовича з досить широкою програмою діяльності. Воно покликано було займатися не тільки творчими проблемами, але й пропагандою української музики, видавничою справою, налагодженням музичної освіти шляхом створення спеціальних навчальних закладів і студій. Товариство об'єднало у своїх лавах композиторів, музикознавців, учених-фольклористів, ряд професіональних виконавських колективів, а також велику кількість самодіяльних хорів, що всюди зростали на благодатному ґрунті радянської дійсності.
Однак ідейна платформа товариства була надто невиразна.
У нього пробралися націоналісти, а також композитори, творчість яких була заражена формалізмом. Прогресивна частина членів цього об'єднання, керована Комуністичною партією, повела рішучу боротьбу проти всього реакційного, антинародного, Крутий злам в діяльності товариства настав у 1924 p., коли ним була прийнята декларація «Жовтень у музику», що поставила вимогу творити музику на революційні й радянські теми, більше заглиблюватися в життя трудящих і правдиво передавати його у високохудожніх піснях, хорах, симфоніях і операх.
Як і раніше, перед вела вокально-хорова музика. Крім уже згадуваних численних хорових обробок народних пісень, українськими митцями було створено ряд великих хорових композицій. Чудову кантату-поему «Хустина» написав Л. Ревуцький, поклавши в її основу однойменний вірш з «Кобзаря» Т. Шевченка. На сюжет народного героїчного епосу створив свою ораторію «Дума про дівку-бранку, Марусю Богуславку» М. Вериківський. З рядом хорових композицій виступив П. Козицький («Голод», «Нова Атлантида», «Дивний флот», «На зелені килими»), В. Верховинець («Великодній дощ»), М. Вериківський («Сонячні кларнети», «Прапор червоний має над нами») та багато інших. Зароджується українська радянська масова пісня, з'являється кілька її видатних зразків («Наша спілка молода» П. Козицького, «Грими, грими, могутня пісня» і «Більше надії, брати» В. Верховинця, «Гарно, гарно серед степу» К. Богуславського та ін.). У цих піснях органічно перетворюються найтиповіші мотиви й інтонації українського музичного фольклору, а також стилістичні особливості старої революційної пісні. Нерідко ці два елементи поєднувалися і в процесі подальшого розвитку утворювали основу музичного стилю української радянської масової пісні.
У січні 1924 р. вмер вождь трудящих усього світу Володимир Ілліч Ленін. Велике горе, яке спіткало нашу країну, глибоко відчув і український радянський народ. Він складає ряд чудових пісень, у яких висловлює скорботу з приводу важкої втрати («То не в'юга, завірюха», «Не берези, верби й лози»), а також свою відданість заповітам Ілліча. Багато творів, присвячених улюбленому вождеві, написали і українські композитори. Крім мотивів суму й печалі, вони відтворили в них палкий ентузіазм трудівників, які оптимістично дивились в майбутнє, вірили в перемогу тієї справи, за яку віддав своє життя В. І. Ленін («Під прапором чорним», «Червоні заграви», «В час пожеж» М. Вериківського, «Могутній орел» та «Пам'яті Леніна» П. Козицького, «Траурний марш на смерть Ілліча» Ф. Богданова та багато інших).