М. Д. Леонтович 18771921 pp. (стр. 2 из 2)

Леонтович виявляє індивідуальний підхід до кожної пісні, він намагається розкрити всі її художні багатства і разом з тим в кожній з них знайти щось нове. Гармонія, лад, метро-ритмічна структура народної мелодії зумовлюють той характер обробки, який композитор вживає в кожному окремому випадку.

Поліфонічність структури пісень Леонтовича повністю випливає з українського народного багатоголосся. Леонтович перший серед українських композиторів по-справжньому відчув і творче переусвідомив у власних композиціях саме цю особливість українського пісенного фольклору.

Одним з найбільш яскравих і показових творів Леонтовича в цьому плані є відомий «Щедрик». На основі невеличкого, однотактного народного мотиву, який складається всього з трьох звуків, композитор побудував цілу картину з народного життя. В пісні передані радісні настрої селянина у зв'язку з початком весни, його світлі мрії про гарне життя в новому році. В цьому творі Леонтович досягає небувалого рівня художньої майстерності, органічно поєднує прийоми народного багатоголосся з досягненнями класичної поліфонії. Заспівує пісню спочатку лише соліст, потім її підхоплюють всі сопрано. На фоні сталого повторення мотиву в альтів, потім у тенорів і зрештою в басів вступають підголоски, які яскраво контрастують з основним мотивом і відтінюють його первинну красу. Мотив послідовно переходить до альтів, потім басів, тенорів, а в кінці він знову м'яко звучить у сопрано. В той же час в інших голосах появляються все нові й нові підголоски, які ніби оточують мотив ніжним і прозорим сплетенням мережок. При цьому кожен голос відіграє цілком самостійну виражальну функцію, відтворюючи найтонші зміни настрою в тексті, подаючи кожен поетичний образ у його художньому завершенні. У «Щедрику» Леонтович використав поліфонічний принцип, що в класичній поліфонії має назву «остинато», тобто послідовне проведення через увесь твір на одній звуковій висоті сталого мотиву з одночасним розвитком інших голосів твору.

Приблизно в такому ж плані створено й інший відомий хор Леонтовича — «Дударик».

Всю свою композиторську майстерність М. Д. Леонтович використовує для того, щоб якнайглибше розкрити зміст пісні і ті музичні властивості, які заховані в ній. Виходячи з цього творчого завдання, композитор значно розвиває структуру пісні. Ми знаємо, що всі куплети народної пісні, скільки б їх не було, виконуються на незмінну мелодію першого куплета. Але зміст куплетів, їх поетичні образи міняються, розвиваються. Співаючи пісню, народні співаки завжди намагаються відтворити її ідею, зміст і настрої чисто виконавськими засобами і тільки зрідка вносять незначні зміни в мелодію.

У багатьох своїх творах Леонтович не обмежується простою куплетною будовою, а значно розширює її і створює нові, до нього незнані в українській музиці пісенні форми. Так, в хорі «Козака несуть» композитор створює тричастинну форму пісні, причому середня (друга) частина побудована на музичному матеріалі основної мелодії, значно розвиненої і прикрашеної підголосками.

В широко відомій пісні про жіночу долю «Пряля» він вживає ще складнішу форму, так звану куплетно-варіаційну.

В «Прялі» подана сумна розповідь про нещасливу долю молодої жінки, над якою знущаються злі свекор і свекруха. Лише одна дорога істота серед чужих людей — милий, який відізветься теплим словом, пожаліє молоду дружину.

Починається пісня невеличким вступом на «Ой», який вводить слухача в загальний сумний настрій твору і тонко відтворює одноманітне хурчання прядки. Молода жінка розповідає про нещасливе життя, про важку працю, про бажання хоч одну хвилинку відпочити. Основну мелодію ведуть сопрано, а решта голосів становить своєрідний емоціональний фон, який підкреслює настрій безнадійного смутку.