М. В. Лисенко 18421912 pp. (стр. 1 из 3)

Реферат

на тему:

М. В. Лисенко (1842—1912 pp.)

Микола Віталійович Лисенко народився 22 березня (за новим стилем) 1842 р. в с. Гриньках, Кременчуцького повіту, Полтавської губернії, в сім'ї поміщика.

Батько Миколи Віталійовича був людиною освіченою і культурною; в юності був зв'язаний з декабристським рухом.

Дитинство і рання юність Лисенка пройшли серед сільської природи і селянського побуту. Він рано пізнав народну пісню, оцінив і полюбив її на все життя.

З п'яти років хлопчик виявив надзвичайні музичні здібності і почав систематично займатись музикою. Першим його вчителем була мати-піаністка, а згодом — спеціально запрошена вчителька.

Загальну освіту майбутній композитор здобув спочатку у приватних пансіонах для хлопчиків у Києві (1852—1855 pp.), потім— у Харківській гімназії (1855—1859 pp.). В той же час він учиться гри на фортепіано (в Києві — у чехів Нейнквича та Паночіні або Поноцного; в Харкові — у Вольнера, Дмитрієва і Вільчека), виявляє неабиякий хист піаніста-виконавця і пише перші невеличкі салонні п'єски на теми українських народних мелодій. Відомо, що один з таких творів — полька для фортепіано — був надрукований у Києві.

Закінчивши в 1859 р. Харківську гімназію, Лисенко того ж року вступив на природничий факультет Харківського університету, а ще через рік перейшов на той же факультет Київського університету.

У Києві юнак зблизився з гуртком передової студентської молоді, брав участь у нелегальних студентських сходках і жадібно сприймав ідеї революційно-демократичного руху, що охопив Росію у 60-х роках XIX ст. Внаслідок цього у Лисенка загострюється інтерес до вивчення народного життя і музичного фольклору. Збір, запис, вивчення, обробка і популяризація народних пісень — все це стає одним з основних його занять.

В університеті Лисенко виявив себе як організатор і керівник студентського хору, з яким він часто виступав публічно. Репертуар цього хору складався переважно з народних пісень, записаних і оброблених самим Лисенком.

Після закінчення (в 1865 р.) Київського університету Лисенко деякий час працював у Таращанському повіті на посаді мирового посередника, а потім учився у Лейпцігській консерваторії. Яскраве музичне обдаровання дало йому можливість засвоїти повний курс навчання за два роки (1867—1869). В Лейицігу Лисенко видав свою першу збірку українських народних пісень (40 пісень) для голосу з фортепіано. Протягом усього життя композитор надрукував ряд збірок народних пісень для сольного і хорового співу.

Крім обов'язкових класних занять, Лисенко в Лейпцігу продовжував вивчати музику Глінки, Даргомижського, Серова, знайомив з нею своїх співучнів та педагогів; він часто відвідував концерти, де слухав твори Баха, Бетховена, Моцарта, Вебера та інших у виконанні кращих артистичних сил. Все це дало значно більшу користь для виховання молодого музиканта, ніж консерваторське навчання в Лейпцігу, формалізм і схоластика якого не могли задовольнити Лисенка, його все більше приваблював Петербург — великий політичний і культурний центр того часу. В 1874 р. Лисенко їде до Петербурга, де протягом двох років навчається в Петербурзькій консерваторії по класу інструментовки М. А. Римського-Корсакова. Крім цього, величезний вплив на всю наступну діяльність Миколи Віталійовича мали зустрічі його з передовими російськими музичними діячами — Стасовим, Мусоргським, Бородіним.

В Петербурзі Лисенко влаштував кілька хорових концертів, на яких пропагував українську і російську народну музику.

З 1876 р. Лисенко жив у Києві, виїжджаючи в концертні подорожі по Україні з організованими ним хоровими колективами для поширення і популяризації народної пісні.

80-і і 90-і роки були найбільш плідним періодом у творчому житті Лисенка: в цей час він написав свої кращі опери («Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба»), створив багато сольних і хорових композицій на тексти Т. Шевченка, їв. Франка, Л. Українки та інших. В цей же період він пише три дитячі опери: «Коза-дереза», «Пан Коцький» і «Зима і Весна», побудовані на мотивах народних казок, пісень, танців.

З останньої чверті XIX ст. Лисенко тісно пов'язує свою діяльність з українським театром, бере активну участь в роботі трупи М. Старицького; на ґрунті пропаганди правдивого, реалістичного мистецтва і боротьби з націоналістичними тенденціями зростала і міцніла дружба композитора з кращими представниками передової української театральної культури—акторами М. Кропивницьким, М. Садовським, П. Саксаганським, М. Заньковецькою та іншими.

Тісні ідейні і творчі зв'язки підтримував Лисенко з прогресивними українськими письменниками — Іваном Франком, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським; він був наставником молодшого покоління українських композиторів — М. Леонтовича, Ф. Колесси, К. Стеценка, Я. Степового та інших.

Лисенко був також у дружніх взаєминах з П. І. Чайковським.

Палкий прихильник музичної творчості прогресивних художників інших країн і народів (творів Бетховена, Баха, Шопена, Гріга), він усе життя гостро засуджував рабське плазування перед іноземщиною, сліпе копіювання музичної продукції композиторів Західної Європи.

В 1904 р. на кошти, зібрані друзями до 35-річного ювілею композитора, Лисенко відкрив музично-драматичну школу в Києві,— перший на Україні навчальний заклад, що давав вищу мистецьку освіту і скоро став основним вогнищем виховання національних професіональних мистецьких кадрів України. Школа виховала багато видатних майстрів українського мистецтва, (серед яких композитори К- Г. Стеценко, В. Верховинець, доктор мистецтвознавства, композитор Л. М. Ревуцький, народний артист УРСР О. Ватуля, проф. М. Микиша і багато інших).

Передреволюційні роки і сама революція 1905—1907 pp. дала новий творчий поштовх композитору. Твори, написані в цей період, свідчать про революційко-демократичні переконання їх автора. Це — два хори на слова їв. Франка («Ой, що в полі за димове?» та «Вічний революціонер»), хор «Гей, за наш рідний край» і монолог на слова М. Старицького «В грудях вогонь». Найбільше значення з цих творів має хор «Вічний революціонер», який і до наших днів є одною з улюблених і популярних революційних пісень. '

Останній період життя і творчості Лисенка пройшов у тяжких умовах столипінської реакції. Музична творчість останніх років життя композитора яскраво відбиває суперечності, властиві деяким, навіть передовим, діячам переджовтневого десятиріччя.

Лисенко, зв'язаний з представниками прогресивної революційно-демократичної думки в літературі і мистецтві і опозиційне настроєний до політики самодержавства, не міг не відповісти своєю творчістю на події, що навколо нього розгорталися. З другого боку, композитор був безсилий до кінця перебороти певну непослідовність, нестійкість і впадав у настрій безвільної, суб'єктивної лірики. В опері «Ноктюрн», в романсах останніх трьох років життя помічається деяке зниження демократичних тенденцій. В той же час опера-сатира «Енеїда» (за Котляревським) і сьомий випуск обробок народних пісень для голосу з фортепіано свідчать, що у творчості Лисенка переважала реалістична спрямованість.

Умер композитор 6 листопада 1912 р. Похорон Лисенка перетворився у грандіозну демонстрацію народної любові і поваги до покійного. Цілі номери газет присвячувались його життю і діяльності. Кращі представники братньої російської культури висловлювали свій глибокий сум з приводу смерті Лисенка і давали високу оцінку творчості і громадській діяльності великого українського композитора.

«Смерть Лисенка розумію як величезну втрату, — писав М. Горький в листі до М. Коцюбинського, — але, читаючи опис його похорону, ...відчуваю якесь тремтіння радості в серці: як любить народ свою людину. Як глибоко повчальна ця сумна, але така могутня, прекрасна церемонія проводів людини, що відслужила своїй справі, і як радісно відчувати, що народ зрозумів велич її праці.

Прекрасна і смерть, коли вона веде за собою таке збудження життя, такий полум'яний розквіт почуття любові і поваги до покійного».

ТВОРЧІСТЬ М. В. ЛИСЕНКА

Музична спадщина композитора велика і різноманітна. Він написав 11 опер, понад 80 творів різних форм на тексти Т. Г. Шевченка, ряд композицій інструментального жанру (фантазія «Козак-шумка», перша частіша симфонії, струнне тріо та квартет, фортепіанні п'єси тощо); писав музику до театральних вистав, романси і пісні на слова різних авторів.

Опери. Величезне значення в історії української музичної культури мають опери Лисенка. Спираючись на досягнення в цій галузі російських композиторів, на досвід Гулака-Артемовськото і Сокальського, традиції українського театру, Лисенко збагатив види і жанри української опери. В його творчості вперше в умовах України оформилася історико-героїчна народна музична драма («Тарас Бульба»), опера лірико-побутова («Різдвяна ніч»), казково-фантастична («Утоплена»), опери дитячі («Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна»), опера-сатира («Енеїда»), опера-політичний памфлет («Андрашіада») та ін.

Майже всі музично-сценічні твори М. Лисенка написані у творчій співдружності з відомим драматургом і поетом М. Старицьким, який створив лібретто для них.

«Тарас Бульба». Найвищим досягненням композитора в галузі оперної музики слід вважати героїко-патріотичну оперу «Тарас Бульба» (1880—1890, лібретто М. Старицького за М. В. Гоголем) .

«Тарас Бульба» написаний за традиціями Глінки і Могучої кучки. Ідея любові до батьківщини, непохитна віра у незламну моральну силу народу насичує увесь твір. Тому показ народної маси займає в опері дуже значне місце.

Центральний персонаж опери — Тарас Бульба — показаний як народний месник за покривджену польською шляхтою Україну і охарактеризований в музиці рисами епічної могутності і щирої людяності.