Свято народної пісні та музичних інструментів України (стр. 1 из 2)

Реферат з музики

Свято народної пісніта музичних інструментівУкраїни

Мета: Ознайомити учнів з історією пісні і музичних інструментів; розвивати інтерес до культурної спадщини свого народу, почуття прекрасного; виховувати інтерес до мистецтва України, повагу до митців культури, національну гордість, любов до рідної землі.

Обладнання: Український рушник, хліб-сіль, калина, набір музичних інструментів, магнітофон.

І. Історія української народної пісні.

1. Учні виконують українську народну пісню “Цвіте терен”.

Яке це диво дивне – українська народна пісня!

Яку владну силу таїть вона в собі!

А історія її така.

Легенда про пісню.

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, діти Росії - владність, Польщу наділив Бог здатністю до торгівлі, італійські діти одержали хист до музики...

Обдарувавши усіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Була вона боса, одягнена у вишивану сорочку, а на волосі багрянів вінок з червоної калини.

- Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.

- Я Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж.

Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті нема правди і волі.

- Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог зупинив її.

- Є у мене дар, який уславить тебе на цілий світ. Це – пісня.

Узяла дівчина Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

І полинула по світу українська пісня: весела і сумна, про кохання і про розлуку.

Звучить пісня “Цвіте терен”

Пісня – це голос душі народу, поетичний вияв його співучої вдачі, образне втілення його моралі, мрій.

Зароджувалась вона у праці і в забавах, у календарних обрядах та ритуальних дійствах наших далеких предків.

Була вона з козаками і в походах, і в турецькому полоні, і на жалібних тризнах, ночувала при чумацьких вогнищах.

Пісня берегла золоту нить пам’яті, була букварем академією. Вона стояла на сторожі тих заповідних джерел, що нині живлять наше національне відродження.

Звучить українська народна пісня “Місяць і зіроньки”

Ми не знаємо, коли саме народжувалися наші пісенні перлини. Лише деякі, пов’язані з певними іменами та історичними подіями.

А календарні, обрядові і особливо ті, що розповідають про життя звірів, птахів, рослин, сягають, певно, своїм корінням у часи Київської Русі або ще глибше – у сиву праслов’янську давнину. Ми не знаємо імен тих давніх піснярів, хоч кожна пісня мала спочатку якогось конкретного автора слів і музики.

Лише з 17-18 століть доходять до нас окремі імена. У сузір’ї найславніших – легендарна Маруся Чурай, Семен Климовський, Остап Вересай, Явдоха Зуїха та багато інших наших обдарованих предків, які так і залишилися безіменними.

Враховуючи різницю в тематиці, функціях, поетиці і ритмомелодиці української пісенності, увесь її масив можна поділити на такі основні жанри:

дума: “Дума про козака Голоту”, “Маруся Богуславка”;

історична пісня: “Ой на горі та женці жнуть”, “За Сибіром сонце сходить”;

співанки-хроніки: “Ой летіла зозуленька, почала кувати”;

балади: “Ой не ходи Грицю”, “Їхали козаки із поля додому”.

Календарно-обрядова і родинно обрядова пісенність, що належить до ліричного роду, включає в себе жанри: колядки та щедрівки, веснянки, купальські, жниварські, весільні пісні та голосіння: “В пана господаря”, “Подоляночка”, “На Івана, на купала”, “По садочку ходжу”, “Тече вода каламутна”, “Взяв би я бандуру”, “Туман яром, туман долиною”.

Красу і силу народної пісні глибоко розуміли визначні діячі нашої літератури і мистецтва. Саме з піснею, з кобзарською думою пов’язував Тарас Шевченко безсмертя народного генія і славу рідної землі:

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава,

Слава України!

Для великого Кобзаря народна пісня була школою мудрості і правди, живою історією батьківщини.

Учні виконують українську народну пісню “Їхав козак за Дунай”

ІІ. Історія українських музичних інструментів.

1. Ми з вами прослухали декілька пісень. Всі вони виконувались у музичному супроводі. Музичні інструменти українського народу протягом свого багатовікового існування пройшли величезний шлях розвитку. Давайте познайомимося з деякими музичними інструментами, на яких грали наші предки.

2. Басоля. Диво дивне: наскільки вдало наші предки наділяли іменами речі і предмети, зокрема і музичні інструменти!

Басоля... Одразу вчуваєш басування дещо сумовите і протяжне, як її звучання. Походить вона від слів “бас” чи “басок”, але жіночого роду. Це про такий інструмент пісня:

Ой, у гаю при Дунаю

Там музика грає,

Бас гуде, скрипка плаче –

Милий мій гуляє...

В Україну басоля потрапила, як вважають, із заходу: запорозькі козаки, мабуть, завезли її на Січ. Оркестр з басолею грав на весіллі сина Богдана Хмельницького Тимора.

Вона нагадує віолончель або великих розмірів скрипку. Виготовляли її самі виконавчі майстри, не дотримуючись певних розмірів.

Нині зустрінемо басолю хіба що в музеї.

3.Тулумбас. Спритні на вигадку запорізькі козаки дали це наймення литаврам – своєрідному барабану, виготовленому у вигляді великої мідної чаші, зверху обтягнутої воловою шкурою. Тулумбаси бували такі великі, що часом у них били вісім чоловік. Назвали їх ще набатом.

Без тулумбаса не існувало б Запорізької Січі. Його гучний голос скликав козаків і старшин на раду, повідомляв про загрозу нападу. Використовували подібну “музику”, щоб сіяти паніку у ворожому війську: вона нагадувала канонаду.

Поширені колись серед козацтва тулумбаси нині є переважно у симфонічних або великих духовних оркестрах. Для нас інструмент цікавий тим, що додає дещо до літопису життя українського народу.

4.Бубон. Адже відомо: де на кутку святкували весілля в селі там найчутніше вигравав бубон. Великий і запальний, він і темп задавав, і ритм утримував, а бубоніст ще й приспівував та дзвоном брязкалець мелодію прикрашав.

У народі бубон існував з незапам’ятних часів. Можливо, древній мисливець, висушуючи шкіру тварин, натягував її на порожній усередині пень і, коли торкався рукою, чув незвичайний звук. Згодом стали робити спеціально інструмент, що “бубонить”, - бубон. Він набував поширення, згадується і в “Повісті временних літ” поряд із сопелями та гуслами. Нині бубон хоч і не зник зовсім, але зустрічається головним чином як “екзотика” в оркестрах, ансамблях народних інструментів.

Що він собою уявляє?

Це круглий дерев’яний обруч, на який натягнута шкіра. Знизу навхрест перетягнутий струнами, на які навішані дзвіночки, а у прорізах вмонтовано металеві брязкальця.

5.Очеретна. Скромніший за цей інструмент годі й придумати, очеретина досить шанована у народі. Про неї складено легенди й пісні. Ці пісні і легенди свідчать про любов до нехитрого інструмента, колись дуже поширеного серед простого люду, та й нині не забутого. Багато творів у супроводі очеретини виконує лауреат телетурніру “Сонячні кларнети” народний ансамбль “Дмитрівчанка”.

6.Кувиці. Називають інструмент ще свиріль чи свирілка. Це система з’єднаних між собою дерев’яних цівок різної довжини, а отже і висоти звучання.

Виготовляють її з бузинових, калинових чи ліщинових трубочок. Той кінець, що прикладають до губ, заокруглюють і шліфують, а в отвір протилежного вставляють чопик, який пересувають по трубочці, щоб отримати звук потрібної висоти.

На кувицях виконують твори різного характеру, навіть класичні.

Та найкраще звучать народні мелодії.

7.Цуг – сопілка.

Серед численних родичів сопілки незвичайністю відрізняється так звана цуг-сопілка. Але насамперед виконавськими можливостями, які має завдяки своїй будові. Ця, по суті, довгий свисток, точнісінько такий, з якого починається виготовлення звичайної шестипальцевої сопілки.

Ось тільки регулятором висоти звука служить цуг – рухомий поршень з довгою ручкою, ретельно пригнаний по товщині цівки. Пересуваючи його по трубці, виконавець постійно змінює обсяг повітряного стовпчика, а відтак, і висоту звука.

В оркестрах народних інструментів, у фольклорних ансамблях на цуг – сопілці виконуються оригінальні номери з імітацією співу пташок: зозулі, соловейка, жайворонка. Тепер вона велика рідкість. Наші предки, володіючи майстерністю, виготовляли її частіше. Гадають, принцип побудови цуг – сопілки використали для створення складніших і досконаліших інструментів – флейти, тромбона.

Звучить мелодія української народної пісні “Ой ходила дівчина бережком”.

8.Кобза, бандура.

Багато віків тому на Україні з’явились кобзарі. Це були мандрівні співці, часто сліпці. Та сліпота не заважала їм бачити зло, яке відбувалося навкруги. Про все це, про долю людську, про боротьбу українського народу з гнобителями співали кобзарі, компонуючи собі на кобзі – інструменті, від якого і пішла їх назва. Кобза – це струнний щипковий інструмент.

У 18 столітті кобзу змінв схожий до неї інструмент – бандура, в якому не один, а два набори струн. І до сьогодні бандура є улюбленим українським інструментом.

9.Мнають віки, змінюються соціальні устрої, світ потрясають війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші – і у кожного свої смаки, свої уподобання, а народна пісня залишається.

Через усі випробування й поневіряння проносить вона свою нев’янучу красу.