Майже всі види варіантного виконання, вказані для гами, можна застосувати й до арпеджіо. Аплікатурні варіанти арпеджіо зводяться до того, що кожний тризвук можна виконати трьома способами: 1) чергуванням 1—3—1 пальців, 2) чергуванням 1—3— 2 пальців та 3) чергуванням 1—4—2 пальців:
Кожний зменшений септакорд можна виконати також трьома способами: 1) чергуванням 1—3—4—2, 2) 2—4—1—3 та 3) 1—3—1— 2 пальців:
Кожний домінантсептакорд (з оберненнями) можна виконати чотирма способами: 1) чергуванням 1—3—1—2, 2) 1—3—1—3, 3) 1—3—4—2 та 4) 1—2—4—2 пальців:
Основні види подвійних нот, які потребують вивчення на гамах, такі: терції, сексти, октави й децими. Систематична робота над ними провадиться поряд з роботою над звичайними гамами. Додатково вивчають також гами чистими квартами.
Ламаний рух мелодичного рисунка подвійних нот є складовою частиною віртуозної фактури деяких художніх творів, тому в гамах подвійними нотами його також слід уживати. Практично потрібний тільки терцовий ламаний рух, який можна застосувати, виконуючи гами терціями, секстами й октавами (обох видів).
Хоч робота над гамами й арпеджіо охоплює більшість прийомів скрипкової техніки, для ґрунтовнішого засвоєння їх потрібні і вправи іншого типу — негамоподібні. Ці вправи виправдовують своє існування тим, що деякі основні виконавські навички (наприклад, пальцова швидкість, трель, різноманітні варіанти змін позицій тощо) можна вивчати лише на них. Крім того, додаткові, нетипові види техніки, потрібні для окремих п'єс, іноді доцільніше опрацьовувати також не на гамах, а на спеціальних негамоподібних вправах.
До головних видів негамоподібних вправ належать:
1. Вправи для розвитку швидкості й зміцнення пальців. Класичним зразком усіх зазначених різновидів вправ для розвитку пальцьової техніки, дуже популярним у навчальній практиці і, безперечно, дуже корисним, є збірник «Упражнения для укрепления пальцев» Г. Шрадіка. Аналогічні вправи є також у Ш. Данкля («50 ежедневных упражнений») та О. Шевчика («Школа скрипичной техники», тв. 1, окремі номери 1, 2 і 3 зошитів
2. Вправи для вивчення трелі. Багато таких вправ дає збірник О. Шевчика «Упражнения в трели».
3. Вправи на зміну позицій. Класичним зразком їх є «Упражнения в перемене позиций» О. Шевчика.
4. Вправи для засвоєння штрихів. Великий вибір їх (4000 штрихів) містить фундаментальна робота "О. Шевчика «Школа техники смычка».
5. Вправи на подвійні ноти. Для початкового їх засвоєння можна використати збірники Ю. Конюса («Упражнения и маленькие этюды двойными нотами») та Я. Мексіна («Упражнения, гаммы и народные песни двойными нотами»), а для .підготовки1 до вивчення гам і для роботи над різними комбінаціями подвійних нот — «Упражнения в двойных нотах» (тв. 9) О. Шевчика. Корисні також «Упражнения в двойных нотах» С. Коргуєва, «Упражнения и гаммы в двойных нотах» І. Гржималі, «Упражнения в двойных нотах» (IIчастина «Школы скрипичной техники») Г. Шрадіка та «Гаммы и арпеджио» А. Григоряна.
6. Вправи для засвоєння техніки гри акордів. Такий матеріал не систематизовано в спеціальних роботах; він лише епізодично вкраплюється в деякі збірники вправ на подвійні ноти (наприклад, Ю. Конюса) й штрихи (О. Шевчика).
7. Вправи для оволодіння витриманим звуком. У педагогіці минулого вмінню витримувати довгі звуки надавалося великого значення. Так, наприклад, відомо, що ще Дж. Віотті рекомендував вправлятися в якнайповільнішому веденні смичка по струні.
8. Щоденні вправи. Окреме місце в роботі над технікою гри займають так звані щоденні вправи. Зразки мінімальних щоденних вправ для музикантів-професіоналів, які грають в оркестрі, опублікували А. Яньшинов («Ежедневные
Твори О. Шевчика, Г. Шрадіка та деяких інших авторів рекомендуються як навчальний матеріал у програмах музичної школи й музичного училища.
Враховуючи, що вправи приховують у собі потенціальну небезпеку «засушування» гри і можуть відвернути увагу учня від занять безпосередньо музикою, частину технічної роботи доцільно вестина відповідно підібраних п'єсах технічного характеру та складнихепізодах з художніх творів великої форми. Про це, зокрема, пише в своїй книзі «Моя школа игры на скрипке» Л. Ауер.
Етюди являють собою проміжну ланку між вправами й п'єсами.
У порівнянні з п'єсами етюди вимагають більшої уваги до подолання рухових труднощів. Вивчення етюдів, як і робота над вправами, сприяє плановому нагромадженню виконавських навичок, а також підготовляє техніку виконання конкретних художніх творів. В обох випадках етюди мають бути складнішими порівняно з п'єсами, які вивчає скрипаль. Засвоєння на етюді складніших прийомів створює технічний резерв і дозволяє вільно користуватися ним у відносно легких п'єсах.
Скрипкові етюди можна поділити на так звані тренувальні й художні. У тренувальних етюдах переважає однотипна фактура з використанням, головним чином, одного технічного прийому (штрих, трель, певний тип зміни позицій тощо).
Так звані художні етюди включають у себе більшу кількість різнорідних засобів техніки і значно різноманітніші за фактурою та за ритмом
Обидва види етюдів потрібні в педагогічній практиці. В індивідуальному плані учня вони повинні бути рівномірно представлені. Спочатку етюди вивчають повільно, звертаючи увагу на точне відтворення авторських позначень, а потім поступово переходять до потрібного темпу. Швидко етюд можна грати лише тоді, коли він впевнено виконується в повільному і помірному темпах. Основні, найхарактерніші для вироблення даної технічної навички етюди обов'язково вивчають напам'ять. Це допомагає добре засвоїти потрібні рухові відчуття і згодом автоматизувати їх.
Працюючи над етюдами, корисно застосовувати різні варіанти виконання. Для цього придатні, головним чином, етюди тренувального характеру, побудовані на рівномірних тривалостях звуків або на одній ритмічній фігурі. До варіантів переходять тільки тоді, коли звукова і технічна сторони основного тексту добре засвоєні і етюд вільно виконується напам'ять.
Найчастіше вживаються варіанти штрихові та метроритмічні, зокрема під час вивчення багатьох етюдів із збірників Ф. Мазаса, Я. Донта та деяких інших авторів. Особливо часто зустрічаються вони в етюдах Р. Крейцера, які концентрують у собі всі типові технічні формули епохи класицизму. Вивчення етюда різними штрихами або частинами смичка і метроритмічними групуваннями має велике значення для вирівняння звука, ритму та інтонації.
В.Стеценко. “Методика навчання гри на скрипці” ч.ІІ. “Музична Україна” 1982 р.