Зародження, формування та розвиток склоробства на Україні. Львів як центр українського склоробс (стр. 1 из 6)

Курсова робота

Зародження, формування та розвиток склоробства на Україні. Львів – як центр українського склоробства

Зміст

Вступ .........................................................................................................

Розділ І. Зародження, формування та розвиток склоробства на Україні.

1.1. Українське художнє скло ХVIII ст. Типова барокова форма скляного посуду в Україні – пляшка-штоф........................................................

1.2. Українське гутництво 60-80-х років. Народні традиції гутництва мають визначальне місце в промисловості радянської доби............................

Розділ ІІ. Львів – як центр українського склоробства. Перші мистецькі акції в Україні – Міжнародні симпозіуми з гутного скла. Новий рівень естетики сучасного декоративного мистецтва..................................................

2.1. Сучасний стан львівського склоробства. Андрій Бокотей і фен6омен української гути.................................................................................

Додатки.....................................................................................................

Список використаних літературних джерел ........................................

Вступ

В умовах духовного відродження українського народу та розбудови незалежної української держави зростає роль та значення національних традицій, зокрема в декоративно-прикладному мистецтві, як культуротворчому засобі. Він формує майбутнє нації, її інтелектуальну, висококультурну еліту.

Дослідження історії та формування декоративно-прикладного мистецтва є дуже важливим. Воно сьогодні не тільки найменш вивчене, але й найменш осмислене і теоретично означене з позицій сучасного мистецтвознавства.

Головною тенденцією 80-х-90-х років стало утвердження самостійної ролі творів декоративно-прикладного мистецтва в ряді пластичних мистецтв, активно відбувається трансформація предметної форми від утилітарної до суто декоративної, посилюється роль об’ємно-просторових виробів у створенні емоційно-образного середовища.

Твори скла, кераміки, дерева, металу стають вільним пластичним об’єктом – артефактом. з’вляється ряд термінів і понять, таких , як “мистецтво предмета”, “склопластика”, “об’ємно-просторовий об’єкт”, “ландшафтне скло”, які відображають новий рівень творчого осмислення і практичної діяльності сучасних художників, сучасної естетики декоративного мистецтва.

Сучасне українське художнє гутне скло – яскраве явище художньої культури в Україні. Метою даного дослідження курсової роботи – є дослідити історію формування, розвитку гутного скла на Україні та з’ясувати сучасний його стан. Яскравим прикладом для цього є Львівське гутне скло.

За останній час і протягом минулих десятиліть історики-мистецтвознавці доклали чимало зусиль для дослідження даної теми (Ботанова А, 2001; Біляшевський М., 1913; Сердюкова О., 1997; Тищенко О. 1992), зокрема публікації мистецтвознавців про сучасний стан гутництва (Чечусова З., 2002; Придатко Т., 2002; Шимчук Є., 1993; Лосик О., 2002 та інші.

Вивчивши стан гутного скла в цілому шляхом вивчення літературних джерел та безпосередньо провівши “польові дослідження” – дає змогу зробити висновок, що на даному етапі гутна справа досягла величезних успіхів, вийшовши з суто ужиткового рівня до повноцінного, яскравого мистецького явища.

Гутні вироби, зберігаючи свою доцільність, можуть створюватися як декоративні речі. І це завдяки клопіткій праці художників-гутників, чиї твори мають непересічну художню вартість.

З них яскравим прикладом є видатний мистець художнього скла – Андрій Бокотей. Для якого, звичайно, велике значення мали наставники та фахове оточення – це відомі майстри-гутники ще радянської доби: П.Думи, О.Гера, Б.Валько та інші. А.Бокотеєм організовуються з 1989 року Міжнародні симпозіум гутного скла у Львові, в яких взяли участь численні мистці України та багатьох країн світу. З 1992 року були також організовані Міжнародні студентські симпозіуми у Львівській академії мистецтв. Бокотей є організатором акції “Музей скла у Львові”, для здійснення якої докладає багато зусиль.

Розділ І. Зародження, формування та розвиток

склоробства на Україні

Ще в XII ст, давньоруське склоробство досягло великих успіхів. Було засвоєне виготовлення прикрас, мозаїчного, віконного скла, посуду. Для двох останніх використовувалася техніка видування з розтопленої скломаси. Одночасно із свинцевої скломаси була вилучена частина свинцю, яку замінив дешевий поташ. Попит на скляний посуд та віконне скло невпинно зростав. Щоб його задовольнити, потрібна була велика кількість скломаси з дорогим і дефіцитним свинцем, а також багато деревного палива. У XIII ст. у складі скломаси свинець повністю замінюється поташем.

Вилучивши свинець із скломаси та замінивши його поташем, міські склороби подолали одну з найбільших труднощів на шляху до масового виробництва віконного скла та посуду. Але водночас виникла інша — необхідність завозити в міські склоробні майстерні велику кількість деревини для виготовлення поташу з її попелу та для палива, вапняк і пісок, з яких в суміші з поташем варили скломасу. Був лише один спосіб вийти з цього складного становища: перевести виробництво скляних виробів на периферію, в ліси, безпосередньо до джерел палива й сировини. Усе це було великим кроком вперед. На жаль, точно не відомо, коли почалося таке перебазування - до навали чи після неї.

Одна з таких майстерень була розкопанана 1951 р. на території Києво-Печерської лаври. Серед здобутих матеріалів прикрас не було.

Виробів з безсвинцевого скла знайдено небагато. Середних — дві склянки з Києва та Вишгорода. [11;66]

Міське склоробне ремесло внаслідок навали припинило існування. Що ж до скляного виробництва, яке перебазувалося в ліси, на периферію, то ми маємо про нього лише здогадки та надто скупі відомості. Землі, розташовані на північ від Києва, були більш безпечні як щодо татарських набігів, так і щодо німецьких хрестоносців. Сюди втікало населения з багатьох районів Східної Європи. Серед них і ремісники з Києва та Волині, Польщі,

У другій половині ХІІІ ст. виробництво скла розвивалося й у Галицько-Волинському князівстві. Про це є згадки в кількох місцях Галицько-Волинського літопису. Так, в одному з них літописець відзначає високу якість галицьких емалей і згадує, що при побудові Холмської церкви використовувалося кольорове скло високої якості. У законодавчих актах Литовської держави ХІV—XVI ст. є неодноразові згадки «гутников», «стекляров», «скляров», які свідчать про значне поширення склоробства.

С.Моравський в архівах містечка Новий Санч (тепер Польща) здобув відомості про існування в 1493 р. на його околиці склоробного виробництва. Сюди під час навали також прибуло багато втікачів, серед яких могли бути й майстри-скловари. Такі осередки на землях Південної та Північно-Західної Русі, слід гадати, стали базою, на якій розвинулося українське гутництво — перші склоробні мануфактури.

Скло — своєрідний штучний матеріал. За хімічним складом воно може бути силікатом одного металу або сплавом силікатів кількох металів. Кожен з силікатів має свою температуру плавлення (800° і вище). Скло в розтопленому стані може розчиняти кварц, глинозем, різні оксиди або просто утворювати суміш з різними вогнестійкими речовинами. Від його складу залежить більша чи менша різноманітність його властивостей, які можна використати з практичними та художніми цілями. В останньому випадку вони служать засобами художньої виразності. За складом і властивостями близькими до скла є глазурі та емалі на керамічних і металевих виробах.

Серед властивостей скла найціннішою є прозорість, якою воно часто не поступається перед повітрям. Скло може мати більший чи менший блиск та здатність заломлювати промені, подібно до коштовного каміння. Додаючи до скляної маси певних речовин, можна одержувати будь-які кольори: від найяскравіших та найніжніших, від прозорих, напівпрозорих, опалових до зовсім непрозорих. Скляні вироби відзначаються хімічною стійкістю й добре миються. Властивості розтопленої скляної маси дають змогу виготовляти вироби різноманітних, найхимерніших форм. Поступово застигаючи, вона густішає й більш-менш довго зберігає пластичність, поволі перетворюється на тверде скло, відоме своєю крихкістю. При сильному нагріванні скло знову розм'якшується й набуває пластичності, подібно до воску та інших аморфних речовин [11;67]

Через недостатню термічну та механічну міцність скла з нього виготовляють посуд переважно для пиття та зберігання рідин. Скломасу варили в глиняних горщиках при високій температурі з суміші піску, вапняку та поташу в спеціальних печах у формі, зрізаного конуса. Будівля над ними була такої ж форми, а все разом називалося гутою. Ця назва побутувала в багатьох країнах Європи. Через те й скло, яке вироблялося на гутах, стали називати гутним. Поряд з гутою існувало виробництво поташу, яке називалося гутою. Через певний час ліс навколо гут і буд випалювався, звільнена площа використовувалася для хліборобства й називалася майданом. Часто тут виникали нові села та містечка, в назвах яких збереглися слова: «гута», «була», «майдан». Гута і була, звільнивши від лісу навколо себе велику ділянку, переходили в інше місце.

Давньоруське склоробство, маючи невеликі масштаби та своєрідний асортимент виробів, могло зберігати характер міського ремесла. Але з появою виготовлення скляного посуду та віконного скла починається спеціалізація окремих майстерень: одні продовжують виробляти скляні прикраси, інші — обслуговують монументальне будівництво, поставляючи віконне та мозаїчне скло, а також скляний посуд.

Після навали зберігається попит тільки на скляний посуд та віконне скло, який задовольняється продукцією гутного виробництва, з невисоким технічним рівнем. Гути не були ремісничими підприємствами. Якщо коваль або гончар могли бути самостійними виробниками, які самі створювали продукт ремісничої праці від початку до кінця, то гути з їхньою організацією та специфікою виробництва такої можливості не мали. Вони вимагали спеціального обладнання, відповідної спеціалізації робітників, виробничих та житлових приміщень. Крім заготівлі лісу на паливо та переробки деревного попелу на поташ, треба було робити заготівлю глиняної маси, вміти формувати з неї горщики чи тиглі, в яких варилося скло, випалювати їх, заготовляти шихту — суміш сировинних матеріалів за рецептами, які трималися у секреті, варити скло з шихти, нарешті, вміти різноманітними засобами формувати з розтопленого скла вироби. Усі перелічені виробничі процеси ніяк не могли виконуватися однією людиною, а отже, склоробство — розвиватися цеховим способом. Тому українські гути були мануфактурами. Відомості про їхню діяльність в Україні зустрічаються в письмових джерелах ще XV ст. [11;68]