Однак татаро-монгольське нашестя не змогло знищити всіх надбань духовної культури Київської Русі. Народ зберігав і поширював перлини фольклору, наукові знання відбудовував зруйновані міста, села, храми, монастирі, відроджував кращі традиції культури минулого.
4. КУЛЬТУРА ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ РУСІ
Закономірним політичним і культурним спадкоємцем Київської держави, послабленої І спустошеної внаслідок золотоординської навали, стала Галицько-волинська Русь, що утворилася в результаті об'єднання Галичини та Волині у 1199 р. князем Романом. Найбільшої могутності вона досягла у 30 - 60-ті рр. XIII ст. за часів правління князя Данила Галицького (1201—1264 рр.), який у 1254 р. дістав від римського папи титул короля. Вигідне географічне становище давало можливість Галицько-Волинській Русі встановити тісні економічні, політичні та культурні зв'язки з країнами Західної Європи, зокрема Німеччиною та Італією.
Завдяки об'єднанню етнічно спільних українських земель у нове державне утворення саме тут створились сприятливі умови для становлення й подальшого розвою національної культури.
Важливими осередками духовної культури Галицько-Волинської Русі були міста Галич, Луцьк, Звенигород, Во.лодимир-Волинський, Перемишль, Холм і, особливо, Львів. Саме через Львів проходив торговельний шлях з Німеччини, Чехії і Польщі до Києва і міст Волині, а також до гирла Дністра, Сурожа (Судака) та Кафи (Феодосії) в Криму.
Міста Галицько-волинської Русі стали значними центрами літописання та книгописання. Найвизначнішою пам'яткою літератури даного періоду є Галицько-Волинський літопис (кінець XIII ст.), у якому відображені події політичного і культурного життя Галицько-Волинської Русі від 1201 до 1291 року.
Літопис складався при дворі Данила Галицького, а згодом його племінника Володимира Васильковича. Одним із авторів першої частини літопису вважають княжого печатника Кирила.
У канцелярії князя Данила працювали писарі, що вели дипломатичне листування, готували тексти грамот, стиль яких у наступні часи закріпився у Великому князівстві Литовському. Грамоти князя Юрія II, боярина-правителя Дмитра Детька, львівського воєводи Якші Блотишевського написані виразним письмом, їх текст складений за всіма. середньовічними правилами, що регламентували написання документів.
До пам'яток писемності Галицько-волинської Русі XII—XIV ст. належать Христинопільський апостол, Бучацьке, Галицьке, Холмське Євангелія, переписані ченцем Васильком при дворі Лева Даниловича. У Галичі працював "мудрий книжник» Тимофій, книжник і філософ волинський князь Володимир Василькович сам переписував книги, мав велику бібліотеку, близько 36 книг заповідав церквам Волині. У м. Володимирі-Волинському була складена нова редакція Кормчої книги — збірки церковних та світських правових норм, що поширювалися на Україні та в Білорусії. Центрами переписування книг були Онуфріївський та Святоюрський монастирі у Львові. Зростанню ролі церкви у поширенні освіти сприяло утворення в 1303 р. Галицької митрополії, яка, незважаючи на її неодноразові скасування та відновлення, існувала протягом XIV ст.
Галицько-Волинська архітектура органічно поєднувала візантійсько-київську просторову композицію з елементами західноєвропейського романського стилю, що підтверджує наявність пілястр, груп напівколон, аркатурних поясів тощо. На жаль, архітектурних пам'яток періоду Галицько-Волинського князівства збереглося небагато. З монументальних будівель Львова можна назвати Миколаївську хрестовокупольну церкву з півкруглою апсидою, П'ятницьку церкву, згодом перебудовану, а також костьол Хрестителя. Традиційно вважається, що його будував князь Лев Данилович для своєї дружини — угорки Констанції. До княжого періоду належать і такі шедеври архітектури Галичини та Волині, як білокам'яні храми в Перемишлі, церква Пантелеймона в Галичі (близько 1200 р.), Святоіванівський собор у Холмі, Спаський монастир поблизу Самбора, (тепер Старий Самбір).
Видатними пам'ятками образотворчого мистецтва XIV ст. є ікони «Юрій Змієборець» зі с. Станилі поблизу Дрогобича та «Архангел Михаїл в діяннях», створена у селі Сторонна[8]. Для них характерні пластичність форм, відчуття простору, нахил до асиметричної побудови композиції, багата кольорова гама.
Про високий рівень живопису Галицько-волинської Русі свідчать мініатюри, що збереглися в окремих рукописах того часу. Колористична вишуканість притаманна мініатюрам Галицького Євангелія (кінець XII ст.), які, на думку дослідників, за майстерністю виконання не поступаються візантійському малярству доби Палеологів.
Культура Галицько-Волинської держави справила великий вплив на подальший культурний розвиток України. Наприкінці XIV ст., коли окремі частини Галичини і Волині були загарбані польськими та литовськими феодалами, культурні традиції Галицько-волинської Русі відіграли істотну роль у збереженні національної культури, сприяли формуванню ідеології визвольної боротьби українського народу проти іноземних поневолювачів.
1. Гріненко Г.В. Хрестоматія по історії світової культури. - М.: Юрайт, 1998.- 669с.
2. Грушевський М.С. Нарис історії українського народу. - ДО.:Лыбидь, 1991.-398 з.
3. Гуревич А. Я. Категорії середньовічної культури. - М.: Мистецтво, 1984. -350 з.
4 Дмітрієва Н. А. Коротка історія мистецтв. - М.: Мистецтво, 1990.- 319с.
5. Історія Древнього світу. У 3-х тт. - М.: Наука, 1983.
6. Історія мистецтва зарубіжних країн. - М.: Мистецтво, 1980.- 384 з.
7. Історія середніх віків. - В 2-х тт. / Під ред. Сказкина С. Д. - М.: Вища школа, 1977.
8. Історія Франції. - В 3-х тт. - : Наука, 1972.-360 з.
9. Iсторiя свiтової культури. - Лібiдь, 1994.-320 з.
10. Iсторiя української лiтератури ХХ ст. - У двох книгах. /за ред. В.Г.Дончика.- ДО.:Лібiдь, 1994.
11. Iсторiя української культури /За загал. ред. I.Крип'якевича. - ДО.:Лібiдь, 1994.- 656 з.
[1]Див.: Макарчук С. А. Український етнос (Виникнення та історичний розвиток). К., 1992. С. 11—12.
[2]Семчишин М. Тисяча років української культури. К., 1993. С. 4.
[3]Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. К., 1992. Т. 1. С. 53.
[4]Крип'якевич І. П. Історія України. Львів, 1990. С. 29.
[5]Див.: Семчишин М. Тисяча років української культури. С. 13.
[6]Грушевський М. С. Ілюстрована історія України: Репринтне відтворення вид. 1913 р. К., 1990. С. 36.
[7]Макарчук С. А. Український етнос: Виникнення та історичний розвиток. С. 27.
[8] Див.: Свенціцька В. І; Сидор О. Ф. Спадщина віків. Львів, 1990;