Художник відтворив на своїх полотнах недвижні, немов заснулі, води лагуни, у яких відображаються, подвоюючись, зроблені у своїй архітектурній красі венеціанські палаци, кампаніли й самі звичайні будови. Нечутно сковзають по тихій воді гондоли, неодмінна прикмета венеціанського життя. Від прозорого неба, тихої води, повільного руху гондол віє спокоєм, гармонією, ідилією природи й життя.
За перші місяці життя в Італії Айвазовський побував, крім Венеції, у Флоренції, що зустріла його величними соборами, прекрасними колекціями картин великих майстрів Відродження в галереях Уффіци й Пітті. Художник об'їхав все Неаполітанське узбережжя, працював у Сорренто, Амальфи, Вико; у самому Ніаполі йому не терпілося відчути особливість ландшафту, побачити узбережні пейзажі.
Рухаючись по дорогах Італії, він вдивлявся у блакить неба, ясний малюнок пагорбів Тоскани, плоскі крони гордовитих піній, чуйно вловлюючи багату розмаїтість відтінків ранкового, полуденного або вечірнього неба. Пам'ять художника фіксувала, як вогненна куля сонця повільно опускалася в море, і тоді на брижі хвиль починали грати вигадливі відтінки золотих кольорів. Ці перші враження, поповнюючись новими, відроджувалися на полотнах під його кистю.
Рим потряс Айвазовського. «Я бачив твори Рафаеля й Мікеланджело, бачив Колізей, церкви Петра й Павла. Дивлячись на здобутки геніїв і громади, почуваєш свою незначність! Тут день коштує року», - писав він у Петербург про свої перші враження від Вічного міста. «Я, як бджола, ссу мед із квітника, щоб принести вдячну данину цареві й матінці Росії», - закінчував він свій лист.
Улаштувавшись у Римі, Айвазовський часто зустрічався з Миколою Васильовичем Гоголем, з яким познайомився у Венеції, вони разом здійснили подорож до Флоренції.
Працював Айвазовський із захватом і дуже швидко, зазнаючи насолоди від процесу творчості, від того, як виникають під кистю з безформних спочатку мазків хмари, повітря, лінія берега, рух хвиль. За перші місяці життя в Італії в 1840 році Айвазовський написав тринадцять великих картин. У наступному - сім, ще через рік - двадцять. До цього числа не входять роботи невеликих розмірів, альбоми малюнків, начерків, які художник робив постійно, перебуваючи в дорозі, за дружньою бесідою або міркуючи над новим сюжетом для великого полотна.
Тут, в Італії, остаточно зформувався метод роботи Айвазовського. Він був дуже індивідуальний, ні на кого не схожий. «Коли я їхав в Італію, - розповідав художник, - мені повторювали все у вигляді напуття - з натури, з натури пишіть!.. живучи в Сорренто, я прийнявся писати вид з натури з того самого місця, з якого в колишні роки писав С. Щедрін... писав я рівно три тижні. Потім точно також написав вид в Амальфи. У Вико написав дві картини по пам'яті захід і схід сонця. Виставив усе - і що ж виявилося - вся увага публіки була звернена на фантазії, а ці проходили мимо - як давно знайомі». Для себе Айвазовський раз і назавжди зробив висновок, що особливості його сприйняття природи, зорової пам'яті, уяви, нарешті, темпераменту не сполучаються з характером роботи на натурі. Він не міг сидіти з мольбертом і кистями на узбережжі моря й, годинами спостерігаючи мінливість висвітлення, рух хвиль, копітко переносити це на полотно. Його феноменальна пам'ять утримувала множинні стани атмосфери, ефектні, єдині у своєму роді миті життя природи, а вироблена роками, відточена техніка, філігранна професійна майстерність дозволяли безпомилково й переконливо відтворювати створену уявою картину природи.
Айвазовський виробив свою теорію. Він був переконаний, що «рух живих стихій невловимо для кисті: писати блискавку, порив вітру, сплеск хвиль - немислимо з натури. Для цього художник повинен запам'ятати їх, і із цими випадками, так само як й ефектами світла й тіней, становити свою картину». Спосіб його роботи був дуже індивідуальний. Він починав писати картину із зображення неба або, як він любив говорити, - повітря. І як би не було велике полотно, він закінчував цю частину картини в один сеанс, не відходячи від полотна іноді по дванадцять годин підряд. Цим досягалося відчуття особливої єдності кольору, повітряної атмосфери, переконливості й правдивості в її передачі.
Айвазовського завжди рятувала його щира, безмежна любов до мистецтва, феноменальна працездатність, непідробленість почуттів, які виражалися в його створеннях. Не випадково картини його викликали замилування не тільки публіки, але й професіоналів-художників і щирих знавців і цінителів мистецтва. Своє здивування мистецтвом Айвазовського виразив відомий англійський художник-мариніст Вільям Тернер, що жив в 1842 році в Римі.
Із задоволенням працюючи над розмаїтістю морських пейзажів, прагнучи не повторюватися в їхніх сюжетах, Айвазовський щораз шукав нових відтінків висвітлення морської води або хмар, стану атмосфери. Але він прагнув знайти й свою, нову тему в пейзажі, властиву тільки йому. Такою картиною стала більша композиція яку художник назвав “Хаос”. Вона зображує рух неприборканої первозданної стихії, що опромінює комета, виявляючи собою творця стихій – неба, землі, води. За основу ідеї картини Айвазовський взяв слова із книги Буття: «Земля ж була безвидна й порожня й тьма над бездною, і Дух Божий носився над водою». Картина привернула увагу Папи Григорія XVI. Він придбав неї для Ватикану й нагородив художника золотою медаллю. Гоголь із веселим жартом поздоровив Айвазовського: «Исполать тобі, Ваня! Прийшов ти, маленька людина з берегів Неви в Рим і відразу підняв Хаосу Ватикані».
Здавалося б, такий гучний успіх, визнання, слава, які супроводжували майже кожен новий добуток Айвазовського, могли створити атмосферу суцільного свята, богемності, розсіяності життя. Але натура художника не приймала подібного стилю життя. І від п'янких захоплень його теж рятував головний, і мабуть, єдиний інтерес - його творчість, якій було підлегле все. Первісні матеріальні труднощі - половину скромного змісту, що він одержував від Академії мистецтв, Айвазовський відсилав матінці у Феодосію - незабаром закінчилися. Продаж картин приносила достатнє й упевнене забезпечення. Це давало можливість художникові багато подорожувати. Він почав їздити в Іспанію, на Мальту, відвідав Англію, Францію, Швейцарію, Німеччину, Голландію. Його тягли місця, де він міг поповнити свої враження, пов'язані з морем, традиціями мариністичного живопису, нагромадити новий досвід. Айвазовський не упускав можливості виставляти свої картини в європейських містах.
На кожній виставці його супроводжував успіх. За виставлені в Луврі картини Айвазовський був нагороджений золотою медаллю. До 27 років він став членом Петербурзької, Римської й Амстердамської Академії мистецтв.
У середині літа 1844 року завершилося чотирирічне перебування Айвазовського в Європі. Він повернувся на Батьківщину, увінчаний визнанням, європейською славою. Академія мистецтв у вересні вдостоїла свого колишнього учня званням академіка, а через кілька днів видане розпорядження Міністерства Імператорського двору про прирахування його до цього відомства зі званням живописця Головного Морського штабу «із правом носити мундир Морського Міністерства й для того, щоб звання це вважалося почесним без виробництва грошового змісту». Ставши художником Головного Морського штабу, Айвазовський одержав перше офіційне замовлення - виконати види Кронштадта, Ревеля, Петербурга з боку моря, фортець Свеаборг і Гангут.
Художник і раніше із захопленням писав види приморських міст. Його альбоми повні топографічно точних і художньо виразних замальовок всіх численних портових міст, де йому доводилося бувати. Ці малюнки служили потім тією пам'ятною книжкою, якою користувався художник при роботі над більшими полотнами. Подібні замовлення на виконання видів приморських міст і російських портів Айвазовский одержував неодноразово. У серію таких картин входили й види Севастополя, Одеси, Миколаєва, Керчі.
З особливим задоволення він писав Севастопольський рейд із красенями кораблями, що урочисто входять у бухту. Їх чіткі легкі силуети, гарний ажурний малюнок щогл відтворені в картині з абсолютною точністю, що зовсім не робить картину нудним кресленням. Зображуючи Одесу з боку моря, художник написав її освітленою місячним світлом, і картина наповнилася поетичним настроєм. Так, здавалося б, сухе офіційне замовлення під рукою майстра перетворив у художній твір.
Коли ж Айвазовський почав писати серію картин з історії великих морських боїв російського флоту, починаючи з баталій Петра, то фантазія художника, майстерність живописця з'єдналися зі бездоганними знаннями історії боїв і з точністю відтворення на полотні всіх особливостей корабельного оснащення й «поводження» кораблів під час бою. З високою художньою майстерністю й чуттям Айвазовський реконструював морські баталії XVIII століття: Гангутський бій, знаменитий бій у Хіоській протоці й бій при Чесмі, що відбулося в червні 1770 року. Перемога при Чесмі - одна із самих славних сторінок історії російського флоту часів російсько-турецької війни 1768-1774 років. Турецький флот, замкнений російськими кораблями в Чесменській бухті при нерівному співвідношенні сил, був повністю розбитий. Адмірал Г. А. Спиридрнов доносив: « Флот зупинили, розбили, розламали, спалили, на небо пустили, потопили, у попіл пустили».
Пам'ять і біль про ці події й втрата ніколи не залишала художника. На схилі життя, в 1983 році, він написав картину “Малахів курган” і на звороті її зробив напис: «Місце, де смертельно був поранений Корнілов». Роком раніше створив полотно-спогад “Корабель «Марія» під час шторму. Це був флагманський корабель адмірала Нахимова, на якому він командував Синопським боєм.Події російсько-турецької війни 1877-1878 років також не минули Айвазовського. Він уважно стежив за військовими подіями, відгукуючись на них своєю творчістю. У його майстерні знову виникали картини про бої російського й турецького флотів, що відтворювали мальовничу хроніку подій. Одна з них зображувала тепер уже не вітрильний корабель, але пароплав – «Великий князь Костянтин» на Сухумском рейді під час мінної атаки”.Після закінчення Балканської війни Айвазовський рідко звертався до батального жанру. Дружба Айвазовського з російським морським флотом не переривалася протягом всього життя художника.