Національний педагогічний університет
ім. М.Драгоманова
“Пересопницьке євангеліє”
в історії української літературної мови.
Реферат з історії української літературної мови
студентки 52 групи філологічного факультету
заочного відділення НПУ ім. Драгоманова
Овсяннікової О.Ю.
м. Київ
1998 р.
Пересопницьке євангеліє 1556-1561 рр. - переклад на “просту мову” канонічного євангелія - є найважливішою пам‘яткою української книжної і народної мови XVI ст., а також незрівнянним зразком українського живопису та рукописної книги незадовго до початку друкарства на Україні (1574 р.). Мова пам‘ятки, гранично зближена з живою народною мовою, дає повну можливість відтворити стан одного з двох типів старої української літературної мови (так званої “простої мови”) і визначити фонетичне, граматичне і лексичне обличчя самої народної української мови в другій половині XVI ст. Пересопницьке євангеліє є свідченням завершення процесу формування української народності. Як твердить академик В.І. Пічета: “На Україні пам‘яткою української мови … є Пересопницьке євангеліє 1556-1561 рр.”
На думку багатьох дослідників (П.Житецький, П.Владимиров, В.Перетц, О.Грузинський і ін.), переклади священного письма на “просту мову” виникають на Україні і в Білорусії з середини XVI ст. Під впливом ідей церковної реформації, що проникли з Західної Європи в Литву та Польщу, до складу яких входили тоді українські і білоруські землі. Але, на думку П.П.Плюща, цей вплив не був єдиною причиною згаданих перекладів, бо спроби таких перекладів відомі на Україні і в XV ст. (Четья-мінея 1489 р., “Ізмарагд” XV ст.). Ці спроби, очевидно, відображають тенденцію до створення самостійної книжної української мови в зв‘язку з пробудженням національної самосвідомості в середовищі деяких представників тогочасного українського духовенства, близьких до народу. Наступне XVI ст. лише закріпило цю тенденцію в нових історичних умовах.
Незважаючи на величезне значення Пересопницького євангелія як пам‘ятки української літературної і народної мови XVI ст., мова його до цього часу досліджена ще недостатньо. (Те ж саме можна сказати і про вивчення його палеографічних особливостей, його живопису тощо). Привернувши до себе увагу ще в першій половині XIX ст., воно не стало предметом глибокого вивчення мовознавцями. Навіть найсерйозніші дореволюційні праці про Пересопницьке євангеліє мають початковий, підготовчий характер (до них належать “Описание Пересопницкой рукописи XVI в.” П.Житецкого, 1876 р., і “Палеографические и критические заметки о Пересопницком евангелии” О.С.Грузинського, 1912 р.). Пізніше також побіжно говориться про неї в опублікованих у 1958 р. “Нарисах з історії української літературної мови” П.П.Плющ і в “Курсі історії української літературної мови”, ч.1, написаному авторським колективом Інституту мовознавства АН УРСР.
Однією з найважливіших причин незадовільного вивчення Пересопницького євангелія є те, що до цього часу воно не видане і тому мало доступне навіть спеціалістам філологам і мистецтвознавцям.
Ще П. Житецький писав: “Вивчення Пересопницького рукопису не лише з фонетичного боку, а й з боку лексичного, а також синтаксичного, могло б привести до наслідків надзвичайно важливих. Перед нами відкрилась би така сторінка в розумовому житті цього краю, яка могла б висвітлити глухі століття XV і XIV, а разом з тим могла б надолужити відсутні сторінки, вирвані пізнішими переворотами, що відбулися на південноруській землі”.[1]
Найважливішими питаннями вивчення Пересопницького євангелія з цього погляду є:
1. Висвітлення неясних питань походження, створення і відкриття пам‘ятки.
2. Всебічне, вичерпне дослідження мови пам‘ятки.
3. Пересопницьке євангеліє в його зв‘язку з канонічним церковнослов‘янським оригіналом, з одного боку, і чеськими та польськими перекладами - з другого (на підставі свідчення мови пам‘ятки).
4. Зв‘язок Пересопницького євангелія з мовою більш ранніх спроб перекладу священного письма на “просту мову”.
5. Зв‘язок Пересопницького євангелія з мовою інших українських пам‘яток, зокрема мовою Учительських євангелій, писаних “простою мовою”.
6. Мова Пересопницького євангелія і мова пам‘ятки - ровесниці його - Крехівського апостола.
7. Мова Пересопницького євангелія і мова українського ділового, актового письменства.
8. Видання пам‘ятки, без чого не можливе дальше успішне вивчення її мови.
Датування пам‘ятки, на щастя, не викликає ніяких суперечок, бо творці євангелія точно зазначили час початку й закінчення своєї велетенської праці. У приписках до пам‘ятки вони підкреслили: “Почалося есть писати сіє євангелїє року тысяча пятьсот пятьдесят шестого, месяца августа пять на десятого”; закінчено “в лето тысячное пятьсот шестьдесят первое, августа двадцать девятого дня”. Отже, праця над євангелієм тривала цілих п‘ять років. Дивуватися цьому не доводиться, враховуючи значний обсяг пам‘ятки (960 сторінок рукопису) і високохудожнє оздоблення його заставками, мініатюрами та орнаментами, що затримували роботу писця необхідністю координувати її з працею митця-живописця (навряд писець євангелія був водночас і живописцем, причетним до ілюстрування Перпесопницького євангелія). Пересопницьке євангеліє являє собою наслідок творчої праці - перекладу з іншомовного оригіналу на так звану “просту мову”, надзвичайно зближену з українською народною мовою середини XVI ст. І зрозуміло, що переклад є процесом незрівнянно тривалішим, ніж механічне копіювання.
Слід зауважити, що хронологічна беззаперечність створення українського євангелія звільняє науковців від важких і часто безплідних спроб точного датування пам‘ятки, дуже важливого для дослідника її мови. Це тим цінніше, що мова Пересопницького євангелія цікавить нас не тільки сама по собі, а й як новий, епохальний етап в загальному розвитку старої української літературної мови та як яскраве відображення живої української мови середини XVI ст.
Не менш важливо для вивчення всякої пам‘ятки визначення її територіального походження, особливо тоді, коли мова її має помітне діалектне забарвлення, як у даному випадку. Точність визначення територіальної принадлежності дуже важлива для вченого, що займається історичною діалектологією певної мови. Вона дає можливість судити про рідну діалектну стихію автора пам‘ятки, якщо він є уродженцем тієї ж території, звідки походить пам‘ятка, або території, близької до неї (такими й були якраз творці Пересопницького євангелія - попович Михайло Васильєвич і архімандрит Пересопницького монастиря Григорій).
У своєму “Описании Пересопницкой рукописи XVI ст.” П. Житецький вважає, що місцем написання пам‘ятки була Пересопниця - “нині село в Луцькому повіті Волинської губернії”[2]. Пізніше О.С.Грузинський і інші, вчитавшись у приписку до пам‘ятки, встановили, що створення її було почато не в Пересопниці, а в близькому від неї с. Двірці - маєтку князів Жеславських (Заславських), в місцевому Троїцькому моеастирі. Але через деякий час з невдомої причини праця над пам‘яткою була перенесена в Пересопницький монастир, де вона й була закінчена в 1561 р. тими ж особами, які почали її за п‘ять років перед тим у с. Двірці. Коли саме написання пам‘ятки було перервано в Двірці і перенесено в Пересопницю, як довго тривала неминуча при цьому перерва у праці творців пам‘ятки - цього ми не знаємо. У зв‘язку з сказаним цікаво навести лише одне міркування О.С. Грузинського. Маючи на увазі обидві частини пам‘ятки (і писану в Двірці, і писану в Пересопниці), він твердить, що “перерва під час написання рукопису на перший погляд не дуже помітно відбилася на характері почерку в обох частинах рукопису”[3], хоч за його спостереженням, “починаючи з 155-го аркуша, характер почерку в другій частині Пересопницького рукопису відрізняється більшою стислістю і висотою”[4]. Загальний же висновок дослідника полягає в тому, що “євангеліє писала одна й та ж рука тільки в різний час”[5].
Цей факт треба брати до уваги, розв‘язуючи питання про авторство перекладу євангельського тексту на “просту мову” в Пересопницькому євангелії й питання про особу писця, що увічнив цей переклад на пергаменті власною рукою, “чистим і красивим письмом”, за відзивом П.Житецького. Безпосереднього відношення до мови пам‘ятки це питання не має, але воно важливе з історико-культурного погляду, і тут мовознавець, безперечно, може допомогти тим дослідникам, які побажали б попрацювати над цим питанням спеціально.
О.С.Грузинський, не вагаючись, вважає, що автором перекладу був архімандрит Григорій, який володів, на його думку, слов‘янською, сучасною йому українською літературною, польською, чеською, і, можливо, грецькою й німецькою мовами. Підставу для такого припущення дає нам свідчення самого поповича Васильєвича, який твердить, що “тыи книги чтыры эвангелистове суть устроены кротким, смиренным и боголюбивым иеромонахом Григорієм, архимандритом пересопницким”. Думка О.С.Грузинського про те, що архімандрит Григорій знав багато мов, мабуть, не далека від істини: тільки високоосвічений книжник, подібний архімандритові Григорію, міг так блискуче здійснити переклад євангельського тексту на “просту мову” (тексту, рясного багатством змісту і наявних у ньому думок та почуттів). Цілком впевнено можна сказати при цьому, що архімандрит Григорій не був переписувачем при створенні Пересопницького євангелія, бо все воно, як уже зазначалося, написане однією рукою, і очевидно, рукою поповича Васильєвича, зважаючи на його власні приписки до євангелія. Такий розподіл праці здається найімовірнішим.
На пересопницькому рукопису відбився так званий південно-слов‘янський вплив, особливо вплив болгарського письма (змішування юсів; вживання а замість я; написання ъ (ь) з плавними після плавних; вживання букви - з крапкою по середині) і сербського письма (вживання ь замість ъ дуже часто) і вживання значка “ над ы (ы), іноді над и (и).[6]