В системі професійно-технічної освіти намічається 965 професійно-технічних навчальних закладів (2001), якими було підготовлено 278,8 тис. кваліфікованих робітників. Найбільше робітників випущено в Донецькій (30,8 тис.), Дніпропетровській (22 тис.), Львівській (19,1 тис.) та Луганській (18,8 тис.) областях. Найменше – у Чернівецькій (4,4 тис.), Тернопільській (4,9) та Закарпатській (5,5тис.) областях. Територіально училища розміщені більш-менш рівномірно, в основному по міських поселеннях та деяких селах [13].
Вища і середня освіта представлена 983 середніми спеціальними учбовими закладами (2001-2002 рр), в яких навчається понад 2 млн. Осіб. На денному відділенні навчається 1344, 2 тис. (64%) осіб, на верхньому – 15,7 тис. (0,7%), на заочному – 749,4 тис. (35,3%) (Табл. 2.5).
Серед галузевих груп найбільше студентів і учнів вчиться у закладах, що готують спеціалістів для промислвості та будівництва, освіти, сільського господарства, охорони здоров’я, економіки і права, транспорту та зв’язку.
Педагогічні та медичні освітні заклади розміщені більш-менш рівномірно в більшості міст обласного підпорядкування та обласних центрах. Найбільше закладів вищої і середньо спеціальної освіти сконцентровано у Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровську, Львові та Донецьку.
Потенціал наукового комплексу України досить високий. У державі є понад 1400 організацій, що виконують наукові та науково-технічні роботи і науково-дослідні, конструкторські та проектно-вишукувальні організації, вищі навчальні заклади тощо (табл. 6). У науковому комплексі працює 113,3 тис. осіб (2001), з них науковий ступінь доктора наук мають 4 тис. (3,5%), кандидата наук – 17,4 тис. (15,5%). В Україні триває процес “Відтоку умів”. Через несприятливі та незадовільні умови життя та через особисті вимоги наукові працівники вищої кваліфікації виїжджають за межі України. Щороку країну покидає 35 докторів наук та 122 кандидати наук (Рис.2.2).
Обсяг наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами організації, у 2001 році становив 2275 млн. грн, з яких 58% припадає на розробки, 16% - фундаментальні дослідження, 13% - прикладні дослідження, 13% - науково-технічні послуги.
Витрати організацій на виконання власними силами наукових танауково-технічних робіт становить 2010,7 млн. грн. (2001 р), з яких 55% піщло на розробки, 17% - фундаментальні дослідження, 14% - прикладні дослідження, 14% - науково-технічні послуги. Обсяг фінансування науково-технічних робіт за рахунок держбюджету, коштів замовників становить 2432,5 млн. грн. [11].
Отже, маючи ці дані, ми можемо визначити загальну ефективність наукових та науково-технічних робіт
Еф=Прибуток/Витрати
Прибуток=2275 млн. грн.
Витрати = 2010, 7 млн+2432,5млн=4443,2 млн.грн.
Еф=2275/4443,2=0,5.
На кінець 2002 року в Україні працювало 20,4 тис. масових та універсальних бібіліотек, які налічували книжковий фонд чисельністю у 339 млн. примірників. У сільській місцевості діяло понад 15,5 тис. бібіліотек (76%), в яких концентрувалося майже половина усіх книжок бібілотечного фонду (45%). Та кількість бібіліотек не дає повної уявипро рівень бібілотечного обслуговування, який залежить перш за все від ступеня розвитку мережі бібіліотечних установ і їх територіальної доступності, від наявності книжкових фондів іїх співвідношення з чисельнісю населення (табл. 2.7).
На 100 осіб припадає в середньому 707 примірників (2002 р). Найвищий цей показник у Рівненській (1069) та Вінницькій (1054) областях, найнижчий – Луганська (509), Донецька (521), Львівська (553) області.
У 2005 році було видано 5430 видань тиражем понад 14,5 млн. примірників. Найбільше видань було видано у Харківській (20%), тиражем понад 4,5 млн. області та у м. Києві 38%, тиражем понад 6,4 млн, найменше у Херсонській (0,09%) 1,9 млн. області (табл. 2.10).
Своєрідними центрами культурного відпочинку населення є культурні установи, яких в Україні функціонує майже 20 тис. ( 17 тис. У сільській місцевості). Розгалужена мережа установ різних типів (палаци культури, клуби, будинки культури) перебуває у розпорядженні Міністерства культури, галузевих профспілок, різних організацій і відомств.
В середньому на 100 осіб припадає 11 місць (2002 р) у закладах культури клубного типу. Найвищий показник у Хмельницькій (23), Вінницькій (21), Житомирській (20) областях, найнижчий у Донецькій (5), Дніпропетровській, Луганській (по 6), Харківській (4) та Запорізькій (8) областях [11].
Масовою пропагандою культурних досягнень займаються засоби масової інформації – теле та радіомовлення, газети і журнали. У 2002 р. було видано 3045 видань газети, разовим тиражем 87 млн примірників, з яких українською мовою було видано 37%. Кількість журналів та інших періодичних видань 2002 р становить 1923, річним тиражем 84 млн примірників, у тому числі українською мовою всього 31% [7].
Середній добовий обсяг радіомовлення становить 344 години: українською мовою 87,9%, російською – 8,3%. Найбільший середньодобовий показник має Національна телерадіокомпанія (94,5 годин) міста Києва та Дніпропетровська обл. (20,7 годин); найменший Сумська та Івано-Франківська (менше 2 годин ) області.
Середньодобовий обсяг телебачення складає 237,7 годин (2002 р) у тому числі 82,4% українською, а 16,5% російською мовами. Найвищий середньодобовий показник мають Національна телерадіокомпанія ( 17,2 годин) та Одеська обл. (16,9), найнижчий – Рівненська та Сумська (менше 2 годин) області.
На початок 2002 – 2003 навчального року в Україні діяло 1021 дитячих музичних шкіл, 329 шкіл мистецтв, 130 художніх шкіл, 11 хореографічних шкіл та 2 вечірні школи загальної музичної освіти, у яких навчалось 297,7 тис. учнів.
В Україні діє 5261 кінотеатр та зали з кіноустановками. Кількість відвідування кіносеансів на одного жителя в середньому за рік становить 0,2 (2002 р). Забезпечення населення місцями у залах із стаціонарними установками сягає 3 місць на 100 осіб (табл. 2.8).
Досить важливу роль у культурному житті населення відіграє музейна справа. Музеїв в Україні (включаючи філіали) 376, у тому числі : історичні, меморіальні, краєзнавчі, природно-наукові, галузеві та ін. Серед експонатів сотні тисяч картин, творів графіки, скульптури, виробів прикладного мистецтва, фотографій, документів, тощо. Кількість відвідування музеїв за рік становить 17,5 млн осіб (2002 р), що становить 30% усього населення країни.
На 2002 р у нашій країні налічувалось 67 концертних організацій, які за рік відвідало 6,6 млн. осіб (2002 р), що становить майже 14% від загальної кількості жителів України.
Досягнення в культурному житті були б неможливі без розвитку театру. Кількість професійних театрів (включаючи театри-студії) (табл. 2.9) сягала 131 (2002 р), у тому числі – опери і балету 7 ,драми та музичної комедії – 86, дитячих та юного глядача – 38. Найбільше їх у м. Києві (30) та Львівській обл. (10), найменше – у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Кіровоградській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Херсонській та Черкаській обл. (по 2 театри). Забезпеченість театральними місцями становить 36 місць на 100 осіб. Кількість відвідувань сягає 6,2 млн осіб за рік [11].
Розділ ІІІ Проблеми та перспективи розвитку соціально-культурного комплексу
3.1 Геокультурні та економічні проблеми
Основною проблемою розвитку соціально-культурного комплексу є недостатнє фінансування. Компоненти даного комплексу спрямовані в основному на задоволення моральних та духовних благ населення в цілому та людини окремо. Важливих матеріальних внесків дана сфера у казну держави не вносить. Проте жодне суспільство не може існувати без власної соціальної сфери, культури, історії. Усі ці чинники впливають на формування рис нації, народу, особистості, що впливає на ефективність та продуктивність праці [3].
Видатки з державного бюджету на фінансування соціально-культурних закладів у 2000 р становив 7,4% по відношенню до ВВП, що на 3,7% менше у порівнянні з 1994 і 1995 рр.
Ріст валового національного продукту розвинених країн більш ніж на 50% зумовлюється науковими досягненнями. Українська наука є інтегральною частиною світової науки, яка має універсальний, вселюдський характер. Наука к специфічна галузь народного господарства формує свій комплекс. Потенціал цього комплексу високий. У колишньому Радянському Союзі основні фундаментальні дослідження, наукові та проектно-конструкторські інститути розвивались у Росії, на частку яких при надано 90% фінансування з союзних фондів. На Україну припадало 6%, але її вклад у сукупний союзний фонд становив 25-30%. Хоча потенціал українського наукового комплексу на сьогодні досить високий, проте кількість організацій, що виконують наукові та науково-технічні роботи, та кількість наукових кадрів щороку зменшується [9].
Обсяг наукових та науково-технічних робіт, виконаних власними силами організацій (підприємств) становив 2275 млн. грн.. (2001 р), з яких 353, 3 млн.грн становлять фундаментальні дослідження, 1317, 2 млн – наукові розробки, 304, 9 млн грн. – прикладні дослідження, решта – науково-технічні послуги (табл. 3.1).
Витрати організацій на виконання власними силами наукових та науково-технічних робіт становлять включно з витратами на заробітну плату, матеріальні витрати та інші поточні витрати 2010, 4 млн грн., з яких 336, 5 млн. грн.. припадає на фундаментальні дослідження, 1102 млн. грн.. – наукові розробки, 290,3 млн грн. – прикладні дослідження, решта на науково-технічні послуги. Обсяг фінансування наукових та науково-технічних робіт становив у 2001 році 2432,5 млн грн., з яких 32% становлять кошти вітчизняних виробників, 31% проводиться за рахунок держбюджету, 23% - кошти іноземних держав, 9% - власні кошти, решта – інші джерела.
Через недостатнє та нестабільне фінансування наукового комплексу у країні розвивається так званий процес виїзду наукових працівників вищої кваліфікації за межі України, що отримав назву „відлив розуму” [11].
Станом на 1 жовтня 2001 року територію України покинуло 23 доктора наук, 6 з яких перетнуло кордон США, 5 – Російської федерації, 3 – Ізраїль, по одному – Канади та Німеччини, семеро виїхало в інші країни світу. У 2001 році з України виїхало 139 кандидатів наук: 35 до США, 32 до Російської федерації, 29 до Німеччини, 13 до Канади, 8 до Ізраїлю 28 до інших країн (табл. 3.2).